Анатолий Костецкий - Суперклей Христофора Тюлькіна, або “Вас викрито - здавайтесь!”
— Ну, ти, — обурився Сем, — говори та не заговорюйся! Який iще там магазин?
Переляк i здивування Сема були такими щирими, що Христофор, хоч i поспiшав, докладно розповiв йому все.
— От вам слово, хлопцi, щоб я на цьому мiсцi провалився, щоб мене пацюки загризли — не знав я нiчого про магазин! — присягнувся Сем. — Я думав: клей їм треба, щоб пожартувати!
— Дожартувався! — кинув Васько, а Христофор аж пiдскочив:
— Ага! От ти й признався, що вкрав мiй суперклей.
— Та признаюсь, признаюсь, — махнув рукою Сем у повному розпачi. — Та зараз треба швидше розшукати отих негiдникiв, треба негайно щось робити!
— Ми знаємо що! — гордо проказав Васько. — Побiгли, Тюля!
— I я з вами, — напросився Сем.
Майже годину трiйця нишпорила по всьому мiстечку. Нарештi їм пощастило: в одному з провулкiв вони наштовхнулися на Євгена Євгеновича.
— Що, молодi люди, не сидиться? — посмiхнувся той. — На жаль, нiчого втiшного поки що не можу вам сказати.
— Скоро скажете, — виступив наперед Христофор i гарячкове почав розповiдати Бубликовi про Бевзя, про вкраденi продукти й про те, що клей потрапив до рук Бевзевих дружочкiв — Рубильника та Бегемота.
— Якi вони на вигляд? — грiзно спитав Бублик у Сема.
— Клей у Рубильника, вiн верховода, — поквапливо пояснив Сем. — Худющий такий, довготелесий, увесь час навколо очима нишпорить. Голос хрипкий, неприємний, а обличчя червоно-сизе й припухле: дуже пиво любить.
— Досить, годi! — обiрвав його академiк. — Все зрозумiло. Чекайте мене на лавi й нiкуди не йдiть. Я все беру на себе, а вас повiдомлю, коли треба буде!
Роздiл дванадцятий
ДИВАКУВАТИЙ СЛЮСАР-САНТЕХНIК
Перш нiж вирушити на розшуки Рубильника, суперагент заскочив до готелю, щоб змiнити зовнiшнiсть. Про нього вже знали троє хлопцiв, а Z-003 поклав собi за правило: якщо тебе знають бiльше трьох осiб — мiняй зовнiшнiсть!
Замкнувшись у номерi, агент-академiк присiв над чемоданом i заходився переглядати свої речi.
— Так, бабуся-пенсiонерка не пiдiйде, — вiдклав вiн сиву перуку, спiдницю й стареньку кофтину. — Солдат у вiдпустцi — теж, — полетiла слiдом за кофтиною єфрейторська форма, — А оце, здається, в самий раз! — агент задоволено дiстав iз чемодана вузлик, на якому була бiрка з написом "Слюсар-сантехнiк".
Вiн розв'язав вузлик i розклав на лiжку заплямованi парусиновi штани, картуз iз поламаним козирком, пару нечищених черевикiв i подерту куфайку, з лiвої кишенi якої визирала голiвка пляшки.
— Так, це те, що треба! — задоволено посмiхнувся Z-003, уважно оглянувши все начиння. Вiн хутко вбрався, постояв трохи перед дзеркалом, надаючи обличчю виразу байдужостi до всього, що вiдбувається навколо, й пiшов до виходу.
На схiдцях вiн зiткнувся з русявим струнким юнаком. Той поглядом змiряв агента з нiг до голови й запитав:
— Папашо, сiрничка не даси?
— Некурящий, — входячи в нову роль, недбало кинув суперагент-сантехнiк.
Юнак з досадою здвигнув плечима й пiшов схiдцями на другий поверх. Насправдi не сiрники були йому потрiбнi. Адже Яким Якович — а це був саме вiн! — нiколи в життi не викурив жодної сигарети. Просто вiн навмисне зупинив на мить агента, i от тепер у нього в кишенi вже була магнiтна стрiчка iз записом голосу Z-003, картка з аналiзом його кровi та вiдбитки пальцiв агента — для картотеки.
А суперагент iшов вулицею i подумки радiв, що перша зустрiч нiякої пiдозри не викликала, отже вiн замаскувався надiйно!
Агент крокував собi хиткою ходою, — так, на його думку, завжди ходять сантехнiки, — й уважно зиркав туди й сюди правим оком. Рiч у тiм, що в це око було вмонтовано спецiальний пристрiй iз записом даних про зовнiшнiсть Рубильника. Цей пристрiй оглядав усiх перехожих, порiвнював їхню зовнiшнiсть зi своїми даними i, коли вони спiвпадуть, — мав послати агентовi у вухо сигнал. От Z-003 i йшов собi спокiйненько, пильнуючи лiвим оком за дорогою, щоб раптом не втрапити пiд машину.
Z-003 уже був обiйшов усi центральнi вулицi, так i не почувши сигналу, коли раптом пригадав Бевзевi слова про те, що Рубильник дуже любить пиво, — i подався на околицю, де, як вiн знав зi свого шпигунського довiдника, найчастiше трапляються пивнi точки.
Бiля кожної точки вiн зупинявся на кiлька секунд i по черзi наводив око-пристрiй на любителiв пива. Чимало з них нiби нагадували Рубильника: такi ж зсутуленi, з червоними припухлими обличчями. Та пристрiй мовчав — i агент iшов далi. Щоб не викликати зайвої пiдозри, йому щоразу доводилося випивати кухоль пива, тож не дивно, що пiсля п'ятої точки вiн уже ледве пересувався i мiг бiльше не вихилятися навмисне: хода його й так зробилася хиткою.
Раптом, звiдки не вiзьмись, йому на плече сiв електронний горобець.
— Прилетiла, пташечко! — зрадiв той. — Ну, показуй, що принесла. — Вiн квапливо розкрив горобця й аж вискнув вiд радостi, побачивши грошi та жуйку.
— Тепер вони в мене швидко все позабувають! — промовив суперагент, розкладаючи пакетики з гумкою по кишенях. Жувальна гумка теж була одним iз його найулюбленiших засобiв шпигунства: по-перше, для пiдкупу, а по-друге, для лiквiдацiї свiдкiв. Агент знав, що багато хлопцiв люблять жувати гумку, а вiд постiйного жування дитячий розум тупiшає, мозок працює лiниво — i дитина, зробившись дурником, забуває про все на свiтi, окрiм гумки, звичайно. Отак за допомогою гумки Z-003 намiрявся лiквiдувати наших хлопцiв.
Коли ж вiн прочитав листа вiд шефа, то тiльки зловтiшне посмiхнувся: "Ач, пiдвищення за клей обiцяє! Та я, викравши клей, генералом стану, хо-хо!" — I, забувши про конспiрацiю, голосно розреготався.
У пiднесеному настрої Z-003 почвалав далi. I не встиг вiн наблизитись до чергової пивної бочки, як у вусi його пролунав сигнал. Агент стрепенувся й побачив просто перед собою Рубильника. Z-003 вiдразу зосередився, висмикнув зi штанiв давно непрану сорочку без?удзикiв, поправив у кишенi пляшку, щоб її можна було помiтити ще здалеку, й пiдiйшов до молодика.
— Ех, i гарно ж, мабуть, у такий вересневий деньок пивка попити! — заговорив агент, сiдаючи на лаву поруч iз Рубильником.
Той важко повернув голову, втупився каламутними очима в непроханого гостя i прохрипiв:
— Ти що, батя, знущаєшся? Ану, дуй звiдси!
— Ну, ну, голубе, — заспокiйливо поплескав його по плечу "батя", — я ж по-доброму.
— От i вiдвали по-доброму, — скинув його руку Рубильник, — а то тебе зараз у "швидкiй допомозi" повезуть!
— Ви не так мене зрозумiли, — улесливо мовив агент. — Я просто хотiв запросити вас до компанiї, разом по кухлику випити!
Погляд Рубильника трохи прояснiв, вiн уже примирливiше, але все ще недовiрливо зиркнув на "батю" — ач, сам п'яничка, а балакає, наче культурний! — i про всяк випадок мовив:
— Пиво — це добре, але де гульденiв узяти?
— Я пригощаю! — пiдхопився агент i витяг iз кишенi пачку грошей. — За цим дiло не стане, менi б тiльки з хорошою людиною побалакати.
"Пришелепкуватий якийсь, — подумав Рубильник, — та ще при таких грошах! Щось тут нечисто…" Але розбиратися в своїх млявих думках не став, а хутко посунув за "батею" до бочки. Пiсля другого кухля Рубильник повеселiшав i спитав:
— А ти, батя, ким будеш? Багатенький Буратiно?
— Слюсар я, сантехнiк, — скромно опустив очi агент.
— Ги-ги! — реготнув Рубильник: так вiн йому й повiрив! Але вголос нiчого не сказав, бо вiдчув: тут можна погрiти руки.
— Чого тут балакати, — кивнув агент на чергу, — ходiм, у ресторанi посидимо, поговоримо про життя.
"Здається, щось накльовується!" — зрадiв Рубильник, i вони подались до ресторану "Затишок", найкращого в мiстечку…
Тепер Рубильник був у Z-003 в руках — вiн заковтнув наживку! I, щоб не затягувати справи, агент уже пiсля другої чарки заговорив про клей.
Спочатку Рубильник вiдмовчувався, потiм вiднiкувався, та коли сантехнiк запропонував йому за кожну краплину клею по десять карбованцiв, подумав: "Ото щастя пiдвалило! За поганий смердючий клей — така грошва! Все чисто, благородно, бери грошики й катай на пiвдень, до моря й пальм! Але якщо йому так уже потрiбен цей клей, дивись, не продешеви!"
— Нема дурних! — пiдвiвся, вдавши ображеного, Рубильник. — За такий товар — жалюгiднi копiйки…
— Стривайте! — злякано схопив його за рукав агент, — Вашi умови?
Рубильник над усе боявся продешевити, тож тiльки незрозумiле поворушив пальцями в повiтрi.
— Двадцять? — пильно глянув йому в обличчя Z-003.
Рубильник заперечливо хитнув головою
— Сорок! — вiдразу перескочив через десятку сантехнiк.
"Тримайся, щасливчику, тримайся!" — подумки стримував себе Рубильник, якому вже кортiло заплескати в долонi вiд радостi. Та коли агент назвав цифру "сто" — нерви його не витримали! Вiн пiдскочив i, ковтнувши пожадливо слину, вигукнув:
— Згода!
— Тодi рiвно о шостiй я чекатиму вас у скверi, на третiй вiд входу лавi. Ви приносите клей, весь, до крапельки, а я грошi! — I вони вдарили по руках, обоє вкрай задоволенi собою.
