Петр Фиров - История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии
2. УПА не підлягає жодній політичній партії. Свою діяльність УПА підпорядковує тільки законному Урядові Української Держави.
3. УПА не вступає в ніякі міжпартійні суперечки. Замість партійних та класових міжусобиць УПА бореться за абсолютну консолідацію серед українців та мобілізує усі творчі сили України насамперед проти зовнішніх ворогів України.
4. УПА веде свою акцію на двох фронтах: революційно-партизанську в СРСР та репрезантивно-інформативну поза межами СРСР.
5. УПА стоїть на становищі безкомпромісної боротьби з кожним загарбником України. Свою діяльність УПА не підпорядковує ніяким чужим силам.
6. УПА бореться насамперед за визволення України з чужого ярма та відбудову своєї суверенної держави. Про державний лад і форму володіння державою буде вирішувати своєчасно тільки увесь народ за посередництвом своїх представників у парламенті Самостійної України або загальним голосуванням.
7. УПА бореться за перебудову Східної Європи за принципом етнографії. Кожен народ мусить мати свою суверенну державу, а не каратися під насильною окупацією чужої імперії.
8. УПА бореться за спільний революційний фронт усіх народів, поневолених московською компартією або якоюсь іншою імперією.
9. УПА визнає потребу уряду воєнного часу. Всю владу у воєнний час виконує уряд, складений із представників усіх політичних угруповань, а в основному опертий на власну мілітарну силу.
10. УПА визнає засади демократії як єдино правильні для української народної держави. Українська держава мусить базувати свого розбудову не на вузьких реакційних, однонаціональних чи однокласових доктринах, а на широких основах територіального патріотизму. Добрими патріотами української держави можуть бути не тільки самі українці, а й також представники всіх інших національностей, що чесно визнають Україну своєю батьківщиною.
11. УПА бореться за абсолютну рівноправність усіх громадян (незалежно від національності та релігії. Не може бути ані привілейованих одних, ані позбавлених прав ("лишенців") других. Усі громадяни мусять мати однакові права і обов'язки.
12. УПА бореться за дійсну, не фіктивну свободу думки, слова, віри і чину кожного громадянина української держави, без різниці його національності, статі, стану, походження й політичних та релігійних переконань.
13. УПА бореться за відновлення вільної діяльності всіх віросповідань та церкви як одного з дуже важливих чинників національно-державного будівництва.
14. УПА визнає законною і правильною націоналізацію більшості ресурсів країни державою, але рівночасно стоїть на сторожі права оборони інтересів трудового люду перед державним капіталом так само, як і перед капіталом приватним. Державний капітал не має права до вирішального впливу на соціальне законодавство української держави.
15. УПА бореться за якнайскоріше уконстатування в українській державі:
1) державної власності;
2) комунальної власності;
3) кооперативної власності;
4) приватної власності.
Кожна форма володіння власністю мусить бути рівноправна перед законом.
16. УПА бореться за перебудову економічної структури української держави з монопольної совєтської «казьонщини» та «колхозництва», за поширення свободи приватної ініціативи, але тільки через організації регульованого державою народного капіталізму, а не підпорядкування держави приватному капіталові.
17. УПА визнає конечну потребу безпосередньої державної адміністрації тільки для військової та тяжкої промисловості. Всі інші галузі індустріальної продукції мусять планово переставитись на адміністрацію комунальної, кооперативної та приватної ініціативи.
18. УПА бореться за негайне переставлення фабрик та заводів в українській державі на дійсну, а не фіктивну власність трудового народу. Це має бути доконане через організовані державою спеціального роду акційні товариства. Кожен трудівник — акціонер.
19. УПА бореться за абсолютну перебудову українського села. Хаотичне й зруйноване старе та насильно колективізоване теперішнє село мусить заступити нова хліборобська оселя з самовистачальних господарств, пристосована до нового розподілу країни, комунікаційної мережі і т. ін.
20. УПА визнає за найвідповідніше в майбутній державі державне, кооперативне та приватне хліборобство:
Державне — це адміністрація самою державою усього національного державного фонду.
Кооперативне — це всякого роду кооперативно-артільні господарства, які можуть існувати там, де місцеві обставини та воля народу бачать їх потребу.
Приватне — це одноосібне, сильне хуторне господарство в системі хліборобської станиці, побудоване за всіма правилами сучасної агротехніки з механічним обробітком. Спекуляція землею та великовласницьке поміщицтво заборонені. Землю як на кооперативні, так і на одноосібні господарства надає держава законним актом на вічну приватну власність тому, хто її обробляє, безплатно.
21. УПА бореться за планову перебудову всієї країни. Принагідно посталі хліборобські, промислові, торговельні та адміністративні осередки мають бути змінені новими планово розміщеними оселями, залежно від тереново-кліматичних, сировинно-продукційних, торговельних та адміністративних умов і потреб країни.
22. УПА бореться за справедливе нормування відносин у державі та за справжнє піднесення життєвого рівня усього трудового населення України.
23. УПА бореться за право добровільного вибору роду праці на підставі добровільної умови. Трудовий люд має право до зміни праці через розв'язання умови, а не бути прикованим до заводу диктатурним «указом» держави або всякими примусами працедавця.
24. УПА бореться за право на безплатну освіту і повну культурну, соціальну та санітарно-медичну опіку для усіх громадян української держави.
25. УПА бореться за право трудових мас на 8-годинний день праці, за нормальний відпочинок і на оборону своїх інтересів професійною організацією як перед приватним, так і перед кооперативним і державним капіталом.
26. Усі революційні кадри і вояки УПА мають право належати до своїх політичних партій та громадських і професійних організацій, визнавати той чи інший політичний світогляд. У рядах УПА їх зобов'язує ідея відродження української суверенної держави, постанови внутрішніх організаційних правил та вояцько-лицарська дисципліна.
Бульба-Боровець Т. Армія без держави. / Т. Бульба-Боровець.–
Львів: Поклик сумління, 1993, с. 90–92.
№ 4
Відпис Відділу пропаганди при головній команді Української повстанської армії
переговорів між отаманом Тарасом Бульбою та представниками Німецької Влади з дня 23 листопада 1942 року.
Присутні: 3 української сторони — отаман Тарас Бульба.
3 німецької сторони:
Шеф СД Волині і Поділля — д-р Пиц.
Начальник політичного відділу СД Волині і Поділля — Йоргенс.
Парламентар-посередник поручник Л. Ковальчук.
Запрошений німецькою владою у характері представника-посередника від українського громадянства — колишній начальник штабу Поліської Січі полковник Смородеький і
Тайний протоколіст поручник Зубатий.
Переговори відбулися у с. Москвині Березенського р-ну в окупованім силою помешканні Степана Рудницького. Варта отамана Бульби впровадила німецьку делегацію разом з її охороною через розставлені пости, не відбираючи зброї.
Переговори розпочав доктор Пиц словами, що йому дуже приємно познайомитися з отаманом Бульбом, та зазначив, що він уже віддавна бажає з ним скомунікуватися. Далі сказав, що це є неможливе, щоб поруч більшовицьких, жидівських та польських банд оперували також українські партизанські групи. Цей факт він уважає анормальним явищем; він знає біографію отамана Бульби та його протибільшовицьку боротьбу. Підкреслює, що Поліську Січ розв'язало військо, а СД, яке перейняло службу безпеки, про Поліську Січ тоді нічого не знало, не нав'язало своєчасно потрібних із Поліською Січчю зв'язків, і з цієї причини сталося пізніше багато непорозумінь. Так само через непорозуміння з-за польської провокації зроблені арешти деяких людей із Поліської Січі. Про сам факт розшукування отамана Бульби поліцією у цей час нічого не знає, бо такого наказу не видавав.
Сьогодні, на думку д-ра Пица, треба ці непорозуміння ліквідувати та порозумітися у справі спільної праці для загального добра. Війна проти більшовизму не може толерувати жодної протинімецької акції у тилу, і тому він хотів би покласти всю справу отаманові Бульбі на серце та взяти під увагу інтереси українського народу, бо якщо не дійде до згоди, то попливе більше української, ніж німецької крові; якщо протинімецька партизанська акція пошириться на інші землі, то український народ від цього сильно потерпить; що буде з Україною — поки що невідомо. Це питання буде вирішене після закінчення війни, а як воно буде вирішене, це великою мірою залежатиме від сьогоднішньої постави українського народу. Сказав, що йому відомо, скільки корисного зробив отаман Бульба для свого народу та німців; відомо, що отаман Бульба ніколи не видавав наказу проливати німецьку кров та що, власне, ці документи служать йому за підставу для сьогоднішніх переговорів. І, щоб уможливити отаманові Бульбі вихід із прикрого становища, запропонував йому перейти до свого уряду в характері співробітника на посаду референта боротьби з партизанкою, а людей зі своїх відділів влити до вже існуючих "шуцманшафтів". Коли б співпраця з німецькою владою не відповідала отаманові Бульбі, то він може розпустити своїх людей, а сам вийти з лісу, легалізуватися та розпочати своє спокійне приватне життя, причому всім його людям гарантується абсолютна недоторканість.
