Сергей Подгорный - Вiдкриття цивiлiзацiї (на украинском языке)
- Гм... - мугикнув Янов, примружено дивлячись на екран за спиною Новикова.
- Гаразд. Хай буде так. На Ренi є цивiлiзацiя, i вона уникає контактiв, - докинув слово Гришин. - Але як тодi пояснити наше становище: перебої маршового двигуна? Виходить, вони заманюють нас до себе, а з нами й рятувальника "Мiраж-105". Навiщо? Адже вони не прагнуть контактiв...
- Неполадки конверторiв можуть бути просто випадком, - долучився до розмови Старцев, чомусь не зводячи погляду з Сергєєва. - А коли навiть не випадок, то реняни, я певен, зумiють зробити все так, щоб рятувальник повернув назад.
- Знову iнсценують загибель зорельота?
- Можливо, - вiдповiв Старцев.
- З усiх цих припущень менi зрозумiло принаймнi те, що за своє життя ми можемо не хвилюватися... - пiдсумував Янов, усмiхаючись.
- Тiльки в тому разi, якщо їм вдасться позбавити нас зв'язку з Землею, з Центром. Тiльки тодi...
Чотири пари очей втупились у Старцева.
- Так. На "Прогресi-1" був радiопередавач, з "Прогресом-1" їм було простiше. А у нас квантова передавальна апаратура. Не уявляю, як можна позбавити зв'язку нас.
Запала напружена мовчанка.
Янов випрямився в крiслi:
- А якщо реняни взагалi не знають принципiв квантового зв'язку, якщо вони нас просто не чують? - продовжив вiн гру Старцева, яку ще не зовсiм збагнув.
- Можливо... - задумливо сказав Новиков.
- Треба негайно повiдомити в Центр про вiдкриття Гришина! беззаперечним тоном промовив раптом Старцев.
- Правильно! - пiдтримав його капiтан i теж рвучко пiдвiвся з крiсла.
- Зачекайте! Не робiть цього!.. - Сергєєв благальне дивився то на капiтана, то на штурмана. I так незвично було бачити його - завжди флегматично-спокiйного, з постiйним поблажливим напiвусмiхом - таким схвильованим. - Не робiть цього. Я розкажу все...
- Нарештi, - полегшено зiтхнув Старцев i, мовби давно чекаючи такого повороту, сiв у крiсло.
- Я все розкажу, - повторив Сергєєв, i в голосi його бринiла втома.
- Так, це я, виходячи з анабiозу, пошкодив кароднi замки. I не вiд потьмарення свiдомостi, нi; я дiяв за давно обмiркованим планом.
Ви пригадуєте, як я прагнув потрапити на "Лотос-6"? Саме на "Лотос-6", i нi на який iнший корабель. Я дiзнався, що вiн полетить повз 61 Лебедя. Коли б якийсь iнший корабель мав летiти повз цю планетну систему, я зробив би все, щоб потрапити в його екiпаж. I з тим кораблем сталося б те саме.
Пам'ятаєте, я казав, що Чернов був видатним ученим-бiологом свого часу? Так от, це був генiальний вчений з широким колом iнтересiв, його вiдкриття, iдеї, гiпотези набагато випередили розвиток бiологiчної наукової думки. Мене зацiкавила ця людина; можливо, завдяки Чернову, завдяки моїй до нього симпатiї я й захопився бiологiєю.
Менi вдалося детально, наскiльки це було можливо, вiдтворити його бiографiю, зiбрати всi його друкованi працi, а також багато чого з неопублiкованого: записи спостережень, помiтки, начерки статей i доповiдей, частину щоденникiв. Вiн вразив мене силою передбачення, глибиною i своєрiднiстю мислення, всебiчною, гiдною подиву ерудицiєю. З-помiж бiологiв свого часу вiн ближче, нiж будь-хто, пiдiйшов до розгадки головної таємницi - таємницi життя.
Проте з самого початку мене здивував песимiстичний погляд Чернова на можливостi технiки, на перспективи розвитку нашої цивiлiзацiї, заснованої на технiчному прогресi. Цей дивний для мене погляд ставав у нього дедалi твердiший, i невдовзi перед тим, як йому вдалося добитися дозволу летiти на "Прогресi-1", Чернов видрукував у одному спецiальному журналi статтю з викладом деяких своїх мiркувань щодо подальшого розвитку нашої цивiлiзацiї. Вiдверто полемiчну й доволi песимiстичну статтю...
- Як же йому вдалося потрапити до складу екiпажу "Прогресу-1"?
Сергєєв, мимохiть усмiхнувшись, звiв очi на капiтана:
- Чернов зумiв переконати, що двадцять найталановитiших учених, зiбраних в один колектив i на довгi роки позбавленi спiлкування з iншими науковими колективами, повнiстю вiддадуться науковiй працi. Одне слово, вiн поряд з дослiдженням планетної системи 61 Лебедя запропонував здiйснити спокусливий на тi часи експеримент, ущiльнивши таким чином програму польоту. Вiн навiть домiгся права особисто вiдбирати претендентiв на полiт. Це була надзвичайно цiкава людина...
Коли я прочитав статтю Чернова, про яку вже казав, менi захотiлося зрозумiти, чому i як вiн прийшов до поглядiв, викладених у нiй з такою переконанiстю.
Думка про перевагу живих систем над неживими заволодiла ним давно. Ось характерний запис того перiоду: "Знову сенсацiйнi повiдомлення про "мислячу машину"... Так, згоден, це крок уперед, однак її можливостi - це лише тьмяна подоба _деяких_ можливостей людського мозку. Навiщо вона i навiть досконалiшi, якi будуть пiсля неї?
Доцiльнiше виявляти й використовувати не вiдомi ще резерви мозку, вдосконалювати сам мозок. В людинi, в живих системах закладено неймовiрнi можливостi, треба йти шляхом використання й удосконалення їх, а не нiкчемно копiювати в технiцi iнтелект людини..."
Його дратувало, що для створення машин, функцiї яких можуть успiшно виконувати живi системи, доводиться вдаватись до надскладної технологiї, виробничих комплексiв, потрiбна прiрва енергiї й людських зусиль. Адже наскiльки простiшим, мiркував вiн, є iнший шлях: записати в генах будь-якої клiтини iнформацiю про систему, котру хочемо мати, створити нескладнi оптимальнi умови розвитку - i через якийсь час (цей процес можна скорочувати) отримати цю систему, її можливостi не порiвняти з машинними; бiомашина, бiоробот економiчно вигiднiшi, не потребують величезної армiї наладчикiв (Чернов жартував, що незабаром усе людство змушене буде перетворитися на наладчикiв ним же створених автоматiв).
Думка про цивiлiзацiю, засновану на бiотехнiцi, стала для нього мало не манiєю. Особливо пiсля того, як вiн вiдкрив можливiсть дедалi глибшого й повнiшого програмування розвитку клiтини: йому вдалося навiть створити кiлька простих життєздатних органiзмiв, яких доти в природi не було.
Проте Чернов усвiдомлював, що наша цивiлiзацiя вже давно обрала собi шлях розвитку й зайшла по ньому так далеко, що про iнший шлях не могло бути й мови. Практично неможливо було об'єднати два шляхи в один...
Усе це вiн чудово розумiв, але... не мiг вiдмовитись од своєї iдеї. I в цьому була його трагедiя - як людини i як вченого, хоча мало хто сприймав її всерйоз.
Спочатку я пробував пояснити її дуже загостреним сприйняттям усiх недоладностей тодiшнього життя. Однак потiм я схилився до думки, що певнiсть Чернова в тому, нiбито лише на основi його iдеї можна створити по-справжньому гармонiйне суспiльство, - важко вимовляв слова Сергєєв, - його одержимiсть iдеєю бiоцивiлiзацiї - не просто од вiдчаю, вiд безсилля iстотно змiнити тодiшнiй невлаштований, непевний свiт, але й вiд певної надiї, що йому, можливо, вдасться створити таку цивiлiзацiю. Нехай не обов'язково на Землi, навiть не в Сонячнiй системi... I тодi я зрозумiв, чому вiн так палко хотiв потрапити в екiпаж "Прогресу-1".
