Олег Авраменко - Реальна загроза
Лейтенант-командор Крамер виявився доволі приємним чоловіком, і з першої ж хвилини ми з ним чудово порозумілися. Втім, така вже робота в старпома — знаходити порозуміння з екіпажем. Він трохи поговорив зі мною на різні теми, щоб скласти про мене загальне враження, а відтак ми взялися до документів. Передовсім я ознайомився з наказом командира бригади про моє зарахування на службу в Ериданський Астроекспедиційний Корпус на підставі розпорядження начальника Головного Штабу Корпусу за номером 496-18 „Про започаткування експериментальної програми зі стажування випускників цивільних учбових закладів за спеціальністю „пілотування й навігація“ (копія розпорядження, підписаного адміралом Фаулером, додавалась). Наступним своїм наказом Павлов змінив мій статус зі стажиста на штатного пілота, призначив мене в літно-навігаційну службу фрегата „Маріана“, а також (що стало для мене ще одним сюрпризом) підвищив мою кваліфікацію до пілота 3 класу. Далі були різноманітні відомості від інтендантської служби: про те, що мене поставили на матеріальне забезпечення за категорією O2; про видачу належного обмундирування; про надання мені каюти і так далі. Потім ішов припис начальника медчастини про обов’язкове проходження комплексного медичного огляду в головній клініці Корпусу.
На десерт я отримав анкету, на зразок тих, які вже неодноразово заповнював, коли подавав документи до цивільних космічних компаній, але набагато детальнішу. До прикладу, там були такі пункти, як кулінарні смаки, хобі, уподобання в спорті, іграх, кіно, музиці й літературі, і навіть улюблені кольори. Окрім сімейного стану й наявності дітей (я вказав: „неодружений, бездітний“), також запитувалося, з ким я живу, і в переліку варіантів фігурувало „сам“, „власна родина“, „батьки“, „інші родичі“, „друг“, „подруга“. Після деякий вагань я вказав ім’я Елі (а точніше, Елісон Тернер), позначивши її як подругу — зрештою, це слово мало широкий спектр значень.
А два наступні пункти мене просто вбили. Називались вони „Сексуальна орієнтація“ і „Ставлення до сексуальних меншин“. Розгублено моргнувши, я звернувся до старпома:
— Мені завжди здавалося, що це є суто особистою справою кожного громадянина Октавії.
— Авжеж так, — незворушно кивнув Крамер. — Ні орієнтація службовця, ні погляди з цього питання не впливають на його кар’єру. Проте ми маємо знати про них задля небажаних ексцесів. Служба в Астроекспедиції має свою специфіку, і це не можна не враховувати. Досліджуючи Далекий Космос, ми часто-густо проводимо в польоті по кілька місяців поспіль і за таких обставин дуже важливо підтримувати на борту корабля нормальну психологічну атмосферу.Тому в нас немає заборони на близькі стосунки між членами екіпажу, тоді як у нашому військовому флоті це підпадає під категорію нестатутних взаємин. Якщо в Корпусі служать чоловік і жінка, друг і подруга… гм, пара друзів або пара подруг, ми призначаємо їх на один корабель. Комплектуючи вахти і спеціальні підрозділи, ми враховуємо ваші анкетні дані, зокрема й за тими пунктами, що вас так збентежили. Ось, наприклад, Гелена Камінська, бортпровідниця, що зазвичай чергує на містку разом з Першою групою. Їй подобаються як чоловіки, так і жінки, і вона цього не приховує — та й власне, приховати таке на кораблі неможливо. Якщо з тих чи інших причин це викликає у вас упередження, я зміню графік її вахт, щоб неконтрольовані негативні емоції не відволікали вас від виконання службових обов’язків.
— Ні, сер, ніякого упередження, — відповів я. І після секундних вагань уточнив: — Щодо жінок. А що стосується чоловіків, то… не скажу, що до таких чоловіків я ставлюся вороже або з відразою. Просто в їхньому товаристві почуваю певний дискомфорт.
— Можливо, — припустив Крамер, змірявши мене пильним поглядом, — причина у вашій зовнішності. Бувало таке, що з вами намагались загравати.
— Часом бувало, — визнав я, як завжди в таких випадках шкодуючи, що лицем вдався у свою матір-акторку. — Мені неприємно згадувати про це.
— Вас можна зрозуміти. Тоді спробуємо сформулювати вашу позицію з цього питання наступним чином: „Ситуаційно обумовлене, але позбавлене агресії несприйняття чоловічого гомо- й бісексуалізму, при цілковитій толерантності до жіночого“. Вас це влаштовує?
— Абсолютно. Я б не висловився точніше.
— Тоді так і напишіть, — порадив старпом. — Слово в слово.
Я написав. А з приводу власної орієнтації мені так і кортіло спитати у Крамера, як називати чоловіка, котрого вабить до „рожевих“ дівчат. Але потім я вирішив, що це буде занадто, і рішуче вказав „гетеро“.
Коли я розібрався з анкетою, старший помічник направив мене до капітана Павлова, що перебував у рубці командувача — фрегат „Маріана“, як я вже й сам здогадався, був бригадним флагманом.
Відповівши кивком на моє вітання, Павлов сказав:
— Сідайте, суб-лейтенанте. Шкіпер Томасон незабаром звільниться, ми зберемо в кают-компанії вільних від вахти офіцерів і належним чином представимо вас як нового члена команди. Ви задоволені?
Я зам’явся.
— Так, сер! Але…
— „Але“? — насупився він, пильніше пригледівшись до мене. — Що з вами, суб-лейтенанте? Схоже, ви не в гуморі, хоча, здавалося, мали б на радощах стрибати аж до стелі. В чім річ?
Я глибоко вдихнув, набираючись рішучості.
— Капітане, сер! Я… я знаю… тобто, мені відомо… Словом, я думаю, що ви знаєте, хто я такий.
Обличчя Павлова спохмурніло, мов небо перед грозою. Цілу хвилину він просидів мовчки, втупившись у стіл, потім підвів на мене важкий погляд і заговорив:
— Так, ясно. І я здогадуюсь про хід ваших думок. — Він рвучко подався вперед, мало не перехилившись через стіл, а його очі немов просвердлили мене наскрізь. — Тепер слухай уважно, хлопче, що я тобі скажу. Твій батько був фашист. Утямив? Повторювати не треба? Та все ж я повторю: він був фашист. Не як Гітлер — той був нацист, а як Мусоліні, Франко, Піночет, М’буту і Асланбеков. Ти добре навчався в школі та коледжі і маєш знати ці імена. Фашистом можна назвати й генерала-президента Чанга. Встановлений ним режим на Тянь-Го має виразну національну специфіку, але в його фундамент закладені ті ж принципи, якими керувався адмірал Шнайдер. Чи хотів би ти жити на такій планеті? Сумніваюся. Ти справляєш враження розумного юнака, набагато розумнішого за того молодого дурня, яким був я сімнадцять років тому, коли захопився ідеями твого батька. Я й досі не погоджуюся з тими, хто стверджує, що він був цинічним негідником і просто морочив нам голови красивими словами, а сам прагнув влади за будь-яку ціну. Все було набагато гірше — він свято вірив у те, що проповідував, і вважав, що світ можна зробити кращим шляхом насильства та примусу. Адмірал Шнайдер був украй небезпечним ідеалістом, і для Октавії велике щастя, що наш путч придушили, що нашу хунту розігнали. Я й зараз не в захваті від наявної системи влади, проте розумію, що нічого кращого ми не заслуговуємо. Ми — цебто весь наш народ, який щочотири роки обирає собі такий уряд. Але будь-які спроби силою нав’язати суспільству високі ідеали заздалегідь приречені на кров і сльози. Тому жодних сантиментів до пам’яті твого батька я не почуваю.