Андрiй Чайковський - За сестрою
- Та й хитрун бо з тебе, синку, хитрун! - каже мiрза, всмiхаючись. - Ну, я тобi це вибачу, подай менi свою руку!
В тiй хвилинi Павлусь пригадав собi щось. Вiд того пригаду вiн почервонiв увесь, як буряк. Йому соромно стало, що це забув, що мав тепер сказати. Взяв це за великий грiх.
- Вельможний Девлет-гiрею! Коли ти показав менi стiльки ласки… то я ще про одне тебе прошу, не вiдмов менi цього.
- Хоч би ти сьогоднi просив половину мого майна, й цього тобi не вiдмовлю.
- Нi, майна я не хочу, а лиш ось що прошу: у Сулеймана-єфендiя живе евiльник Остап Швидкий, українець, земляк мiй… Викупи його i подаруй енi.
- Хiба вiн тобi родич?
- Нi, лиш земляк. Та вiн менi був рiдним батьком, як я в неволю дiстався. Вiн завивав менi рани, як мене били нагаями. Я поклявся вiддячитись йому. Хочу йому свободу випросити.
- Добре в тебе серце, мiй хлопче! - сказав Девлет-гiрей. - Остап Швидкий, невiльник, вернеться з тобою в Україну.
Девлет-гiрей велiв написати грамоту i послав гiнця в Коджамбак.
Павлусевi потекли сльози з очей.
Вiн забув про всi злиднi, про всю злiсть до татар. Простив їм усе вiдразу…
This file was created with BookDesigner program [email protected] 25.06.2008
