Ю Сафронов - Перша зустрiч (на украинском языке)
Справдi, щось чорнiло над водою. Чи то зустрiчний пароплав без вогнiв, чи якесь плавуче громаддя, а може, баржа, що занурилася носом у воду й, захоплена течiєю, швидко пливла назустрiч. Помiчник капiтана схопився за ручку i рiзко смикнув її. Сильний гудок розiтнув нiчну тишу й покотився над рiчкою, затихаючи у прибережному лiсi.
Незрозумiлий предмет швидко наближався, нiяк не реагуючи на гудок. Помiчник майже повнiстю зупинив машину. Гукнув капiтана. Тепер буксир завмер на серединi рiчки. Течiєю його зносило назад, пiд мiст.
- Що за бiс! - вилаявся капiтан "Чайки". - Ця брила лiзе просто на нас!
Мiсяць виглянув iз-за хмари, й одразу стало свiтло. Тепер ясно було видно, що загадковий предмет має форму зрiзаного конуса iз опуклими днищами. Вiн не плив по рiчцi, а вiльно летiв над її поверхнею, не торкаючись води.
- На вертолiт не схоже. Можливо, новий якийсь? - здивувався капiтан. Невже вони не бачать наших вогнiв? Летять просто на нас. Помахай-но їм лiхтарем, а то наштовхнуться!
Помiчник помахав. Та це не тiльки не сповiльнило руху летючого громаддя, а навпаки, здавалось, прискорило його. За одну мить воно опинилося перед самим носом буксира й зависло непорушно над ним.
- Ви що, послiпли? - закричав капiтан у рупор, вiдчайдушно махаючи руками, звертаючись до невидимого екiпажу летючого предмета. - Вiдчалюйте! Давайте заднiй хiд!
Проте дивний предмет не рухався. На його поверхнi капiтан помiтив опуклi лiнзи, розташованi через рiвнi промiжки. Поверхнi лiнз виблискували при мiсячному свiтлi. Здавалося, що зрiзаний конус, наче жива iстота, пильно розглядає буксир, мовби небачене диво. Так тривало декiлька хвилин. Капiтановi стало трохи моторошно...
V
Жодна людина на Землi не могла б сказати в цю мить про дивний зрiзаний конус, який ширяв над поверхнею рiчки.
Жодна людина на Землi навiть не мала уявлення про ту планету, з якої конус було послано на Землю. її неможливо було роздивитися нi в який найсильнiший телескоп - так далеко була вона вiд Землi. її мешканцi називали свою планету Лтець. Потрiбнi були довгi роки за земним лiточисленням для того, щоб посланий iз Лтецi зрiзаний конус досяг поверхнi нашої планети.
Чому саме на Землю, а не на якусь iншу планету вирiшили послати лтецяни свiй корабель? Невже Земля так дуже вiдрiзняється вiд iнших численних планет рiзних зоряних систем, що саме вона повинна була зацiкавити розумних лтецян?
Так, вiдрiзняється, й дуже сильно. Точнiш, стала дуже вiдрiзнятися вiд них вiдтодi, як на нiй настало XX столiття, коли люди, навiть не пiдозрюючи про це, повiдомили про своє iснування всьому космосовi.
Люди, що проживали на Землi до нашої ери, побудували велетенськi кам'янi пiрамiди, якi збереглися досi й дивують усiх своїми розмiрами. Та цi гiгантськi споруди не можна було помiтити навiть з Мiсяця. Минули вiки. Люди стали обробляти обширнi площi на планетi, засiваючи їх корисними рослинами. Змiнилось сезонне забарвлення поверхнi планети, та цю змiну хтозна, чи можна було розрiзнити навiть з поверхнi Марса. Настало XX столiття. З'явились радiо- й телевiзiйнi станцiї величезної потужностi. Електромагнiтнi коливання вирвалися за межi планети й полинули в космос. Вони несли з собою численну iнформацiю, вони вмiщували в собi усi новини, вони говорили всiма мовами, вони плакали й смiялися, спiвали й голосили, погрожували й жартували, вони повiдомляли всiм, що на Землi живе цивiлiзоване суспiльство.
Розумним iстотам iнших свiтiв треба було лишень зумiти прислухатися до голосу космосу. I вони прислухались. Першими виявилися лтецяни. Вони зловили земнi радiохвилi, що пролетiли мiльйони мiльйонiв кiлометрiв, i почули на тлi клацаючих, скриплячих i потрiскуючих перешкод космосу дещо таке, що змусило їх задуматись...
Зiрка Б-62/1602, як вони називали наше Сонце, випромiнювала значно бiльше енергiї на хвилях метрового дiапазону, анiж це їй на жало за всiма законами фiзики.
Лише лтецянськi астрономи схильнi були приписувати загадковому радiовипромiнюванню природний характер. Але в такому випадку скромна оранжева зiрка Б-62/1602 повинна була б мати значно вищу температуру у порiвняннi з її шiстьма тисячами абсолютних градусiв. Або ж на її поверхнi мали вiдбуватися якiсь невiдомi лтецянам ядернi перетворення, що були причиною потужного випромiнювання енергiї у метровому дiапазонi за порiвняно низької температури.
Iншi лтецянськi астрономи гадали, що випромiнює не сама зiрка Б-62/1602, а якась невидима в телескоп холодна планета, котра обертається довкола неї i на якiй, очевидячки, живуть досить високорозвинутi розумнi iстоти, що користуються у своєму повсякденному життi радiохвилями метрового дiапазону.
Ця гiпотеза не сприймалася всерйоз у вченому свiтi. Простiше було повiрити в загадкову ядерну реакцiю на поверхнi оранжевої зiрки, анiж в iснування населеної планети.
Так чи нi, а протягом багатьох рокiв зiрка Б-62/1602 тiльки й знай згадувалася у лтецянськiй лiтературi. Багаторазовi згадування призвели до того, що зiрка стала притчею во язицех, набула свiтової популярностi й була оголошена "загадкою космосу № 1". Це визначило усi подальшi подiї. Лтецяни були такi багатi матерiально, що цiлком могли послати до неї недешевий космiчний корабель-робот.
I його було послано. Вiн мав назву Щехс, що означало "перший гiсть". Спочатку лтецяни довго вдивлялися у нiчне небо, намагаючись розгледiти ледве помiтну блискучу цятку корабля, який вiддалявся. З кожним днем вона ставала тьмянiшою i меншою. Потiм щезла зовсiм. Минуло декiлька рокiв, i за повсякденними турботами багато хто iз лтецян забув про зоряний корабель. А вiн усе летiв i летiв, самотнiй, загублений у тишi неосяжної безоднi мандрiвник, згусток наукових досягнень лтецянської технiки, неживий блукач...
Тiльки зрiдка - разiв зо два на мiсяць - з його борту надходила на Лтець передача, що являла iнтерес для вузького кола фахiвцiв. Це були вiдомостi про склад i концентрацiю елементарних частинок у космосi, данi про гравiтацiйне поле, повiдомлення про склад випромiнювання рiзних зiрок. Цi вiдомостi регулярно з'являлись у лтецянїськiй пресi, та їх мало хто уважно аналiзував. Бiльшiсть лтецян поспiхом проглядали короткi повiдомлення й задоволено говорили:
- А Щехс все ще летить! Добре. Подивимось, що буде далi.
И раптом iнтерес до повiдомлень Щехса рiзко посилився. Це сталося у той момент, коли космiчний корабель пiдлiта в досить близько до Сонця i змiг розрiзнити своїми приладами, що загадкове випромiнювання насправдi йде не вiд самої оранжевої зiрки, а вiд планети, що обертається навколо неї.
Лтецяни були схвильованi. "Невже радiохвилi посилають розумнi iстоти?" - питали вони одне одного. Усi з нетерпiннями чекали нових повiдомлень. Вони надходили регулярно, й усе бiльше й бiльше розпалювали пристрастi.
