KnigaRead.com/
KnigaRead.com » Проза » Классическая проза » Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Андрiй Чайковський - Сагайдачний

На нашем сайте KnigaRead.com Вы можете абсолютно бесплатно читать книгу онлайн Андрiй Чайковський, "Сагайдачний" бесплатно, без регистрации.
Перейти на страницу:

- Це свята правда.

- От бачиш! Завданням твого життя хай буде перемiнити це, що б там не було. Ти маєш працювати над цим мiж козацьким лицарством, а я тут, серед православної церкви, а тодi обидвi сторони подадуть собi руки, от так, як ми собi тепер подаємо.

Архiмандрит наставив Петровi свою суху слабу руку, на якiй виднiли синi жили. Петро її з пошаною поцiлував.

- Я, преосвященний отче, з тим згоден. Та з того би виходило, що моє завдання мiж козацтвом, а не мiж вельможами, з котрими я i говорити до ладу не вмiю.

- Ти мене за слово не хапай, а краще ти сiдай тут бiля мене, а ми як добрi земляки ще потолкуємо. - Вiн посадив Петра на стiлець побiч себе i говорив далi: - До цього завдання, яке ти сповнити маєш мiж козацтвом, ти ще гаразд не пiдготовився. Тобi треба побути трохи у городi i придивитися, як живуть православнi i чого нашiй церквi треба. В Острозi ти цього не бачив, бо там нiхто православної церкви не гнiтить, не нiвечить. Побудь ти трохи тут, придивися, побудь мiж православним панством, придивись i прислухайся. А при тiм ти ратуй двi молоденькi душi перед упадком i затратою. Ти будеш моїм частим гостем. Не одне я тобi ще маю сказати. Не одне ми враз обговоримо i обмiркуємо. Ти мусиш у те все вжитися, захопити цим усю свою душу. Поки що ми поговорiмо тепер про буденнi вещества. Є у тебе яка пристойна одежа?

- У мене є все, своє, що i на княжому дворi не треба соромитися.

О. архiмандрит подзвонив у маленький дзвiночок, що лежав на столi, i зараз з'явився у келiї iнок:

- Принести сюди їсти для пана Конашевича. За твоїх товаришiв ти не турбуйся, їх угоститься, i вони вернуться, - каже до Конашевича. Петро остався в монастирi на обiдi.

За той час перевдягся у кращу одежу, яка його цiлком перемiнила. З убогого подорожнього козака став гарним молодим запорожцем в кунтушi i сап'янцях, з гарною шаблею при боцi.

- Добре так, хай знають наших, - говорив архiмандрит, любуючись поставою Петра.

Обiзвався серед монастирських мурiв дзвiн, скликаючи до трапезницi на обiд. Петро йшов з архiмандритом. По дорозi стрiчали монахiв з похиленими головами у каптурах. Всi покiрно кланялися своєму настоятелевi i не могли вiдгадати, якого то знатного гостя веде обiдати з ними. Трапезниця стала наповнятися монахами, аж зароїлося вiд ряс i каптурiв.

Архiмандрит сiв на першому мiсцi i посадив коло себе Петра. Один з монахiв прочитав уголос молитву, i всi посiдали.

Петро не мiг з дива вийти, що у монастирi, де убожество належало до монашеських правил, давали обiльнi вибагливi страви i пили добрi вина та меди. Петро не менше дивувався, що архiмандрит не їв разом з другими. Йому подавали убогi страви окремо. Петро пив дуже мало. По обiдi мав стати перед вельможного i хотiв мати ясну тверезу голову.

По обiдi архiмандрит приказав запрягти повозку i поїхав з Петром у город до пана суддi Аксака.

Суддя, пан Аксак, жив у пишному панському домi. Вiн був дуже багатий i мав у Київщинi розлогi посiлостi. Його економiї приносили йому великi рiчнi доходи, i мав з чого достатньо жити. Провадив великопанське життя i держав багато служби.

Слуги оповiстили приїзд гостей, i пан суддя вийшов гостям на стрiчу. Звiтався з архiмандритом i поглянув уважно на Петра.

- Рекомендую пана Петра Конашевича, острозького учня, про котрого я вашiй милостi мав честь говорити. Приїхав прямо iз Запорожжя.

Видно було, що Аксак не був з того радий, Конашевич виглядав радше на козацького сотника, чим на вчителя.

Аксак попросив гостей у покої, а по дорозi подумав собi, що з цього, певно, нiчого не буде, бо Конашевич не виглядав на такого, щоб у його головi помiстилась латина поруч з iншими тогочасними мудрощами. "Я з ним коротко справлюся, - подумав Аксак, - а тодi i отець архiмандрит переконається, що помилявся". Аксак просив о. архiмандрита сiдати, а до Петра каже:

- Nosti linguam latinam?

- Si vestra Ьепеvоlentiа id dubitas, nоn оpus еrat iubere me huc e Zaporogie venire.

- Tuum responsum acre et ineptum est, - говорячи це, Аксак поморщив чоло. I Плетенецькому така вiдповiдь не подобалась, i вiн жалував, чого завчасно не змовився з Конашевичем, як йому поводитися i з вельможею говорити. Та Конашевич не дав себе збити з пантелику. Вiн вклонився Аксаковi i усмiхаючись вiдповiв:

- Mihi respondendum erat uno verbo: "intelleqo" guod vero dokumentum non erat me scire latine logui. Ita enim guilibet organarlus litteris nesciens responder potest.

Чоло Аксака прояснилося. Йому це подобалось. Поглянув значуще на о. Плетенецького, а клепаючи по плечу Конашевича, каже:

- Дуже добре. Подобаєшся менi, вашмосць, лишаю тебе в моєму домi та поручаю виховання моїх хлопцiв.

Пан суддя аж тепер попросив Конашевича сiдати. Вiдтак плеснув i старому лакеєвi, що на цей знак явився, казав привести хлопцiв i попросити ясновельможної панi.

По хвилi ввiйшла панi Аксакова, ведучи за руки двох хлопцiв, дев'яти i дванадцяти лiт.

Конашевич i о. Плетенецький встали i вклонилися, а Аксак представив жiнцi нового вчителя.

Панi Аксакова, жiнка не бiльше тридцяти рокiв вiку, дуже гарна, була одягнена по-панськи. Вона вiдклонилася головою i привiталася з о. архiмандритом. Хлопцi вклонилися i подали Петровi на привiтання руки. Були б цього, певно, не зробили, коли б то був собi який звичайний вчитель, з яким можна робити, що їм буде завгодно, якого не раз пан дому i канчуками вибити приказував, але тут, судячи по його оксамитовому кунтушi i по багатiй шаблi, - неабищо.

- Знайте, сини, що пана Конашевича треба в усьому слухатися, а то погнiваюсь, коли б на вас пожалувався. Вiд завтра розпочнеться наука, а тепер можете вiдiйти.

Хлопцям не треба було цього двiчi казати, i зараз пропали за дверима.

- Сiдай, вашмосць, з нами, - запрошувала Аксакова Петра.

О. Плетенецький слiдив пильно за поведенням Петра i видно було, що був з нього вдоволений. Бо Петро поводився цiлком природно, з достоїнством i повагою. начеб на панських покоях вирiс. О. Плетенецький боявся зразу за нього, що такий степовик не знатиме, як ступати по панському помостi.

- Умовимось зараз за вимоги, вашмосць, - каже Аксак.

- Полишаю це вашiй милостi, - каже Петро, легко склонившись та поправляючи свого козацького чуба на головi. - Я мушу поперед усього показати, чи я вiдповiм моєму завданню на такому почесному становиську, а потiм вже, ваша милiсть, мою працю оцiните.

Це дуже Аксаковi подобалось.

Опiсля о. Плетенецький попрощався i вiд'їхав, а прощаючись з Петром, каже:

- Гарно ти, Петре, поводився, помагай бiг! Не забувай на мене. Твiй клунок то я тобi ще нинi пришлю.

Петровi визначили гарну кiмнату в Аксаковiй палатi, з виглядом на Днiпро. В кiмнатi стояв один стiл, кiлька стiльцiв, велике лiжко i шафа. Невдовзi опiсля принiс слуга клунок Конашевича, котрий прислали з Лаври. Конашевич зараз розв'язав його i став складати у шафу свої статки. За слугою ввiйшов у кiмнату панський лакей по-чужинськи одягнений. То був дужий, добре вигодуваний парень з оголеним лицем. Вiн держав голову вгору, узявся пiд бiк рукою i оглядав цiкаво Конашевича. Вiдтак сiв на стiльцi, висунувши далеко на кiмнату ноги.

- Вашець, будеш тут учителем?

- Побачиш, - каже Конашевич, не перепиняючись у роботi.

- Я хотiв вашецi сказати, який тут порядок у нас, а то блукати будеш, мов вiвця. Ми тепер оба тут служимо, i я, як старший товариш, вважаю за свiй обов'язок зi всiм тебе познайомити, увi всiм тебе поучити. Гадаю, що згодом ми будемо приятелями. Наш пан - великий дук, ну, вельможа. Вмiє нагородити, але i покарати знає. Тут одного вчителя - то приказав таки канчуками вибити i до льоху замкнути. Вельможна панi, як собi якого подобає, то йому добре. Хто у її ласку попаде, то щасливий i може собi вiдтак не на одне позволити, до чого iншому зась. Вашець гарний хлопець, i можеш подобатися. Попробуй, а буде тобi добре життя, а тодi i менi, i другим слугам мiг би ти багато помогти. Хлопчиська, себто паничi, пустi, як звичайно панськi дiти. Не хочуть вчитися, а ти перед вельможним панством нiколи на них не жалуйся, а навпаки хвалися, та не дуже собi морочи голову їх наукою. Правду кажучи, на якого чорта їм наука? Вони будуть багатi, а цього їм досить, що будуть i мудрi. От так щось зверха полизати, та й годi. Тут був такий один вчитель, що хотiв поробити з них Соломонiв, а вони йому кiлки на головi тесали. Вiн якось раз всердився i сiпнув старшого, того Олеся, за вухо. Господи! Що тут було герезiї! Панi такого бешкету наробила, плакала - я чув усе з другої кiмнати - i пан мусив згодитися на це, що вчителя гайдуки вибатожили: тридцять канчукiв дiстав, всадили на одну нiч до льоху, а на другий день прогнали. Ага! Мало що я не забув. Є тут ще на респектi у вельможної панi стара панна Зося. До неї також добре пiдлобизатися, бо вона у вельможної панi має слово. А цю цяцю найлегше взяти на гарнi словечка, бо вона у великих претензiях i здається їй, що кожний мусить в неї влюбитися. А то таке старе опудало, що аж гидь дивитися. Впрочiм, сам побачиш, їй безвпинно голова болить i з носа капає. А мастить себе такими пахощами, що аж на вулицю чути. У неї вiчно ахи та охи. Ти трохи поахай та поохай, то так її прив'яжеш до себе, що з руки їстиме i зробить тобi, чого ти захочеш. - Лакей говорив це, показуючи свою вищiсть, яку панськi лакеї так по-мистецьки вмiють показувати супроти рiвних собi або нижчих.

Перейти на страницу:
Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*