Андрей Гуляшки - Викрадення Данаї
Він повертається на горище із здобиччю, але біля самого порога наштовхується на людину, яка спостерігає за ним чи не протягом усього часу. Жахнувшися з несподіванки, Савеллі кидає полотно, вихоплює свій сталевий кастет і одним ударом звалює співмешканця горища на підлогу. Все це відбувається дуже швидко і в цілковитій пітьмі. Треба думати, що через якийсь час Савеллі присвітив ліхтариком. Завелика спокуса подивитись, кого вбив. Людина на підлозі йому незнайома. Вона здається мертвою. Савеллі тягне її в глухий куток на горищі і старанно закидає рамами, мольбертами і картоном. Потім починає змивати сліди крові. Вода є, ганчір'я теж. Треба лише трохи попрацювати.
Але поступово, як тільки напруження спадає, його починає опановувати страх. Жахливий страх, що його зрадили, що його жертва — «приставлена» людина, що надворі його чекають поліцаї. Або мафіозі, куди страшніші за поліцію.
Минає дванадцята година. Треба вирватися звідси, чергує одурманений Федеріго. Але Савеллі вже не має колишньої сміливості, він не наважується зійти сходами з полотном на плечі, а ще менше — вийти з ним на вулицю. Так у нього з'являється думка сховати полотно в місці, де нікому не спаде на думку шукати його. В якому саме?
Він добре знає план будинку, знає, де пролягають труби опалення, водогону, димарі камінів. По суті, в усьому будинку тільки один камін — у кабінеті директора Роберто Тоцці. В ньому давно не палиться і в кабінеті він — для окраси. Його димар рівний, виходить на дах, а починається сідловинкою над каміном. Чи знайдеш кращу схованку, зручнішу й безпечнішу для викраденої картини?
Він вилазить у вікно, доповзає до димаря і спускає вниз полотно, скручене в рулон. Потім вислизає службовим входом, та, відчинивши двері, помічає з жахом, що Маріо Чіветта здивовано розплющив очі. Негідник побачив його і, можна чекати, завтра виступить свідком проти нього!
Савеллі ховається в затінку сусіднього будинку, колишнього кардинальського палацу, і коли за якусь годину Чіветта виходить з Боргезе, він рушає слідом за ним. Наздоганяє його, вітається і пропонує йти разом. Чіветта нічого не підозрює, він навіть не бачить, як Савеллі виймає свого кишенькового автоматичного ножа, не чує, як клацає лезо, не має навіть часу крикнути, коли лезо встромлюється йому в горло. Савеллі штрикає ще двічі, щоб було певніше, і повертається назад, щоб сісти на сусідній зупинці в автобус, який іде повз пагорб Джаніколо. Наближаючись до Боргезе, він раптом згадує, що забув замкнути двері службового входу, бо погляд Маріо збентежив його. І раптом збагнув: Федеріго вже прокинувся, може помітити, що двері відімкнені, й відразу ж підніме поліцію на ноги. А поліція, зі свого боку, подзвонить у Санта-Ану, і його двійник потрапить у пастку. Успіх операції повисає на волосинці, а над головою Савеллі гойдається зашморг. Отож він переборює страх, удруге проходить повз службовий вхід і повертає ключ. Не треба забувати, що Чезаре Савеллі — колишній натовський розвідник, досвідчений вбивця і авантюрник. Ви, мабуть, не наважилися б випробовувати долю двічі тієї самої ночі, га?
Потім він сідає в автобус, який іде повз пагорб Джаніколо, виходить на першій зупинці і зникає в пініях та густому чагарнику. Там проводить ніч. Другого дня приходить у дім Вітторії Ченчі, де, між іншим, я мав приємність зустріти його. Грязюка на взутті була з Джаніколо, а кров на правому рукаві — мабуть, з горла Чіветти.
Зрозуміло, я не міг викласти цієї версії поліції і тим самим допомогти Лівіо та Луїзі, бо вона не була підтверджена конкретними фактами і показаннями свідків. Тому я вирішив довести гру до кінця, використавши принцип бумерганга... «Даная» мусила потрапити в дім П'єтро Фальконе! Але не справжня «Даная», а її подоба, копія Лівіо.
Коли ми прийшли з вами до П'єтро Фальконе, ви чули, що він чекав того ранку якихось сажотрусів. Коли ми вийшли від нього, я заскочив до поштового відділення, зателефонував у товариство сажотрусів і запитав, чи передбачена на сьогодні профілактика будинку 71 на віа Монсера-то. Мені відповіли, що така профілактика передбачена, але не на 28 жовтня, а на 8 листопада. Ясно, отже, які сажотруси мали відвідати дім П'єтро Фальконе: гурт горлорізів та бандитів, переодягнених сажотрусами, і один з них ніс би «Данаю» Корреджо. Сценарій Савеллі був такий: сажотруси підкинуть полотно картини у професорову спальню і вийдуть звідти перед тим, як він підніметься сходами з групою поліцаїв та свідками.
Отже, «Данаю» Корреджо було б знайдено в домі П'єтро Фальконе! Який римський громадянин голосував би за крадія шедеврів мистецтва! Провал П'єтро Фальконе був би, як то кажуть, гарантований!
Далі ви знаєте, як розвивалися події, бо самі стали учасником гри. Сьогодні, о дев'ятій годині, коли поліція залишила Боргезе разом з підозрюваними особами, ви, за моєю вказівкою замінили полотно, яке було в каміні, полотном Лівіо Перетті. Потім пішли їсти морозиво в сусідню кондитерську. О десятій годині п'ять хвилин Чезаре Савеллі прибув у безлюдну галерею — її охороняли поліцейські, але вони стояли надворі! — і, не затримуючись ні на мить, зайшов до директорського кабінету, витяг з каміна сховане там полотно, засунув під макінтош і вибіг до своїх людей.
О десятій годині десять хвилин Чігола випускає з поліційної дільниці швейцарів та охоронців Боргезе разом з Карло Колоною, і вони займають свої місця в музеї, а поліцейські, які вартували на вулиці, ідуть геть. О десятій годині п'ятнадцять хвилин ви заходите до свого кабінету і тремтячими руками розгортаєте полотно, яке лежить, недбало закинуте в куток за дверима. Ви бачите «Данаю» Корреджо, скидаєте окуляри і мовчки, потай витираєте сльози, які ллються з ваших очей. Так було, професоре? Ну, не соромтеся! Віднайшовши таку картину, можна й поплакати!
Потім ви піднімаєтесь на другий поверх і з допомогою когось із швейцарів знову вставляєте оригінал у раму.
Після цього дзвоните П'єтро Фальконе і повідомляєте, що справжню «Данаю» знайдено. Чігола щойно дав кілька ляпасів Чезаре Савеллі, і той знепритомнів від страху.
На цьому гра закінчується.
Я не сумнівався ні на мить, що Фелікс Чігола розгадав задум цього злочину і роль, яку Савеллі відіграв у ньому. Але я певний і в тому, що він не передасть його прокуророві, бо викличе до себе ненависть екстремістів. І не тільки екстремістів, а й їхніх приятелів, мафіозі. А Чігола — життєлюб і вважає за краще трохи пояіити на цьому світі.
В таверні тихо, відвідувачі сидять тільки за двома столами, але й вони розмовляють неголосно. Чути, як дощ тарабанить у шибки.
Авакум наливає вина і чаркується з Роберто Тоцці.
— Тепер ви одержите свою премію і відпровадите синьйору Інесу на зимовий курорт. Як я вам заздрю, професоре!
— Все це я завдячую вашій доброті! Ви чудова людина!
— Ну що ви, професоре. Я просто людина.
Біля ліхтаря зупиняються дві машини. У світлі фар струменить золотавий туман.
Авакум і Роберто Тоцці виходять з таверни. Назустріч їм прямує, зіщулившись, Лівіо Перетті. Він обнімає Авакума і каже:
— Мені доручено поцілувати вас один раз за Вітторію Ченчі й один раз за синьйорину Луїзу Ченчі! — Він сміється і цілує Авакума в обидві щоки.
Авакум думає, чи сказати Лівіо, щоб він поцілував за нього Вітторію і Луїзу, але промовчує.
— Ваші речі у першій машині! — каже Лівіо.— Шофер — премила людина.
На прощання Авакум звертається до Роберто Тоцці:
— Обіцяйте мені, що повечеряєте сьогодні в «Лавароне». Запросіть від мого імені синьйору Вітторію і синьйорину Луїзу.— Він не називає Лівіо.— І коли виголосите останній тост, згадайте добрим словом вашого скромного приятеля з далекої Болгарії! — Нахилившись до вуха Тоцці, він додає: — І не турбуйтеся, ця остання вечеря — моїм коштом.
Він сідає у свою машину і перед тим, як зачинити дверцята, весело махає рукою.
За кілька хвилин старенький «фіат» виїжджає на Аппійову дорогу. Цей шлях багато століть бачив мільйони щасливих і розбитих, веселих і смутних людських сердець.
