Олег Авраменко - Реальна загроза
— Саме так, — урвала мене Топалова. — Коротше кажучи, дотеп упав на сприятливий грунт, і ця жартівлива назва швидко витіснила „Вовчу зграю“. Але тепер в ній немає нічого смішного. „Павлівські собаки“ зажили поваги в Корпусі, ми одна з елітних бригад, і нам доручають найвідповідальніші завдання.
— На зразок цього? — трохи іронічно поцікавився я. — Експедиція до Тау Кита? Між іншим, де ми зараз?
— На шляху до Октавії. Вже година, як стартували з Тау-Чотири. Цей рейс був профілактичний після капітального техобслуговування й модернізації деяких систем. А заразом нам доручили забрати легіонерів.
— Кого?
— Оцих хлопців і дівчат. — Вона нишком кивнула на гурт таукитян. — Всі вони пілоти, на борту їх понад сотня. На Тау різко скоротили витрати на космічні дослідження, і тамтешній Астроекспедиції довелося піти на скорочення штату. Ми поквапилися забрати найкращих зі звільнених, поки до них не дісталася загребуща рука землян. Річ у тім, що нам бракує кадрів. За останній рік знайшлося чимало молодих бовдурів, які вирішили, що військова кар’єра престижніша за роботу дослідника.
— Але навіщо набирати поповнення з іншопланетників? Можна й серед своїх.
Відповісти вона не встигла, бо до нашого товариства якраз приєднався Вебер. Привітавши мене з призначенням і запропонувавши називати його просто на ім’я — Ганс, він сказав:
— До речі, Яна ще не повідомила, що тебе зараховано до нашої Першої групи? Не говоритиму за інших, та особисто мені буде приємно працювати з тобою.
— Мені теж, — кивнула Топалова.
Ого! Перша група! Я знав, що за штатним розкладом до літно-навігаційної групи під номером один входять перший пілот корабля зі старшим навігатором, а отже, такими були Топалова й Вебер. Як правило Першій групі доручалися найскладніші й найвідповідальніші відрізки шляху. Попервах я навіть запишався через таке призначення, та вже наступної миті збагнув, що мене, новачка, віддали під опіку найдосвідченіших льотчиків, аби ті наглядали за мною.
Беручись до сніданку, Вебер запитав:
— То про що ви там балакали перед моїм приходом? До моїх вух донеслося щось про бовдурів, які обирають військову службу. Дивно було чути це від тебе, Яно. Адже ж ти закінчила Норд-Пойнт, а потім три роки служила в ВКС.
— Три з половиною, — уточнила вона. — А наступного тижня після отримання суб-лейтенантського звання подала рапорт про переведення в Астроекспедицію. Але мова йшла не про це. Ми обговорювали кадрову політику Корпусу. Алекс вважає несправедливим, що ми вербуємо льотчиків з інших планет, замість брати власну молодь — випускників наших космічних коледжів.
— Цілком і повністю підтримую, — кивнув Вебер. — На жаль, наше керівництво дотримується іншої думки, воно не бажає нянчитися з новачками.
— Але ж мене взяли, — зауважив я.
— Як виняток, — сказала Топалова. — І так уже склалося, що нянчитися з тобою потреби немає. Ти закінчив коледж уже цілком підготовленим пілотом; ти володієш тією зрілою майстерністю, яка звичайно приходить лише з роками. Тільки не сприймай це як лестощі, я просто констатую факт. Ми літали разом, я бачила тебе в роботі. Ти не демонстрував нічого надзвичайного, не виконував карколомних трюків, які так полюбляють смакувати в кіно й на ігрових симуляторах, але яким немає місця в реальності. Ти просто робив свою справу, керував кораблем спокійно і впевнено, як досвідчений професіонал. Учора ввечері я переглядала запис польоту, це мій обов’язок як першого пілота. Так от — протягом усієї вахти ти не припустився жодної помилки, навіть найдрібнішої.
— Коротше, ти самородок, — підхопив Вебер. — І от що я тобі скажу, Александре. Якщо твій перший успіх не запаморочить тобі голову, якщо ти й далі працюватимеш над собою, то в майбутньому зможеш стати льотчиком екстра-класу, які з’являються лише раз на десять або двадцять років. Таким, як капітан Павлов. Таким, якими були коммодор Йенсен і адмірал Шнайдер.
Від несподіванки я похлинувся кавою й закашлявся. Топалова спохмурніла, а на вустах Вебера промайнула безтурботна усмішка.
— Здається, ти шокований порівнянням зі Шнайдером? А дарма. Людська особистість багатогранна, і не можна розглядати її лише під одним кутом зору. Тим більше таку непересічну особистість як Бруно Шнайдер. Авжеж, він був фашистом. Та це в жодному разі не перекреслює того факту, що він був найвидатнішим пілотом свого часу… І ще одне. Коли при наших старших випливе ім’я адмірала Шнайдера, раджу тобі бути обережним і утриматися від різко негативних характеристик типу „фашизм“, „путч“, „хунта“ тощо. Інакше ризикуєш зажити собі багато недоброзичливців.
— Чому?
Вебер недбало стенув плечима.
— Та тому, що верхівка Корпусу аж кишить його колишніми соратниками. Як думаєш, що сталося з учасниками заколоту? Так, лідерів запроторили до в’язниці, дехто з них ще й досі не відсидів свій термін. Частину старших і молодших офіцерів просто потурили зі служби. Рядовий і сержантський склад, за деяким винятком, амністували — адже вони, по суті, лише виконували накази начальства. Та залишалася ще досить численна група військовослужбовців, які надто загрузли у змові, щоб отримати повну амністію, але й не заслуговували на в’язницю чи звільнення. Тому їм запропонували перевестися з Військово-Космічних Сил до Астроекспедиції, де їхні політичні переконання не становили небезпеки для суспільства. Більшість, зрозуміло, погодилися на такий варіант. Серед них — і наш комбриг.
— Хто? — спершу не збагнув я і лише потім до мене дійшло, що Вебер використав маловживане скорочення від „командир бригади“. — Павлов?! — очманіло перепитав я.
— Так, Павлов. Можеш собі уявити? Я й сам був приголомшений, коли дізнався про його минуле. — Тут Вебер драматично стишив голос. — І це ще не все. Кажуть, що й наш начальник Головного Штабу, сам адмірал Фаулер, був причетний до змови! Точних підтверджень цьому немає, все страшенно засекречено, проте його перехід до Корпусу підозріло збігається в часі з переходом інших заколотників.
„О, боже!“ — подумав я. — „О, дияволе!…“
Тепер я почав розуміти справжні причини такого стрімкого старту моєї кар’єри. І не скажу, що мені це подобалося…
7
Невдовзі після сніданку мене викликали до старшого помічника для оформлення всіх належних документів. Лейтенант-командор Крамер був другим за посадою офіцером у команді після Томасона, але йому ні за яких умов не загрожувало стати капітаном „Маріани“. У цій частині статут Астроекспедиції повторював положення, прийняті в цивільному космічному флоті. Старший помічник був адміністратором, він займався внутрішніми справами корабля і не мав жодного стосунку до його керування. Наступниками шкіпера були льотчики у відповідності зі штатним розкладом посад, а старпом так і залишався старпомом, аж поки не отримував підвищення — таку ж адміністративну роботу в бригаді або на рівні Головного Штабу. Окрім своїх основних обов’язків, старший помічник здійснював ще одну важливу функцію — противаги капітанській владі. У критичній ситуації він міг скасувати будь-яке рішення шкіпера, яке вважав помилковим, і навіть мав право усунути капітана з посади, призначивши на його місце першого пілота.
