Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
-- Правда, правда! -- сказав старий. -- Ти її не знаєш, її спiвали ще за тих часiв, коли з'явилися першi наручнi годинники. Тодi її спiвали всi, а тепер забули. Я й сам iнодi забуваю, що ти на сiмдесят п'ять рокiв молодший за мене.
-- Ви менi заспiваєте цю пiсеньку, еге ж, прадiдусю?
-- Спробую, Хлопчачок.
Прадiдусь прокашлявся i справдi заспiвав:
Пiсенька про кабанчика
з годинником на нiжцi
Малий кабанчик (ну й дива!
Ну й дива, ну й дива!)
Як десь ще, то надiва
Годинничок наручний.
Коло рiзницької, бува,
Як бува, як бува, -
На свiй годинничок кива:
Мовляв, вiн дуже зручний!
Малий кабанчик сам собi,
Сам собi, сам собi
В своїй затаєнiй журбi
Казав: -- Я, певне, згину, -
Отож годинник при менi,
При менi, при менi
Хай буде ночi всi i днi, -
Щоб знав я ту годину!
Не марнi страхи тi були,
Тi були, тi були:
Його в рiзницю одвезли
("Погасять, мов каганчик!").
Але сказали рiзники,
Рiзники, рiзники:
-- Оцей, з годинником, таки
Панок, а не кабанчик!
I наш кабанчик (ну й дива!
Ну й дива, ну й дива!)
Годинник знову надiва
Й гуляє по дорiжцi.
Веселу пiсеньку спiва,
Все спiва, все спiва, -
Там про кабанчика слова
З годинником на нiжцi.
Слова, що в пiсеньцi повторювались, -- мабуть, їх колись приспiвував хор, -- я з другої строфи спiвав разом iз прадiдусем, i, хоч голос у нього був трохи глухуватий, вийшло в нас непогано. Коли ми доспiвали, я щосили забив у долонi, -- аж раптом хтось заплескав у долонi за дверима. Ми з прадiдусем здивовано повернули до дверей голови.
До кiмнатчини зайшла горiшня бабуся.
-- I я знаю цю пiсеньку, -- сказала вона. -- Ви так гарно її заспiвали, тату! Ви молодший, нiж я собi думала. -- I несподiвано додала: -- Але з героями ця пiсенька нiчого спiльного не має, так?
-- Отож-то, що має! -- вигукнув Великий Хлопчак. -- У тiм-то й рiч! Подумай сама:. кабанчик з годинником на нiжцi! Хто, опинившись у такому безнадiйному становищi, як цей кабанчик у рiзницькiй, не втрачає чуття гумору, у того душа не з лопуцька! А в кого душа не з лопуцька, той часом може повестися як герой.
Бiльше того вечора про героїв не мовилося. Ми, два дослiдники героїзму, анiтрiшечки не героїчно пошкандибали слiдам за горiшньою бабусею наниз, у кухню, де на нас уже чекали повнi тарiлки.
А проте на сходах, важко спираючись на моє плече, прадiдусь сказав, мов сам до себе:
-- По сутi, героїчний вчинок, мабуть-таки, рiч поважна. Стратенецький гумор -- це просто приборканий страх. Смiх, що дає полегкiсть, приходить трохи згодом, коли вже по всьому. Або вже як розповiдають про пережиту пригоду. Так знаходить вихiд напруження: в смiховi.
За вечерею горiшня бабуся була така ласкава та уважна до прадiдуся, аж менi знову згадалися вiдвiдини лiкаря, що їх приховували вiд мене.
Уже в постелi я подумав: прадiдусь, мабуть, тому й складав такi веселi вiршi й оповiдки, що хотiв приховати вiд мене, як у нього все кепсько насправдi. I я незчувся, як почав молитись, чого досi нiколи не робив:
-- Господи, нехай буде твоя воля в усьому, тiльки збережи менi прадiдуся ще хоч на кiлька рокiв. Амiнь.
ЧЕТВЕР,
у який менi оперують п'яту.
Цього дня мовиться про тиранiв
та їхнiх пiдданих,
а також про круто i м'яко зваренi яйця;
одного героя показано тут двiчi,
але в рiзному освiтленнi;
крiм того, зображене так зване собаче життя
й показано, як мурахи перемогли ведмедя;
закiнчується день
величальною горiшнiй бабусi.
Коли я вранцi прокинувся, в будинку смачно пахло печивом. Напевне, горiшня бабуся цього року вирiшила завчасу понапiкати всячини до рiздва. Запах свiжих анiсових коржикiв лоскотав нiздрi. Отож я миттю пiдхопився, сподiваючись, що покуштую цих ласощiв уже на снiдання.
I сподiванка моя була не марна: на додачу до какао з бутербродами нам поставили ще й анiсових коржикiв, що їх ми смачно заходилися хрумкати.
Та, на жаль, нам не дали спокiйно доснiдати раннi вiдвiдини: прийшов лiкар. Коли я його побачив, серце моє знов закалатало вiд страху. Проте цього разу вiн поцiкавився прадiдусевим здоров'ям лише побiжно, бо з'явився до нас головним чином заради моєї п'яти. Отож вiн оглянув її й сказав бабусi принести гарячої води з милом.
Коли це було зроблено, я покупав свою п'яту, й вона трохи вiдм'якла. Тодi лiкар зробив у кухнi невеличку операцiю: розрiзав болюче мiсце у виглядi "зiрочки" й вичавив гнiй. Потiм добре змастив рану якоюсь чорною мастю й забинтував.
-- Отак, -- бадьоро сказав вiн наостанку. -- Тепер усяка погань звiдти вийшла, й треба тiльки, щоб загоїлася рана. Ти з годинку полеж, Хлопчачок.
Прадiдусь, що спостерiгав цю процедуру, сидячи на ослiнчику в кутку кухнi, порадив менi погортати задля розваги альбоми, що їх привезли нашi моряки.
-- А я тим часом полiзу нагору, Хлопчачок, -- додав вiн. -- Як переболить у тебе, то приходь i ти туди. А тепер спочинь.
Я покiрно послухався його ради, бо в п'ятi менi так бухкало, стукало, тягло й сiпало, неначе я вже був не я, а сама лише п'ята. Навiть усi мої думки мовби переселилися в п'яту. Я був щасливий, коли нарештi простягся на канапi, поклавши забинтовану ногу аж на чотири подушки.
На щастя, бiль не вiчний. За яких пiвгодини мої думки вже визволилися з-пiд гнiту п'яти й полетiли далеко-далеко -- в царство гранiтних королiв, полководцiв, винахiдникiв та iнших славетних людей -- я саме розглядав альбом, який привезли нашi моряки зi свого останнього рейсу. Альбом цей звався "Monumenta mundi" [3], або "Найвизначнiшi пам'ятники свiту" i мiстив понад двiстi фотознiмкiв з докладним поясненням пiд кожним: кому споруджено пам'ятник i чому саме цю особу увiчнено в гранiтi чи бронзi. ------[3] Пам'ятники свiту (лат.). ------
З-помiж усiх тих славетних людей менi найдужче сподобалась одна маленька дiвчинка, якiй поставили пам'ятник на площi невеликого мiста Гартештольта. Прочитавши те, що було написано пiд фотознiмком пам'ятника, я вирiшив скласти про цю дiвчинку баладу й незабаром уже записав її на сторiнках альбома -- мiсця довкола фотознiмкiв вистачало.
Скiнчивши баладу, я так повеселiшав, що пiдвiвся з канапки й з альбомом пiд пахвою помаленьку, нога за ногою, схiдець за схiдцем, пошкутильгав на горище.
На моє щастя, горiшня бабуся почула мою ходу, аж як я був майже там. Вона тiльки гукнула менi навздогiн:
-- Тобi неодмiнно хочеться, щоб знов нарвало? Не можеш послухатись доброго слова старших! Лiкар звелiв тобi лежати! Вiд-по-чи-ва-ти! А не лазити попiд дахами!
-- Я там одразу ляжу, горiшня бабусю! -- гукнув я їй у вiдповiдь. -- Прадiдусь за мною нагляне.
-- Вiн i за собою не годен наглянути! -- почулося знизу. -- А ти собi не слухайся, не бережися -- то й побачиш, чим воно скiнчиться!
I внизу захряснулися дверi. А тут, на горищi, дверi вiдчинилися. Прадiдусь iз цiкавiстю вистромив iз-за них голову й спитав:
-- Чого це вона знов там розкричалася?
-- Каже, щоб я лежав i не лазив попiд дахами, прадiдусю.
-- Правду вона каже, Хлопчачок! Зараз же менi лягай отут, а я тобi для розваги дещо прочитаю.
Цього дня знову було натоплено в пiвнiчнiй кiмнатцi. Горiшня бабуся, як людина принципова, топила для нас, поетiв, по черзi то пiвнiчну, а то пiвденну кiмнатку.
Тут, у пiвнiчнiй кiмнатцi, на щастя, було доволi подушок, щоб покласти на них хвору ногу. Незабаром я вже знов лежав, як звелiв лiкар, i розповiдав прадiдусевi, що написав баладу про дiвчинку, якiй поставили пам'ятник у мiстi Гартештольтi. Я показав йому альбом iз пам'ятниками й сказав, що в ньому повно ненаписаних балад.
-- Адже тут, напевне, є хтозна-скiльки героїв! -- додав я.
-- А чого ж, Хлопчачок, -- сказав старий. -- То, може, завтра ми й писатимемо цiлий день балади та оповiдки про пам'ятники? Це, безперечно, буде й весело, й повчально. Але вiршi й оповiдки не посиплються нам просто так, самi, з альбому. Взагалi, менi треба спочатку трохи його погортати. Прибережи-но ти свою баладу на завтра, а спочатку послухай мою нову баладу про Геракла. Чи, може, в тебе ще дуже болить нога?
-- Нi, прадiдусю. Тiльки стукає. Як ото старий годинник з маятником.
-- Це вiд лiкаревої мастi, Хлопчачок, Добрий знак. А втiм, я сподiваюся, що Геракл змусить тебе забути про стукання в п'ятi.
Кажучи це, вiн уже гортав свого зошита в чорнiй цератовiй обкладинцi.
-- Ага, ось ця пригода, -- сказав вiн, нарештi знайшовши потрiбне.
Тодi поправив окуляри й прочитав:
Балада про Геракла
та вогнедишних коней
Геракл у днi старовини
(Як з мiфiв нам вiдомо)
Геройськi подвиги чинив
На чужинi i вдома.
Тодi до Фракiї не йшли
Нiяк чужостороннi:
Усiм їм пострахом були
Шаленi царськi конi.
Чи хто пiдносив щедрий дар,
Чи лестив словом пишним, -
Однаково всiх кидав цар
Тим коням вогнедишним.
Мiльйон зубiв у вороних,
Вогонь шугає з пащi, -
Уже як хто попав до них,
То знав, що вiн пропащий.
Отож герой про це почув
I з превеликим гнiвом
Сам на побачення майнув
З тим вогнедишним дивом.
Як увiйшов вiн до царя
