Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918
Лідер кадетів П. Мілюков улітку 1918 р. перебував у Києві. Кадети входили до гетьманського уряду. Самостійність України вони розглядали як тимчасове явище на шляху до оновленої неподільної Росії.
64
Володченко М. Г. — генерал-лейтенант російської служби. 1917 р. командував 46-м армійським корпусом. 9 (22) вересня 1917 р. призначений головнокомандуючим арміями Південно-Західного фронту. Визнав цивільну владу Центральної Ради.
65
Київська Рада робітничих депутатів була обрана 3 (16) березня 1917 p., з квітня перебувала в Марийському палаці. Значним виливом в ній користувалися більшовики, але більшість до листопада 1917 р. належала есерам та меншовикам. Рада організувала робітничу міліцію, запроваджувала 8-годишшй робочий день тощо. 8 (21) вересня вона однією з перших в Росії прийняла більшовицьку резолюцію про перехід усієї влади до Рад. Підтримала більшовицький переворот в Петрограді і утворила ревком, який очолив у Києві збройне повстання проти військ округу, вірного Тимчасовому урядові.
З листопада існувала як об'єднана Київська Рада робітничих і солдатських депутатів.
66
У тексті видання «Уривок зі 'Споминів' Гстьмаш Павла Скоропадського» у «Хліборобській Україні» (IV, 7 і 8 [1922–1923], С. 3–40; V [1924-19251, С. 31–92) цей епізод викладено так:
«6 жовтня, коли я ще був у себе в номері, до мене зайшов капітал Удовиченко і заявив, що в Бердичеві (курсив наш. — Авт.) засідає Український військовий з'їзд, що сьогодні має буги доповідь представників мого корпусу…» (див. перевидання «Уривка зі 'Споминів'» н. з. «Гетьман Павло Скоропадський. Спомини». — К., 1992. — С. 33).
Йдеться про з'їзд українців-вояків Південно-Західного фронту.
67
Шинкар Микола Ларіонович (? - 1920) — військовий діяч. Штабс-капітан російської служби (служив в 11-му Фінляндському стрілецькому полку), член Української партії соціалістів-революціонерів.
З 3 липня 1917 р. — член Всеукраїнської Ради військових депутатів. Центральної Ради. З 18 грудня 1917 р. — начальник Київського військового округу. У січні 1918 р. — командуючий протибільшовичьким фронтом.
Влітку 1918 р. очолив 15-тисячний повстанський загін на Звенигородщині. 30 листопада 1918 р. на чолі повстанців захопив Полтаву, де розгромив гетьманську адміністрацію.
1919 р. підняв на Полтавщині повстання проти Директорії. Захоплений військами П. Болбочана, чудом утік з-під розстрілу. Загинув у бою проти Армії УНР під Уманню.
68
Всеукраїнський з'їзд Вільного Козацтва відбувся в Чигирині 3 (16) — 7 (20) жовтня 1917 р. 200 делегатів представляли 60 тис. організованих Вільних козаків Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщики, Херсонщини, Кубані. З'їзд обрав генеральну Раду Вільного Козацтва з 12 членів.
Отаманом усього Вільного козацтва було обрано П. Скоропадського, генеральним писарем — В. Кочубея, наказним отаманом — І. Полтавця-Остряницю, генеральним обозним — Тонковида, генеральним суддею — М. Левицького, генеральними хорунжими — І. Луценка, С. Гризла і Шановала, генеральними осавулами — Шомовського, Шендрика і Кіщанського. Організаційним осередком козацтва було визначено Білу Церкву.
69
Гайдамаки — учасники народно-визвольного руху проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту на Правобережній Україні, яка до кінця XVIII ст. перебувала під владою Польщі. Назва походить під тюркського «гайда» («гнати, турбувати, свавільничати») — так називала повстанців польська шляхта. Гайдамаки діяли на зразок партизанських загонів. Найзначніші події, пов'язані з ними — повстання 1734,1750,1768 («Коліївщина») pp. Серед гайдамацьких ватажків найбільше відзначилися в різний час Верлань, Г. Голий, Таран, М. Залізняк, І. Гонга та iн.
Одна з перших українських військових частина утворювалися 1917 p., склалася в Умані і прибрала назву «куреня гайдамаків». Інший курінь виник в Олександрівську; в Одесі та Катеринославі було утворено гайдамацькі коші. З часом ця назва закріпилася як власна за Гайдамацьким кошем Слобідської України (потім 3-м Гайдамацьким полком Запорізької дивізії) та Гайдамацьким кінним полком ім. кошового Костя Гордієнка (потім 1-м Запорізьким ім. кошового К. Гордієнка полком кінних гайдамаків), але поширилася як загальна назва українських вояків, особливо серед їхніх супротивників.
70
Полтавець-Остряниця Іван Васильович — військовослужбовець, громадський діяч. Походив з давнього козацького роду. В жовтні 1917 р. на Загальному з'їзді Вільного Козацтва обраний наказним отаманом, членом Генеральної Ради. 1918 р. — Генеральний писар Гетьмана України. З 1919 р. — на еміграції в Мюнхені. Виступив як розкольник гетьманського руху; створив Українське національне козаче товариство (УНАКОР) і проголосив себе «Гетьманом і національним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козачих і запорозьких», диктатором «Української народної козацької республіки». Розробляв проекти створення груп Вільного Козаціва у складі вермахту.
71
Фон Бісмарк Отто (1815–1898) — німецький політичний і державний діяч, міністр-президент та міністр закордонних справ Пруссії (1862–1871), рейхсканцлер Німецької імперії (1871–1890). З його ім'ям пов'язане об'єднання численних німецьких держав під зверхністю Пруссії і перетворення Німеччини на одну з наймогутніших німецьких держав.
72
Всеросійський союз земельних власників, що мав на меті захист приватної власності на землю, був утворений навесні 1917 р. В Україні ж з цією метою виник «Союз хліборобів-власників», спочатку як Полтавська губернська організація. Обидві організації перебували в опозиції до Центральної Ради та її аграрної політики, діяли в порозумінні, скликаючи хліборобський конгрес 29 квітня 1918 р. в Києві.
73
Установчі збори — представницький орган, обраний населенням Росії для вирішення питания про державний устрій держави. Підготовка скликання зборів провадилася Тимчасовим урядом. Вибори були призначені на 12 (25) листопада 1917 р.
Захопивши владу, більшовики не наважилися скасувати інститут Установчих зборів і змушені були погодитися на проведення виборів. Результати виборів виявилися вкрай несприятливими для більшовиків, котрі видавали себе за виразників інтересів трудового населення Росії: вони отримали лише 25 % голосів, есери та меншовики -62 %, кадета та інші демократичні партії — 13 %.
