Андрiй Чайковський - Сагайдачний
Народ став гомонiти i вiдгрожуватися. Та нiхто не посмiв зачiпати узброєних пахолкiв.
Конашевич, дивлячись на таку зневагу православної церкви, скипiв. Злiсть аж пiдкидала його. Не надумуючись довго, прискочив до церковної огорожi i виломив кола.
- Гей, люде, кияне, народе православний! I не сором вам дивитися бездiльно на такий злочин?
З ломакою в руках кинувся на пахолкiв i бив, мов цiпом, кого попало. Пахолки збентежилися, що зразу i про свої палашi забули. Народ отямився.
- Гей, люде, не даймося, мiж нами козак Петро. Затрiщала церковна огорожа. Мiщани ламали коли i рушили Петровi на допомогу. Вони страшно роззвiрились. Побивши пахолкiв, кинулись цiлою юрбою в церкву. Владичого делегата вбили в криласi на смерть i виволокли збите тiло на майдан перед церкву, знущаючись над трупом.
Пiп, побачивши вiд престола, що це не жарти, покинув правити i сховався пiд столом у презвитерiї. Мiщани там його знайшли i поволокли на майдан, страшно б'ючи.
- От тобi, поганче, унiя, останнiй раз ти правиш!
Навiть жiнки не остались позаду своїх чоловiкiв. Вони рвали одежу на побитих на куски i маяли ними в повiтрi, мов хоруговками. Коло церкви знявся великий крик.
Те все сталося дуже швидко. Народ трiумфував. Православного попа умили з кровi i хотiли завести в церкву, щоб правив далi. Та пiп був такий побитий, знесилений i схвильований, що ледве стояв на ногах.
Один з пахолкiв вирвався з товпи зразу i побiг на найближчий постiй. Звiдсiля рушила цiла сила пахолкiв та жовнiрiв на Подiл.
Петро, побачивши це, змiркував вiдразу, що такiй силi неозброєнi мiщани не дадуть ради i не встояться. Вiн крикнув:
- Люде, врозтiч! Ховайтесь, де можна! Велика бiда на вас йде!
На майданi стало тихо. Люде стали розбiгатися по хатах. Петро подумав тепер про себе i став утiкати. Гайдуки пiзнали його, що то звiсний усiм козак Петро, що у пана Аксака живе. Одна частина пустилася за ним в погоню. Петро втiкав щосили. Вiн знав, що коли його роззвiренi гайдуки догонять, то тут йому i кiнець буде. Втiкав огородами, перескакуючи плоти, найближчою дорогою до Лаври. Там його безпечно сховають. Мiщани, яких вiн стрiчав, кликали:
- Втiкай, вашмосць, бо тобi смерть.
Пахолки гнали за ним аж до самої Лаври. I тут зчинився великий галас. Гайдуки хотiли йди далi, та заступила їм дорогу архiмандритова гвардiя, узброєна в бердишi, списи i шаблi. Петро так задихався, що ледве дух переводив. Але вiн був урятований.
О. Плетенецький був дуже роздратований цiлою тою подiєю:
- У мене ти цiлком безпечний, а що буде далi, то побачимо.
О. архiмандритовi сказали, що Лавра в облозi, що ворiт i всiх виходiв пильно стережуть i нiкого не хотять з монастиря випустити.
О. архiмандрит приказав сказати ватажковi облягаючих, що коли по доброму не уступлять, то прикаже стрiляти з мушкетiв. Петро побачив, як з усiх усюдiв виходили озброєнi ченцi з мушкетами на свої становиська.
О. архiмандрит говорив:
- Сьогоднi недiля. Як збереться народ до обiднi, а побачить Лавру в облозi, то прийде до пролиття кровi. Я би цього не хотiв, але я жодному ляховi не позволю переступити порога цiєї обителi.
Ченцi заповiли облягаючим, що коли не вступляться, то по приказу о. архiмандрита зачнуть стрiляти.
Зараз опiсля вiдчинилися ворота, i гайдуки побачили за воротами двi лаштованi гармати, при яких стояли гармашi у чернечих рясах з позапалюваними льонтами. Це помогло. Гайдуки уступилися, i тодi зiбраний на площi перед Лаврою народ всипався досередини.
Архiмандрит полишив Петра у своїй келiї i пiшов до обiднi. Лиш як вернувся, став розпитувати Петра, що сталося.
- Годi! Хто сiє вiтер - збирає бурю. Не ти їх зачепив, а вони тебе. Ти, сину, зробив добре, виступаючи в оборонi церкви. Таке злочинство не могло остатися без кари. Воля божа ужила тебе за караючу десницю. Не раз вже православнi заносили жалоби до актiв гродських на утиски i гвалти унiатiв та насильне загарбування майна православної церкви. Це нiчого не помогло. Ми й тепер подбаємо про таку жалобу не на те, щоб помогло, лише щоб осталось записане на вiчнi часи для грядущих поколiнь. А поки що треба насильство вiдбивати силою. Якою мiрою мiриш, такою буде тобi вiдмiряно. Дарма, що поллється багато християнської кровi, аж Днiпро побагрянiє, але так мусить бути.
У Києвi мiж унiатами i католиками зчинився великий гвалт i замiшання. Занесено жалобу до актiв i розпочалося слiдство за гвалт на пахолкiв i за вбиття двох унiатських священикiв. Багато людей ув'язнено, та нiкому не можна було нiчого доказати. Уряд довiдався лише, що цiлий той бунт пiдняв вiдомий усiм козак Петро, а той пропав за воротами Лаври, а звiдтам його не дiстане, хiба пiдступом. Коли б його за ворота у город можна було заманити. Лише щоб тайком iз Лаври не перекрався, i тому треба запобiгти.
Стали i день i нiч наглядати усi виходи з монастиря. О. архiмандрит бачив сам, що якiсь пiдозрiлi люде коло мурiв Лаври швендяють i пильнують.
Довiдався зараз про все i пан Аксак. Вiн зараз по обiдi в недiлю поїхав до о. архiмандрита.
- Наробив ти менi, вашмосць, великого бешкету на цiлий город. Не треба було так дуже гаряче братися за дiло, - але сталося. Я, вашмосць, зовсiм оправдую, менi дуже жаль, що мусимо розстатися. У мене вашмосцi не було би безпечно одної години, бо я не маю такої сили, щоб тебе перед цими розбiшеними юхами оберегти. Впрочiм, вони зажадали би суду над тобою. То не що-будь сталося. Вбито унiатського вiкарiя, i унiати цiлу Варшаву порушать, щоб тебе покарати. Це я роблю i говорю для твого добра. Але що мої хлоп'ята скажуть, як довiдаються, що ти вже до них не вернешся? Буде плачу повна хата. Кажу вашмосцi одверто, що в тобi я трачу щирого друга i доброго дорадника. За твою щиру службу я тобi сердечно дякую. Прощаюсь з тобою iменем усього мого дому. Останьмо другами i надалi. А ось тобi скромна нагорода за твої труди коло моїх синiв.
Аксак стиснув руку Конашевичевi i поклав перед ним на столi гаманець з червiнцями.
Петро був зворушений:
- Спасибi, ваша милiсть, за таку ласкавiсть i признання. Коли вже маємо розстатися, так прошу вашу милiсть вибачити менi, як я коли недоладним поведен-ням або словом непристойним зробив яку прикрiсть. Та маю ще одну просьбу до вашої милостi - я бажав би ще раз побачити моїх любих учнiв та попрощати їх.
- Гаразд! Я вволю твому бажанню i привезу їх завтра сюди. Та тепер моя просьба до отця архiмандрита. Чи не маєте, преосвященний, якого вчителя для моїх дiток? Такого, як пан Конашевич, другого я вже не знайду, але годi менi дiток без науки лишати.
- Саме, що я вже такого знайшов. Лише я ще нiчого про це з ним не говорив, бо я не сподiвався такого нагального кiнця.
- Я з ним мушу поговорити, - каже Петро. - Я хочу, щоб вiн не вживав iншого старого методу навчання, бо мiй метод показався добрий.
- Спасибi вашмосцi, - каже Аксак, - це новий доказ приязнi. Тепер моя рада для вашмосцi така: бережись, бо тебе вороги оточують. Втiкай звiдси при першiй нагодi, бо i тут, пiд крилом отця архiмандрита, ти не зовсiм безпечний. Вони на тебе страшно завзялися.
- Я подбаю, що в найкоротшiм часi пан Конашевич буде звiдсiля вивезений в таке мiсце, куди польська рука не досягає.
- Чи можу спитати - куди? - каже Аксак.
- Не роблю з цього перед вашою милiстю секрету: на Запорожжя.
- Але його пильнують i окружають Лавру шпигами.
- А я пильную їх.
На другий день по обiдi привiз Аксак хлопцiв попрощати пана Конашевича. Вони були заплаканi. Зараз повисли Петровi на шиї i стали його просити, плачучи, щоб їх не кидав. Петровi аж сльози в очах стали. Вiн став їм пояснювати, що сталося, що вiн зробив, що йому за це грозить, отож мусить втiкати. Його засудили б на смерть, коли б пiймали, i батенько би його не зберiг.
- Вас, мої любi, я нiколи не забуду i запевняю вас, що незадовго я тут буду знову i вас навiдаю. Тепер лише одне вам нагадую з моїх наук: все i кожному говорiть правду, що б там не знать, що мало бути. Чи обiцяєте менi це?
- Обiцяємо i все будемо говорити правду.
Тепер став їх обнiмати i цiлувати.
З хлопцями приїхав i Антошко i аж сюди забiг, щоб пана Конашевича побачити.
Разом з паничами плакав, а далi, утираючи сльози рукавом, поцiлував його в руку i каже:
- Хай пан Конашевич i мене вiзьме з собою, я буду вам вiрно служити, мов пес.
- Ти, хлопче, не є власновiльний, а панський. Я тебе радо зараз забрав би з собою, та не можу.
Тодi Антошко кинувся Аксаковi в ноги i став жебонiти:
- Ваша милiсть, ласкавий, добрий пане, пустiть мене з паном Конашевичем, подаруйте мене йому, я вiчно буду дякувати i господа за здоровля вашої милостi просити.
О. архiмандрит подивився на Аксака, начеб очима його просив, а далi каже:
- Я саме оглядався, кого б тут дати пану Конашевичевi до послуги, щоб було кому клунки понести, та бачу, що щирiшої людини, як цей хлопець, я не знайшов би.
На це пан Аксак до Антошка:
- Не можу тобою, хлопче, подарункiв робити, бо ти не кiнь, а людина, але я тебе освободжую з пiдданства i пускаю на волю. Хочеш, то їдь собi з богом.
Антошко став тепер плакати з радостi i плескати в долонi, мов дитина. Вiн цiлував одежу Аксака, цiлував усiх по руках. Хлопцям стало заздро, що Антошко поїде з паном Конашевичем, а вони остануться.
