Юрий Ячейкин - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)
I що цiкаво: наукова дискусiя, яку започаткував патрiарх рнох, тривас й понинi. Вiдмiннiсть у темi - дуже незначна. Якщо у допотопнi часи гостро стояло питання "Прилетiли чи не прилетiли?", то тепер вченi мужi не менш гостро сперечаються по темi: "Прилiтали чи не прилiтали?"
Важко переоцiнити всесвiтньо-iсторичне значення знайденого рукопису. По-перше, ми з'ясували одне з найтемнiших мiсць Бiблiу; по-друге, нинi можем зробити реальнiший висновок про причини Всесвiтнього Потопу; по-третс, здогадусмося, чому Всевишнiй позбавив янголiв плотi i перетворив ух у безтiлесних iстот. Але це - зовсiм iнша iсторiя...
Тепер ми твердо знасмо, кого малювали первiснi художники на скелях Сахари, хто залишив у джунглях Амазонки велетенськi кам'янi кулi i хто збудував у Баальбеку циклопiчний стартовий майданчик для зорельота.
Але ми не знасмо, чи прилетять до нас знову смiливi космiчнi мандрiвники з Альдебарана?..
КНИГА ДРУГА. МАНДРИ ПIД ВСI ВIТРИ
"I узрiв господь (бог), що великий занепад людей на землi, i що всi думки i помисли серця ухнi були зло повсякчас.
I розкаявся господь, що сотворив людину на землi, i засмутився в серцi свосму. I сказав господь: винищу з лиця землi людей, котрих я сотворив, вiд людей до худоби, i гадiв i птахiв небесних знищу; бо я розкаявся, що сотворив ух".
БИТIр, розд.6, ст. 5-7.
ПРОЛОГ. ОЙ ЩО Ж ТО ЗА ШУМ УЧИНИВСЯ?
"Коли люди почали множитися на землi i народилися у них дочки, тодi i сини божiу побачили дочок людських, що вони гарнi, i брали ух собi у жони, хто яку обрав".
БИТIр, розд.6, ст. 1-2.
Уся ця прадавня iсторiя почалася з дрiбницi - ординарного наклепу штатного кляузника до Божоу Канцелярiу. Ось вона - вiд першоу лiтери i аж до останньоу крапки.
"Боговi-батьковi
вiд директора театру "Одного Глядача",
херувiма Пiдлабузела.
Адреса помешкання: Третс Небо,
хмарина-перина N 13, райський кущ N 21.
Копiя: боговi-сину.
Копiя: боговi-духу святому.
ЯБЕДА
ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ПАНЕ ВСЕВИШНIЙ!
Уклiнно творю Вашiй Високостi янгольськi письмена, сповненi душевноу гiркоти й службовоу розпуки.
Доношу i складаю до Вашого престолу:
а) деякi солiсти янгольського хору живуть воiстину безбожно. Замiсть цiлодобово на арфах грати i осанну Вашiй Високостi спiвати, вони безсоромно волочаться за людськими дочками. А котрi надто нектар та амброзiю полюбляють, то у нетверезому станi на птеродактилях та архiоптериксах гасають, порушуючи правила нашого безхмарного iснування. Уявiть собi. Ваша Високiсть, сатанинську картинку: бовдур з таранею в зубах таранить якусь тиху й мирну хмарину-перину! Жах!
б) внаслiдок злiсних порушень з боку отих волоцюг та бешкетникiв вже неодноразово були зiрванi дуже вiдповiдальнi репетицiу в театрi "Одного Глядача". Порядок i послух як чорт язиком злизав.
в) менi як службовiй i обважнiлiй в обов'язках особi цi грiховодники вiдкрито погрожують страхiтливими карами. Так, примiром, янгол Азазел при свiдках заприсягнувся, що вискубе з крил моух усi пера, аби виявити мос справжнс сство, як безкрилого "гада повзучого" (це його, а не мiй вислiв).
Господи, а як же я тодi доноситиму до Вашого престолу ябеди про поточнi справи та янгольськi виправи? Менi ж нiхто навiть ламаного пера не позичить.
Амiнь!
Херувiм Пiдлабузел.
Власноручно, року 1170 вiд Сотворiння Свiту".
Якби хвацький парубок Азазел не забув свосу обiцянки погадати на крилах Пiдлабузела за й понинi поширеним методом "Любить - не любить", не було б i нiякоу ябеди. А не прийшла б до Божоу Канцелярiу ота ябеда, не почалася б i уся ця iсторiя.
А вiдтак - ось уу початок.
Була така свiтла нiч, якоу нiколи не бувас у детективних романах. У таку нiч хлопцi замiсть газированого нектару п'ють солодкi дiвочi поцiлунки. П'ють i не нап'ються!
I хлопцi срiбними крилами горнуть дiвчат до себе.
Золотi струни арф тчуть чарiвне мереживо небесних мелодiй. Тихо линуть звуки зоряних сфер. Зiрки переморгуються у музичних ритмах.
У хлопцiв дужi руки. Вони можуть нести дiвчат далеко-далеко. Аж до самого обрiю. Туди, де сходить осяйне сонце.
А можуть полетiти високо-високо i зiрвати коханiй зiрку першоу величини, на яку астрономи й досi тiльки заздро поглядають у телескопи. А коли кавалер не скупий, вiн несе дiвчинi цiле зоряне намисто.
- Азазеле, ти мене кохасш? - нiжно шепоче дiвчина.
- Про що й питати! - освiдчусться хлопець. - Ти моя найчарiвнiша комета, що спалахус i розсiюс пiтьму й морок... Ти мов веселка, зiткана з усiх кольорiв сонячного спектру... Ти примхлива гра тiнi i свiтла на казкових планетах подвiйних сонць... Хочеш, я кохатиму тебе цiлу вiчнiсть?
- Ой, правда?
- Щоб мою арфу грiм побив! Щоб моу крила блискавка спалила, коли брешу!
А далi солов'у слухають довгу й тасмничу морзянку поцiлункiв, яку ми можемо передати хiба що найщедрiшою багатокрапкою.
- Що то за хмарка пливе, Азазеле?
- Де?
- А он - понад лiсом...
- Господи! Це ж не хмарина, а божа перина! Не спиться старому, кари на нього небесноу немас! Катасться по парафiу опiвношник!.. Ану, хутенько ховайся за моу крила, щоб Всевидющий не побачив...
А з неба уже гримить Гучномовець:
- Азазеле, де ти?
- Ось я! - озивасться хлопець.
- А що там у тебе за крилами?
- Тiнь моя.
- Гарна тiнь твоя... Вродлива... Викапана праматiр рва... I що ти з нею робиш, Азазеле?
- Славлю iм'я твос!
- Як це?
- А от послухай...
I вiн заспiвав янгольським голосом:
Нiч яка, господи, мiсячна, зоряна,
Видно, хоч голки збирай!..
I сказав Гучномовець:
- Це добре!
Лiг Всевишнiй на теплу перину та й поплив над грiшною землею далi. А хлопець знову вдарив по золотих струнах:
Ой не свiти, мiсяченьку,
Не свiти нiкому...
Ой, давно це було. Вже й того бога немас, а закоханi i досi за небом пильнують...
Вранцi на небi стався шарварок. Херувiмчики вмочували пензлi у веселку i, зазираючи у шпаргалку, сумлiнно мазали на хмарах:
"Солiсти янгольського хору! Всi, як один, вiддамо славоспiви своу Всевишньому!"
"Спасибi, боже, вам за те, що ви нам сонце запалили!"
"Янголятам до 16 вiкiв дивитися на грiшну землю - зась!"
"Слава нашому батьковi рiдному!"
"Пийте божественний нектар!"
"У раймазi с великий вибiр арф та нiмбiв усiх розмiрiв i фасонiв".
"До вiдома солiстiв янгольського хору: _згуртовано здамо крила у небесну чистку_! Строк - три доби".
Навiть на Мiсяць причепили табличку:
"Зривати з неба зiрки суворо заборонено!"
Того ж дня оповiдали першу сатиричну притчу:
"Один янгол запитав другого: "Де ти сьогоднi во славу спiвасш?" - "Я? Нiде, - вiдповiдав той. - А ти?" - "А я - напроти тебе..."
Бiля бочок з нектаром реготали.
Янгол Азазел пустив по свiту свiженький афоризм:
- На бога сподiвайся, а сам не зiвай.
Авторитет Всевишнього хитався.
Другого дня Наймудрiший викликав до себе серафiмiв з трубами i наказав:
- Свистати всiх нагору!
Потiм вiн зачинився у Канцелярiу з головнокомандувачем вiйська небесного архангелом Михаулом.
За годину сполоханi трубними звуками янголи вже юрмилися на подвiр'у Божоу Канцелярiу. Подейкували, що Всевишнiй i головнокомандувач сидять i обговорюють якийсь "блискавичний план". Ходили чутки, що з того сидiння великий грiм буде. У повiтрi пахло озоном...
Блискучий князь Семiазас божився, що такого не було ще з часiв грiхопадiння Адама i рви:
- Пам'ятайте, тодi до дерева пiзнання поставили вартового херуба з вогненним мечем...
- А тепер до дiвчат приставлять?
- Киньте жарти! Ви чули, що утнув Азазел?
- Знову вiн?
- Авжеж! Вiн здав крила у чистку...
- Не може цього бути? Скорiше Азазел вiддасть боговi душу, анiж крила!
- Щоб чорти нiмб у Всевишнього вкрали i хулахуп крутили, коли я брешу! Справа у тому, що вiн здав крила не у небесну, а у земну чистку... А там три роки треба чекати! До того ж для нестандартних замовлень у них нема устаткування. З однаковим успiхом Азазел замовив би ум вивести плями на Мiсяцi. Тепер вiн сидить собi у вишневому садочку i Всевишньому дулi крутить... Хитрюща штучка цей Азазел!
Опiвднi з Божоу Канцелярiу, як вихор, вилетiв янгол-охоронець престолу господнього.
- Янгола Рафаула до Всевишнього! - розкотисте гукнув вiн.
Янгол Рафаул миттю пiднявся на своух могутнiх крилах.
Всевишнiй та головнокомандувач вiйська небесного архангел Михаул схилилися над величезною картою свiту.
Архангел рiшуче рубав повiтря рукою:
- З Атлантидою ми покiнчимо одним ударом! Завдяки цьому ми одержимо казковi запаси стратегiчноу сировини - кiлькасот мiльярдiв (а може, й бiльше - я рахувати не мастак) куболiктiв добiрноу морськоу води.
- Як так? - не втямив Всевишнiй.
- Згадайте майбутнiй закон майбутнього Архiмеда, - скоромовкою пояснив генерал i у захватi продовжував: - Далi ми вийдемо на рубежi рвропи. Це класичний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно!
- Подалi вiд грiха, Михайле! - суворо застерiг Всевишнiй.
- Слухаюсь! В рвропу ми вторгнемося двома могутнiми потоками - з норда й зюйда. Розрiжемо бiлий континент одним ударом i вiзьмемо в залiзне кiльце штормiв. Найбiльшi пункти опору безжалiсно оточимо з усiх бокiв! Одрiжемо вiд усього свiту! Накрисмо! Знищимо з лиця Землi! Кiлька надпотужних стомегатонних блискавок довершать справу! I тут ми одержимо прекрасний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно...
