Андрей Гуляшки - Викрадення Данаї
Чігола виказав дивну байдужість до слів Федеріго про те, що в нього боліла голова і що він відчував незвичну для нього сонливість. Сонливість у охоронця не коли-небудь, а в ніч крадіжки? Сама собою ця обставина підозріла. Причиною сонливості Федеріго вважає вино, яким пригощав його Карло Колона. Що то за вино? Хто його прислав Карло Колоні? Звідки воно? Якщо пляшка зникла, треба було зробити аналіз крові Федеріго — щось би та виявилося.
На підставі одержаних даних підозри Чіголи були спрямовані на чотирьох непроханих нічних гостей Боргезе: Лівіо Перетті, Луїзу Ченчі, Маріо Чіветту та Енріко Пінеллі. Оскільки останні двоє — Чіветта і Пінеллі — вже мертві, Чігола звинуватив би в крадіжці живих — Луїзу Ченчі і Лівіо Перетті. Смерть Чіветти й Пінеллі він пояснив би: хіба мало бандитів убивали один одного, зводячи порахунки! А де зводять порахунки, там поліція не втручається. Протокол про смерть Чіветти й Пінеллі підшили б до справи, а Лівіо Перетті та Луїза Ченчі сіли б на лаву підсудних.
Та найбільшу помилку Чігола зробив, не збагнувши суті злочину, його, як модно тепер казати, концепції. Чігола поставився до крадіжки в Боргезе, як до звичайної крадіжки. Його бентежив лише короткий термін, даний йому начальством на викриття злочинців. Він сказав журналістам, що зробить це до суботнього полудня. Так писали газети: до обіду в суботу Чігола віддасть крадіїв у руки правосуддя.
Він не замислився навіть над таким простим фактом, чому від нього вимагали закінчити слідство до суботи. Тобто він знав, що в неділю відбудуться вибори, але не пов'язав цей факт із викраденням «Данаї».
Чігола так і не спромігся дійти до основного, я б сказав, методологічного висновку, і в тім його фатальна помилка. Злочин був явно політичний, а він поставився до нього як до звичайнісінької крадіжки. І от наслідок — невинні оголошені винними, а винні прогулюються по Риму і потирають руки, чекаючи краху П'єтро Фальконе на виборах.
Я б сказав, газети першими розкрили політичний характер злочину. Більше того, вони вказали кінцеву мету злочину. Насамперед вони зойкнули з радощів, коли довідалися, що Лівіо Перетті — член комуністичної партії, а коли у справу замішали і Луїзу Ченчі, зойки перейшли в тріумфальні вигуки. А поки урядові газети аж захлиналися від задоволення, орган правих екстремістів загорлав на всі заводи: «Ось вони, комуністи! Бачите, які вони? Але це ще не все, синьйори. Скоро ми викриємо їх до кінця!»
Звичайно, і без прозорих натяків цієї газети було ясно: викрадення «Данаї» влаштовано, щоб кинути тінь на кандитата комуністів П'етро Фальконе.
Тепер ми бачимо зв'язок між викраденням «Данаї» та виборами нового мера Рима. Праві екстремісти готували цей злочин старанно. У Боргезе в них була своя людина, Чезаре Савеллі. Чи міг він подати їм потрібну допомогу? Звичайно, бо він — начальник охорони Боргезе!
Коли Чезаре Савеллі прийшов купатись у квартиру своєї сестри, був четвер, 26 жовтня. Я помітив, що його взуття у грязюці, а на правому рукаві його піджака велика темна пляма. Помітив ще й інші речі: залізничний квиток, ніж, який відкривається автоматично, і кілька дрібних монет.
Звідки грязюка на взутті у людини, яка ходила міськими вулицями і щойно приїхала з Санта-Ани до Рима поїздом? Темна пляма на правому рукаві свідчила, що Савеллі провів ніч проти четверга не так тихо й мирно, як належить віруючому католику. Мушу визнати, що, помітивши ці речі, я особливо не здивувався, бо вже знав про нього дещо: раніше він працював у розвідці НАТО, а нині — керівна особа у «соціальному русі» і керівник терористичної групи. Для такої людини помічені мною речі не були незвичайні, і я б забув про них, якби в цю мить не почув по радіо надзвичайне повідомлення про викрадення «Данаї».
Отже, те, що я помітив, відразу набуло конкретного значення і пов'язалося з викраденням «Данаї». Я відчував, що в центрі цієї афери не хто, як сам Савеллі. Мав я, звичайно, певний сумнів щодо Лівіо Перетті, чи не став, бува, хлопець жертвою провокації. Таке часто трапляється. Але у п'ятницю ранком, побачивши його портрет у газетах, упізнав у ньому молодика, який часто проводжав Луїзу додому. І мені стало зрозуміло, чому він сидів у музеї допізна.
Коли ви розповіли мені про перший допит, у мене склалося враження, що вкрадену картину не винесли з приміщення, а сховали десь у галереї. Причім не в далекому закутку, а в досить приступному місці, де агентам не спаде на думку шукати її. Тому я попросив архітектурно-інженерний план галереї, щоб прикинути, де може бути оте місце.
Мене цікавило також, хто була та особа, яка перша вийшла службовим входом. За свідченнями Луїзи Ченчі, ця особа мала ключ. А з правил внутрішнього розпорядку в Боргезе відомо, що один з двох ключів від службового входу зберігається у начальника охорони, тобто у Савеллі.
Отже, всі шляхи вели до Чезаре Савеллі, це здавалося і логічним і природним. Постало питання: він сам здійснив злочин чи тільки його організував? Якби не його алібі, не перебування в Санта-Ані, я б підписався обома руками, що крадіжку вчинив не хто інший, як він. Проте це алібі... Пригадуєте, воно було засвідчене місцевою поліцією в Санта-Ані й отже не підлягало будь-якому сумніву. '
Та все ж сумнів існував, і підказаний він більше чуттям, ніж логічними міркуваннями. І тут з'явилася нова обставина, яка підтвердила сумнів. Ви, мабуть, пам'ятаєте: серед тих речей, які впали на підлогу, я побачив залізничний квиток. Про цей квиток я згадав несподівано, як то кажуть, з доброго дива, в четвер увечері, коли ми вечеряли в «Лавароне». Пив каву, розмовляв з синьйорою Топці, й раптом перед моїми очима постав клятий квиток. Він немовби казав мені: невже не бачиш у мені нічого особливого? І хизувався переді мною, як найвульгарніша кокотка. Я приглянувся до нього і завважив, що він зовсім неторканий, не пробитий щипцями контролера. Як я не помітив цього курйозу вранці, коли побачив його на підлозі разом з усіма речами? Непробитий квиток означає одне з двох: або пасажир купив квиток і не їздив, щось перешкодило, а квиток забув у кишені, або просто контролер не пробив його,— що трапляється, але тепер кондуктори знають, що є чимало безробітних, претендентів на їхні місця, тож стали дуже ставанні й пробивають квитки у всіх пасажирів поспіль.
У Санта-Ані в тільки один готель. Я взяв люкс, покрутився трохи, подарував адміністраторці букетик квітів, а потім спитав, чи не ночував тут у середу мій приятель на ім'я Чезаре Савеллі. Саме був мертвий сезон, відвідувачів мало, можна перелічити по пальцях, і адміністраторка відразу ж згадала, що якийсь Чезаре Савеллі ночував у готелі. Тоді я сказав, що хочу надіслати моєму приятелеві листівку з видом готелю, але забув його римську адресу, то чи не можна подивитись анкету, де він зазначив її. Адміністраторка дала мені течку, і я знайшов анкету. Письмо, яким заповнено анкету, зовсім не схоже на письмо Савеллі. Його письмо високе, нервове, а це мов намисто. Я знав його письмо бо розглядав альбом Вітторії, де чимало його фотографій.
Цю анкету заповнила інша людина, яка мала паспорт на ім'я Чезаре Савеллі. Як я і думав з самого початку, хтось забезпечив алібі Чезаре Савеллі. Він не виїжджав з Рима.
Повернувшись у Рим, я почув від вас подробиці другого допиту і те, що Пінеллі й Чіветту знайшли вбитими. Поки ми обідали в «Лавароне», я задумав план крадіжки в Боргезе.
Отже, в середу, 25 жовтня, Савеллі викликає Карло Колону, підлеглого йому і по адміністративній, і по партійній лінії, про якого знає досить компрометуючих фактів, дає йому пляшку вина і наказує випити її об одинадцятій годині вечора разом з охоронцем Федеріго Нобіле. Посилає його купити квиток до Санта-Ани, і коли той приносить, каже, що приїде із Санта-Ани другого дня по обіді поїздом.
Та замість їхати на вокзал, Савеллі, скориставшися з метушні, яка завжди настає в галереї близько дванадцятої, непомітно прослизає в мансардне приміщення другого поверху. Він має ключ від замка, і зайти в це приміщення не становить для нього будь-яких труднощів. Як видно з плану, в приміщенні є туалет, кран з водою і парове опалення. Перебути там кілька годин не так уже й важко. Савеллі знаходить зручне місце і лягає спати.
Коли він прокинувся, крізь скляний дах і круглі віконечка цідився ледь помітний відблиск світильників на п'яцца Навона. Була дев'ята чи десята година. Він пробирається у наиівосвітлену залу і за хвилину знімає полотно «Данаї» Корреджо. Все підготовлено заздалегідь попередніми вечорами, розхитані цвяшки ледве тримаються в рамі. Поверх порожньої рами Савеллі напинає полотно Лівіо Перетті, де-не-де закріплюючи його кнопками. Треба відзначити, що обидві ці операції Чезаре Савеллі здійснює в рукавичках.
Він повертається на горище із здобиччю, але біля самого порога наштовхується на людину, яка спостерігає за ним чи не протягом усього часу. Жахнувшися з несподіванки, Савеллі кидає полотно, вихоплює свій сталевий кастет і одним ударом звалює співмешканця горища на підлогу. Все це відбувається дуже швидко і в цілковитій пітьмі. Треба думати, що через якийсь час Савеллі присвітив ліхтариком. Завелика спокуса подивитись, кого вбив. Людина на підлозі йому незнайома. Вона здається мертвою. Савеллі тягне її в глухий куток на горищі і старанно закидає рамами, мольбертами і картоном. Потім починає змивати сліди крові. Вода є, ганчір'я теж. Треба лише трохи попрацювати.
