Василий Бережной - Пiд крижаним щитом (на украинском языке)
- Незручно... - з iронiєю повторив Никифор. - Скажи просто: злякався.
- Ну, це ти занадто. Нiчого я не злякався, але, розумiєш, якось воно в такiй ситуацiї...
Никифор слухав i дивувався: що сталося з Глiбом? Колись поривистий, енергiйний, незалежний у мiркуваннях, зараз перетворився на свою протилежнiсть - боїться навiть Вiрi потрапити на очi, говорить зовсiм не те, що думає. Деякий час Никифор слухав, не перебиваючи, але слова товариша несли так мало iнформацiї, що вiн зрештою не витримав i махнув рукою:
- Досить! Ти не ввiв програми в свою електронну машину!
Глiб здивовано вирячився на нього.
- Ну, знаєш, я думав... просто побалакати...
- Формальна увага до товариша, який спiткнувся?
- Чого там формальна...
- А рецепти, поради, настанови, приписи для мене маєш?
- Порада одна, - твердiше заговорив Глiб. - Поки Рада Моралi й Етики не застосувала до тебе санкцiй, ти мусиш чесно визнати...
- Оце вже думка! Хоч i убога, нiкчемна за своєю суттю, але думка. А то лепече...
- Чому убога? Чому нiкчемна?
- Ти цього не зрозумiєш. А втiм, подумай.
Розмова явно не клеїлась. Глiбове моралiзаторство нiчого не дало. Трохи посидiвши, вiзитер вийшов так само тихо й непомiтно, як i зайшов. А Никифор довго не мiг заснути. I шкода було, що втратив друга (ех, як потрiбен йому зараз справжнiй товариш!), i якось нiби й легше стало на душi. Що ж зробиш, дрiбнокалiберним виявився Глiб. Проскочив сюди, мабуть, щоб i Льоля не знала... Ну й нехай собi, нехай... Може, й Клара хотiла, щоб я в нашийнику ходив... Клара... Пiфiя...
XV
Вiра посмiхалася, спостерiгаючи, як Никифор вимушено, але в силу необхiдностi пiдкоряється "кнопковiй цивiлiзацiї".
- Ну, як тобi, Ник, полегшало?
- Трохи.
- А дикого меду не кортить?
Вiн тiльки махав рукою i одвертався - мовляв, знайшла над чим жартувати. А згодом уже й сам смiявся:
- Якби ти знала, як вони накинулись! Хмарою! Коли б я не стрибнув униз та не вiдкотився пiд кущ...
- Не стрибнув, а гепнувся, - сварилась пальцем Вiра. - Бо й ногу поламав i бока обдер.
- Не будемо деталiзувати. Я затулив обличчя руками, а вони... Ох, i лютi!
- Не треба їм дорiкати: вони захищали свiй дiм.
- А чого ж переслiдували, коли я вiдступив?
- Ти хочеш сказати: коли вони тебе прогнали?
- Яка рiзниця?
- А така, що вони хотiли прогнати ворога якомога далi. Може, й гарячкували трохи.
- I все-таки вони злостивi...
Довго, аж поки Никифор i не видужав, головною темою їхнiх iронiчно-веселих розмов були його контакт з природою, а особливо бджолине "частування". Жартами Вiра весь час намагалася приховати хвилювання, яке охоплювало її в присутностi юнака. Вiн же був чемний i... байдужий. Минали днi за днями, Вiра продовжила собi вiдпустку, i зрештою Никифор не мiг не розпочати наукової роботи. Зважаючи на iгнорацiю, вiн i не намагався зайняти своє мiсце в Науковому Центрi, але через Вiру одержував усi матерiали, якi його цiкавили, i просиджував над ними цiлi ночi. Особливе заiнтересування викликав у нього геомагнiтний полюс в Антарктидi.
- Це, мабуть, тому, що там Клара... - якось напiвжартома сказала Вiра.
- Ти так вважаєш? - Никифор пiдвiв голову вiд проекцiйного апарата.
Вiра пiдiйшла до Никифора i легенько торкнула за плече:
- Слухай, а ти... коли втечеш до Антарктиди?
- Не втечу, а вiдправлюсь, коли добре пiдготуюся, - I вiн заговорив на свою улюблену тему, немовби перевiряючи власнi висновки. Напруга поля, силовi лiнiї, функцiї - цi слова не зачiпали Вiриної душi. Дiвчина думала одне: "Поїде, поїде... Ну то й що? Але ж там Клара... Клара... Невже я ревную? Невже закохалась? От тобi й гра..."
- Ти чого мовчиш? - зупинився проти неї Никифор.
- А що? Хiба ти щось питав?
- Вже пiзно, iди спати.
- Ай справдi... - Встала, потяглася, помiтила, що вiн ковзнув поглядом по нiй, i зашарiлася. - Пора! Я так замрiялась... Ага, ти от кажеш: джерело... А це ж твоя вигадка? Навiть батько...
- А я доведу, от побачиш. Там, де полюс, там i джерело, вiрнiше навпаки: де джерело, там i полюс. Бо коли б це була функцiя всього ядра Землi, то полюсiв на поверхнi не було б. В кожному разi пора вивчити його, бо фактично про магнiтне поле Землi ми знаємо не бiльше, як у двадцятому столiттi. Ну, а ти, я сподiваюся, здогадуєшся, яке це має значення?
Останнi слова Никифор вимовив з iронiєю, але Вiра тiльки поблажливо усмiхнулась.
- А яке це має значення, коли я не здогадуюсь?
- Дуже велике, - не сприйняв жарту Никифор. - Я думав, ти менi допоможеш...
- Збиратися до Клари?
Никифор спохмурнiв. Останнiм часом вiн не любив говорити про своє захоплення, але Вiра не знала чому: чи охолов до Клари, чи, може, не хотiв роз'ятрювати болючої рани?
Пiдiйшла до нього, зазирнула в очi:
- Ти образився? Ну, не треба, я пожартувала. А про джерело магнетизму... Цiкава вигадка, можна б створити вiдеострiчку.
- Я думав: ти поїдеш зi мною...
Никифор притулився лобом до прозорої стiни i так стояв, дивлячись у чорну призму ночi. Вiрi забракло слiв, груди їй розпирали радощi, хотiла кинутися до нього, пригорнути, поцiлувати. Це ж те, про що вона боялась i мрiяти! Отже, гра продовжується! Ах, який вiн чудний!..
- А коли ми вирушаємо? - спитала якомога спокiйнiше.
Вiн обернувся, i першої митi на його обличчi сяйнула радiсть, але воно одразу ж зробилося непроникним, щiльно зiйшлися брови.
- Як тiльки пiдготуємось, так i вирушимо.
XVI
Виявилось, пiдготовка до експедицiї - не така вже й проста справа, як гадала Вiра. Найперше, вони не знали, скiльки це вiдбере часу, отже, який запас харчiв брати. Та й спорядження важко було вибрати. Снiг, крига, морози...
- А знаєш що, вiзьмемо все те, що беруть альпiнiсти!
- Хороша iдея, - погодився Никифор.
Вiра, звичайно, проконсультувалася в одному iз спортивних осередкiв i наступного дня привезла на вiллу два чудовi альпiнiстськi комплекти. Тут було i взуття, i одяг з електрообiгрiвом, i намет iз теплими надувними лiжками, сухi харчi на два тижнi, аптечка, рацiя i багато iншої дрiбноти.
Никифор днi i ночi просиджував над лiтературою про Антарктиду. З невеликої картки на нього дивився норвежець Руаль Амундсен - людина, що першою ступила на Пiвденний полюс. А геомагнiтний - майже поруч! Тепер, коли в цей район планети можна дiстатися комфортабельним геочовником, тiльки зусиллям фантазiї можна уявити собi, яка то була неймовiрно тяжка i небезпечна експедицiя! Невеличкий, як на теперiшню мiрку, вiдтинок шляху Амундсен з чотирма товаришами долав майже два мiсяцi. Транспорт - собача запряжка. Никифор усмiхнувся: а що, коли б i собi спробувати на собаках? Тiльки чи витримав би вiн подiбну подорож? Адже навiть такий досвiдчений полярний дослiдник, як англiєць Роберт-Фолкон Скотт, котрий вслiд за Амундсеном побував на Пiвденному полюсi, загинув у снiгах...
- Поглянь, Вiро, на оце довгасте обличчя, - показав портрет Амундсена. - Бачиш, якi суворi зморшки його покреслили?
