Завжди поруч - Гранд Михаил

У волоссі Аврори загадково бриніли сонячні відблиски, що пробивалися крізь крони дерев. Юнакові подобалося цілувати її губи – на душі відразу ставало якось легко і солодко. Дивитися в її очі, прекрасні й кмітливі. Він бачив у них майбутнє, тепло та затишок. А її бешкетна посмішка переконувала, що не дасть їм змоги забути про веселощі.

Вулиці накрив нічний туман, густий і блідий. Будинок наче тонув у ньому. З 34-го поверху зовсім не було видно, що відбувається знизу. Флоріан повернувся додому й спілкувався по телефону з Авророю. Вона радила коханому йти до ліжка – день видався бурхливим і сповненим вражень. Але юнак планував ще трохи посидіти за книгою. Думки та образи метушилися у нього в голові, і йому не хотілося, щоб вони вислизнули від нього, так і не потрапивши на папір.

Він зробив собі чаю. Екран телевізора на кухні блимав у темряві – саме транслювали якесь шоу. Основною метою програми, схоже, була демонстрація небагатьом опівнічним глядачам напівоголених тіл учасників. Хлопець поклацав каналами, потрапив на новини і прибрав звук. А за мить взагалі вимкнув телевізор.

Нічого хорошого у новинах все одно не показували. Він не міг пригадати, коли бачив репортажі про щасливих людей та приємні події. ЗМІ годували глядачів лише нещастями й негодами – там через повінь втратили життя п'ятеро осіб, тут економіка на межі краху, а десь літак потрапив у катастрофу, є жертви. Звісно, усі ці події реальні, і публіка має право про них дізнатися. Але, тим не менш, про щось позитивне людям все одно не варто розповідати. Ефірний час – виключно для ударів долі!

Після нічного випуску новин зазвичай показували драму, не менш сумну, ніж повідомлення про матір-одиначку, що змушує дітей просити милостиню. Ця кінострічка наче підбивала підсумок того, у якому світі ми живемо. Або, що відбувалося ще частіше, транслювали випуск кримінальних подій.

Чомусь о першій годині ночі завжди здається, що ранок ніколи не настане. Флоріан сів за комп'ютер, влаштував Вірджила біля монітора й розпочав роботу над заключною частиною книги, назвавши її «Релігія»…

Немає сумнівів у тому, що релігія виступає одним з найважливіших факторів впливу на суспільство, причому це характерно для будь-якої країни і будь-якого релігійного руху.

Наприклад, в Індії, де більша частина населення – прихильники індуїзму, можна зустріти багато людей, що роблять пуджу – підношення богам різних фруктів або квітів. Позначка тілак на чолі індіанок, яку ми безліч разів бачили у кіно, – це священний знак, який відрізняється за виглядом у різних прихильників релігійної традиції. З усього світу з'їжджаються прочани для ритуальних омивань у ріці Ганг.

Якщо відвідати католицьку Європу, то можна помітити в руках молільників чітки. У такий спосіб вони відраховують необхідну кількість молитов до Діви Марії. Священики мусять носити виключно одяг чорного кольору.

Протестантських священнослужителів легко впізнати за характерними комірцями. Парафіяни збираються щонеділі, одягнені в найошатніші речі, щоб послухати проповідь і поспівати церковних гімнів.

У країнах мусульманського світу неодмінним атрибутом буденного життя є заклик на намаз муедзина, що зазиває правовірних до мечеті п'ять разів на день. Іслам – молода релігія, що з'явилася в VII сторіччі нашої ери. Мусульмани вважають, що саме тоді Аллах дарував пророкові Магометові Коран – священне писання.

Нескладно відрізнити за одягом і буддійських ченців, вихованих у дусі смиренності. Відвідування їхніх храмів дає можливість зрозуміти, наскільки прадавньою є ця релігія та як глибоко вона вкорінена у свідомості простих вірян.

Японія є батьківщиною синтоїзму, де розповсюджене явище – наявність у родині власного вівтаря. Кожен вірянин там може помолитися не лише про духовні блага, але й про будь-які мирські справи.

Окремою категорією людей є атеїсти, яких досить багато в усьому світі. Ці люди не належать до жодної з релігійних течій, вони взагалі заперечують існування якихось вищих сил.

Існують ще агностики, тобто люди, які не мають чіткої позиції і сумніваються у своєму ставленні до релігії. Частково це пов'язано з тим, що відомі на сьогодні вчення недостатньо переконливі. Вони не заперечують божественного начала, але й не дають змоги визнати жоден з існуючих напрямків безумовною реальністю, що пов'язано перш за все з недостатністю або повною відсутністю бодай якоїсь об'єктивної доказової бази.

Звичайно, мати ідеали та духовні цінності можуть не лише віряни. Якщо розглядати релігію як сформоване переконання людини в якійсь ідеї, то певною мірою релігійною можна визнати більшу частину людства, у тому числі атеїстів, кожен з яких має власну релігійність, нехай і індивідуальну.

Релігія визначається як форма осягнення навколишнього світу, що ґрунтується на вірі людини в існування надприродних сил (богів), які виступають у якості об'єкта для поклоніння. Вона припускає дотримання певних правил поведінки для людей, здійснення культів і обрядів, а також наявність місць об'єднання індивідуумів (церква, громади).

Загалом існує велике різноманіття визначень поняття «релігія». Під нею розуміється форма суспільної свідомості, різновид сприйняття людиною світу й себе в ньому на основі превалювання інобуття над матеріальними реаліями.

Однією з найпоширеніших на Землі релігій є християнство. За оцінками фахівців, майже кожен третій мешканець планети тією чи іншою мірою є послідовником християнської релігії. Власне ж християнство, у свою чергу, як і інші релігії – не є цільним. Воно має безліч відгалужень і поділів, починаючи від таких широковідомих, як католицизм і православ'я, і закінчуючи менш популярними – квакерами, менонітами та адвентистами сьомого дня.

Християнство… не в усіх це поняття асоціюється з ангелами, хрещенням і Судним днем. На думку також спадають релігійні війни, хрестові походи, інквізиція, служителі якої в ім'я Бога вбивали інакомислячих і вигадували неймовірно витончені катування й страти.

Багато людей не погоджуються з будь-якими віросповіданнями, вважаючи їх небезпечними для суспільства. Відраза викликана також і тим, що будь-яка релігія не має прямого стосунку до Бога або якихось вищих сил, з веління яких був створений світ та вершиться доля людства. Всі вони говорять про Бога, але жодна з них, тим не менш, не має з ним безпосереднього зв'язку.

Дні минали, наче закручуючись у спіраль. Флоріан продовжував роботу над книгою. А білий ведмідь Вірджил, як звичайно, спостерігав за ним, завмерши біля монітора.

Юнак обробив безліч статей. Вивчив купу різних матеріалів з енциклопедій, у тому числі з незалежного авторитетного джерела – Вікіпедії. В Інтернеті можна відшукати будь-яку інформацію. Можна знайти і корисне, і цікаве. Дивні речі… і жахливі!

Флоріан же якраз заглибився в історію. Ці дослідження дали йому змогу довідатися низку фактів, щодо існування яких хлопець раніше не замислювався…

Першою територією, де християнство ствердилося як офіційна релігія, стала Велика Вірменія. Відбулася ця знакова подія в 301 році н. е., за часів правління Трдата III Великого.

Трохи пізніше, після появи в 313 році Міланського едикту, підписаного Костянтином I, християнство знайшло підґрунтя і на території Римської імперії, отримавши нових прихильників. Саме в цей період християнство набуло рис повноцінної релігії.

У червні 325 року римський імператор Костянтин I ініціював збори Першого Вселенського Собору. Місцем його проведення було обрано грецьке місто Нікея. Основною метою його скликання стала необхідність вирішення теологічної суперечки, що виникла між Олександром і Арієм.

Арій закликав до того, що Христос є сутність, окрема від Бога, але створена ним. Відповідно, маючи стосунок до початку буття, він не може порівнюватися з Богом і стояти з ним на одному щаблі.