Андрей Гуляшки - Контррозвідка
Він говорив, розпитував, усміхався, а очі його нишпорили по кімнаті. І хоч в інженера був певний, задоволений вигляд, він уникав дивитися в очі приятелеві.
— Весело було? — спитав Авакум і тихо додав: — Ти здаєшся дуже щасливим!
— Невже?! — вигукнув інженер і відвернувся.
— А що то за шоколадна пляма у тебе на коліні? — показав Авакум.
Інженер здригнувся, глянув на пляму і зніяковів. Квапливо вихопивши носовичок, він почав ревно терти штани,
— Від морозива,— промимрив він.
— Марно чистити її,— зауважив Авакум. Вони трохи помовчали. Авакум сказав:
— З тебе поганий кавалер. Як ти міг допустити, щоб Сія йшла додому сама?
Інженер, розтуливши рота з подиву, глянув на нього. Авакум закурив, постояв перед відчиненим вікном, глянув на небо і сказав:
— Дощу не буде. Вітер розігнав хмари. Ось уже видно й зорі! — Він повернувся, зручно вмостився у кріслі біля стола, ледь усміхнувся і докірливо похитав головою.
— Як міг ти відпустити Сію додому саму?
— Я ж бо сказав тобі, що був у знайомих,— виправдовувався інженер.— 3 Сією я не зустрічався!
— Цього вечора ти вдруге дуриш мене,— посміхнувся Авакум. Він струсив попіл із сигарети.— А по суті, яка потреба тобі дурити? Хіба я тобі в чомусь заважаю? Чого боїшся? Якщо ти подобаєшся дівчині, бажаю успіху! Тут немає нічого поганого. Погано, що ти намагаєшся хитрувати, любий, а хитрувати не вмієш, кмітливості бракує, рішучості. Після п'ятої години вечора ти був із Сією і тільки з півгодини тому побажав їй на добраніч. А мені кажеш, ходив у гості. Хіба так можна?
Інженер слухав його мовчки, похнюпившись.
— А провів ти ці п'ять годин із Сією приблизно так,— провадив Авакум.— Я відновлюватиму з пам'яті. Слухай! О п'ятій годині, без кількох хвилин, ти вийшов зі своєї квартири, подався на трамвайну зупинку, що біля вас, і дочекався «шістки». Спитав у кондуктора, де пересісти. На площі Відродження ти пересів на «четвірку» і зійшов на передостанній зупинці, навпроти скверика з фонтанчиком. Час — п'ята година десять хвилин. У тебе лишається ще двадцять хвилин до зустрічі. Знічев'я ти починаєш оглядатись і помічаєш будку. Над її входом зелена вивіска з червоним написом: «Салон для чищення взуття». У цьому «салоні», що має п'ять кроків завдовжки і три завширшки, працюють двоє циганчат: Ахмед і Салі. Салі — менший брат Ахмедів. Ти сідаєш на його стілець, тобто розташовуєшся на робочій площі Салі.
О п'ятій годині двадцять хвилин ти знову кидаєш якір па зупинці, тепер уже в начищених до блиску черевиках, і терпляче ждеш нашу спільну знайому — милу й великодушну. Як завжди, вона запізнюється на якихось двадцять хвилин. Вам ніколи чекати другого або третього трамвая — пропустите кіножурнал, і ви сідаєте в переповнений вагон. Тут у тисняві сталася прикрість із нижнім гудзиком твого піджака.
У цьому місці монолога Авакума інженер, помацавши піджак, розгублено і трохи злякано глянув на нього: нижнього гудзика справді не було.
— Зі мною теж таке траплялося,— знизав плечима Авакум і нахмурився. Він трохи помовчав і повів далі: — Ви йдете в кінотеатр «Балкан», де демонструється, здається, якийсь італійський фільм. Потім ти проводжаєш Сію до трамвайної зупинки, що біля будинку профспілок. Тут є кондитерська, і ти галантно запрошуєш даму поїсти морозива. Але всі п'ять столиків зайняті, і ви змушені їсти морозиво стоячи. Тут сталася друга прикрість цього вечора — на твої штани ляпнуло шоколадне морозиво.
Вийшовши звідти, ви обоє мимохіть глянули на третій поверх третього будинку праворуч — там моє вікно, і помітили, що воно світиться. Так... Потім наша мила й великодушна знайома йде додому — вона раптом каже, що в неї болить голова. А ти, мій давній і вірний друже, спонукувавші хтозна-якими почуттями і міркуваннями, приходиш сюди, щоб запевнити мене, ніби провів вечір у близьких знайомих, а не десь-інде.— Авакум запалив другу сигарету і знову посміхнувся.— Може, ти хочеш упевнити, що Сії не було з тобою? Навіщо ці намагання, мій любий? Кому потрібне твоє алібі?
Обличчя інженерове почервоніло, потім стало блідим, мов пошарпана обгортка «Історії Стародавнього Риму», що лежала перед ним на столі.
— Так,— промовив він і глухо кашлянув.— Значить, так... Ти стежив! Ти за нами шпигував! Чудово. Ось чому я весь час відчував неприємний холодок на своїй спині, наче хтось ішов за мною.
— Ти відчував неприємний холодок на своїй спині? — Авакум глузливо подивився на нього.— Може бути, якщо твоя совість міститься десь під лопатками.
Він загасив недопалок, постояв біля вікна, повернувся і став перед великим дзеркалом, яке висіло навпроти книжкових полиць.
— Ти ж знаєш, що такі лицарі, як я, часто програють у любовних змаганнях! — посміхнувся Авакум.— Чому це повинно тебе турбувати? Мої невдачі зумовлені буттям. Ти не винен! Таким жінкам, як Сія, не подобаються сухорляві особи, як я. Вони не люблять зморщок, а моє чоло вже пооране ними. їм не подобається сивизна, а мої скроні, як кажуть поети, вкрив срібний іній. І потім, я не вмію сміятися так, щоб рот розтягався до вух, запас анекдотів у мене бідний, а як почну співати, то тільки сум наводжу на слухача....— Він відкинувся на бильця крісла і простяг довгі ноги.— А щодо обвинувачення у шпигунстві, за це слід було б нам'яти тобі вуха, як я їх м'яв не раз у дитинстві, пригадуєш? Однак ти мій гість, а закони гостинності зобов'язують мене бути уважним і чемним.
— Тоді звідки ти знаєш усі ці подробиці, якщо не стежив за нами? — спитав інженер, намагаючись приховати неприязнь.
Авакум помовчав, випустив кілька кілець синюватого тютюнового диму і знизав плечима.
— Я ж тобі казав, що ти не вмієш хитрувати. А людина, яка не володіє тонкощами цього мистецтва, сама нерідко потрапляє в пастку. Вона, мов сорока, що дуже високої думки про себе, а насправді зовсім дурний птах. Ти питаєш мене, звідки я знаю романтичні подробиці, про які йшлося. Гаразд! Як ти, мабуть, помітив, настрій у мене чудовий, і я згоден відповідати на будь-які твої запитання... Отже, сьогодні по обіді я вас не бачив і не мав наміру стежити за вами. Воронь боже! Спитай у моїх господарів, коли саме я виходив. Вони скажуть тобі, що я виходив між сьомою та восьмою годинами. І це правда. Ти мусиш їм повірити. Мої господарі дуже милі й поважні старики і нізащо в світі не прирекли б свої душі на вічні муки заради того, щоб обманювати тебе. Але звідки ж я знаю про ваше пообіднє побачення? Відомості про нього дав мені ти, любий, а я їх тільки узагальнив. Почнімо з плями, з цієї коричневої пляминки на твоєму коліні. Ти сам признався, що вона від морозива, ще й дуже зніяковів, помітивши її. Спинімося на хвилинку на цьому факті. По-перше, пляма була ще мокра — отже, морозиво ти їв не більш як п'ятнадцять хвилин тому, тобто о десятій з чвертю, невдовзі після закінчення кіносеансу, і їв десь недалеко, в якійсь поблизькій кондитерській. По-друге, мимоволі постає питання: чому чоловік, який так любить хильнути чарку слив'янки й закусити, пригощається морозивом, та ще й пізно ввечері? Є тільки одна можлива і розумна відповідь: цей чоловік був з жінкою. По-третє, як ляпнуло морозиво? І тут є тільки одне пояснення: ти їв морозиво стоячи і, як завжди, з підігнутим лівим коліном. При цьому ти розмовляв з жінкою і дивився їй в обличчя, а тому трапилася невелика неприємність, а ти, звичайно, й не помітив цього. Але чому ви їли морозиво стоячи? Дуже просто, бо кондитерська мала, а столики були зайняті. Де поблизу є така кондитерська? Навпроти, за трамвайною колією, на розі, якраз біля трамвайної зупинки. Тепер давай пов'яжемо час, коли ви їли морозиво, з розташуванням кондитерської. Цю кондитерську відвідувачі заповнюють десь близько десятої години з чвертю, коли в найближчому кінотеатрі закінчується вечірній сеанс. Логічно зробити висновок, що ви не випадково потрапили в цю кондитерську, і не випадково саме в цей час. З усього випливає: ти був з дівчиною в кіно, й неодмінно в кінотеатрі «Балкан». Про все це я дізнався з маленької коричневої пляминки на твоєму лівому коліні... Хіба не так?
Інженер дивився на нього з розтуленим ротом, не кліпаючи очима.
— А хто ж ця дівчина? — ледь посміхнувся Авакум.— Кожен хлопець може ходити з будь-якою дівчиною в кіно і потім пригощати її морозивом. Я одразу уточнив, сказавши, що ця дівчина — Сія, і не помилився. І не тому, що відчув це і здогадався, а тому, що ти сам підказав мені і адресу, і особу... Отже, почнімо знову з цієї злощасної плями. Коли я показав її тобі, ти зніяковів, відразу вийняв носовичок і заходився витирати пляму. Ти справді зніяковів, мій любий, а коли людина ніяковіє, вона втрачає здатність бачити і звертати увагу на найдрібніші звичайнісінькі речі. Так, наприклад, дістаючи носовичок, ти не помітив, як з твоєї кишені випав трамвайний квиток. Я крадькома підняв його й розглянув біля вікна. Про що розповів він мені, цей квиток?
