Владимир Кашин - День народження (на украинском языке)
_Геннадiй_ (береться за рiзьблений стiлець, що стоїть у кутку, розглядає його). Яка краса! (Хоче сiсти).
_Денис._ Слухай, не бери ти його (киває на стiлець), вiн нещасливий.
_Геннадiй._ Чому?
_Денис._ У суботу на ньому сидiв хлопець, з якого потiм зробили вiдбивну.
_Геннадiй_ (витягає стiлець на середину кiмнати). Хто зробив?
_Денис._ Стiлець - я...
_Геннадiй._ А "вiдбивну"?
_Денис._ Усi i нiхто.
_Геннадiй_ (сiдає на стiлець). Зручний.
_Денис._ Той теж так сказав... Хоч йому не все тут подобалося.
_Магнiтофон._ Особливо - ми.
_Еврика_ (до Магнiтофона). А Оля?
_Магнiтофон._ Хiба Оля? Швидше - Лада...
_Еврика._ Можливо... Лада - це одвiчне яблуко незгоди. Через неї завжди неприємностi, от цiєї суботи на танцмайданчику теж...
Чути дзвiнок у передпокої. Денис натискає на кнопку. У прочинених дверях з'являється пiднятий на палицю череп. З-за дверей лунає голос _Лади:_ "Хелло!" З'являється Лада - струнка, красива дiвчина. Вона модно, навiть вишукано зодягнена. На головi - пишна попеляста перука.
_Лада_ (помiчає незнайомого. До Геннадiя). Мене звуть Ладою. А це (пiднiмає череп) Пепiчек. Колись - душевна людина.
_Геннадiй._ Де ви його взяли?
_Лада_ (поглядаючи на Еврику). Вiн зрадив мене, i це все, що вiд нього залишилося... Тепер з нього, мабуть, можна зробити тiльки бра... А знаєте, це iдея!..
_Еврика_ (бере череп з рук Лади). Бiдний Пепiчек!
_Магнiтофон_ (до Лади). Краса i жорстокiсть - гримуча сумiш.
_Еврика_ (до Геннадiя). Обережно! Лада завжди при зброї.
_Магнiтофон_ (до Геннадiя). Ризикуєте стати її жертвою.
Еврика повертає череп Ладi.
_Геннадiй._ I ви зможете спокiйно засинати при свiтлi такого нiчника, Ладо?
_Лада_ (до черепа, показуючи на Геннадiя). Не бiйся, Пепiчек, дядя не кусається.
_Геннадiй_ (усмiхаючись). Майже дотепно.
_Лада._ А взагалi, менi набридла ця пластмасова iграшка (Денису), i я дарую її тобi, Денисе. (Ставить череп на святковий стiл). Рости великий i не зраджуй.
_Денис_ (розводить руками). Лада у своєму амплуа. Не може без фокусiв!
_Магнiтофон_ (до черепа). Лисий... (до Лади). Ладо, твiй парик буде йому до лиця.
_Лада._ Вiн i менi до лиця. (Виймає з сумочки люстерко). У цих тролейбусах жахлива штовханина. I нiчого розумнiшого досi не придумали, крiм "наймайте таксi!" А де дiвчата? Моя Тетянка, Олька?
_Денис._ Таня обiцяла навiть ранiше прийти, допомогти... I немає. Тут iще одна дiвчина, можливо, прийде... Майя...
_Лада_ (не вiдриваючись вiд люстерка). Майя? Хто така?
_Денис._ Мила людина.
_Лада._ Дивись! Тетянка ревнива...
Дзвiнок у передпокої.
_Денис_ (натискаючи на кнопку). Не з тiєї опери. Майя рiзьбярством цiкавиться. Ясно?!
Вбiгає захеканий _Санько-Чорний._
_Санько-Чорний._ Салют! (Роззирається). А родича мого ще не було? Ми з Бiлим розминулися.
_Денис_ (до Геннадiя). Двоюрiднi брати. Обоє Саньки, тiльки один бiлявий, а другий чорнявий. Ми їх так i звемо - Чорний та Бiлий, щоб не плутати.
_Санько-Чорний_ (виймає з кишенi пляшку i ставить її на стiл. Вона закоркована кукурудзяним качаном). Ось!
_Магнiтофон._ Знову вигнали з роботи?
_Санько-Чорний._ По-перше, це теж майже коньяк. "Три буряки". По-друге, не з роботи, а з апарата. А по-третє, я i не думаю влаштовуватися нi на яку роботу. (Витягує з другої кишенi гумовi соски, нанизанi на нитку, як намисто). Новонародженому! (Вiшає їх Денисовi на шию). Щоб смоктав горiлку тiльки через соску... А пелюшки, мабуть, Бiлий принесе!.. (Пiдходить до столу, щось смакує. До Дениса). Вмираю - їсти хочу.
_Еврика._ Тут горлянка пересохла, i то терпимо. Вiдiйди!
_Лада._ Не роби з їди культу.
_Денис._ Уже небагато залишилося...
Дзвiнок у передпокої. Входить _Санько-Бiлий._ На його витертих джинсах нашито бахрому. Довге, бiляве волосся сягає плечей. Яскраво-оранжева сорочка дуже випинається на животi. Через плече висить гiтара. Вiн витягає з-пiд сорочки велику кришталеву вазу. До Дениса: "На!"
_Магнiтофон_ (присвиснувши). Ого!
_Денис._ Ти що, здурiв?!
_Санько-Чорний._ Ох i заробиш вдома!..
_Санько-Бiлий._ Нiчого, викручусь.
_Денис._ Краще зараз же вiднеси її назад.
Санько-Бiлий, насупившись, мовчить.
_Лада_ (iронiчно). Дитина ось-ось заплаче.
_Санько-Бiлий_ (показує Ладi кулак). Зараз сама заплачеш!
_Денис._ Гаразд. (Бере вазу i ставить її на поличку). Потiм розберемося. (Бере якусь дерев'яну фiгурку, сiдає у крiсло i чистить фiгурку наждачним папером).
Еврика сидить бiля столу i пiдкидає на краю його сiрникову коробку. Санько-Чорний тим часом знову щось хапає зi столу i жує. Геннадiй продовжує розглядати кiмнату. Пiдходить до ременя з набором ножiв.
_Лада_ (дивиться на годинник). Ох, ще двадцять хвилин зеленої нудьги!.. Давайте хоч потанцюємо. Маг, пошукай що-небудь у своїй коробцi.
_Магнiтофон._ Конкретнiше. Чого тобi пошукати? Древнiй блюз?
_Лада._ Менi набридла твоя тягуча, як макарони, музика. Дай що-небудь ритмiчне, свiже, незалапане. Який-небудь рок.
_Магнiтофон_ (таємничо). А ти пробувала танцювати пiд Шостаковича?
_Лада._ Ге-нi-аль-но!.. Це твоя iдея?
_Магнiтофон._ Продам недорого.
_Геннадiй_ (виймає один нiж з ременя). Якi гарнi рукоятки! (До Дениса). Сам рiзав?
_Денис_ (гордовито). А хто ж?!
_Геннадiй_ (багатозначно). Тонка робота. (Вставляє нiж назад у паз ременя).
_Еврика_ (до Санька-Бiлого). Чого ти стовбичиш пiд тiєю вазою? Не горюй, iди-но сюди!
Санько-Бiлий пiдходить до Еврики.
_Санько-Бiлий_ (запобiгливо). Пiдемо завтра на пляж, Еврико?
_Еврика._ Як усi, так i ми.
_Санько-Чорний._ А я не пiду. Ви ж знаєте, я боюся купатися у рiчцi. Iнший раз пливеш i здається, що раптом хтось кусне пiд водою. А хто - так i не знатимеш... Бр-р!..
_Лада._ Трагiчна людина. А я у водi почуваю себе жабкою. Це дуже приємно. Хочеться навiть покумкати. Тiльки щоб нiхто не чув.
_Магнiтофон._ Чого б це? Адже завжди ти намагаєшся кумкати так, щоб усi чули.
_Еврика_ (до Геннадiя). Вони обоє з привiтом. Особливо Чорний. Вiн, наприклад, завжди у кутку сiдає.
_Санько-Чорний_ (швидко). Щоб усiх бачити. Що ж тут такого?
_Еврика._ Боїшся, щоб тобi в спину нiхто не дивився. Лiкуватися треба.
_Денис._ Не лiкуватися, а пити з меншим ентузiазмом.
_Санько-Чорний._ От i пий собi без ентузiазму... До речi, з тобою нiколи не буває такого, коли вип'єш: немов всюди повно битого скла. I варто ледь-ледь поворухнутися, як воно може вп'ястися у тiло. I у ротi теж... Боюсь тодi язиком ворухнути, щоб не наколотися...
_Еврика._ Я ж казав.
_Лада._ Чорний, досить мiстики! (До всiх). Давайте пограємо у що-небудь! (Пауза). У що б його пограти?..
_Геннадiй._ А у що ви завжди граєте?
_Лада._ Завжди?.. (Пауза).
_Геннадiй._ Ну, наприклад, цiєї суботи.
_Лада._ Ах, у суботу... У фанти грали... (Весело). А й справдi, давайте у фанти!
_Еврика_ (буркотливо). Знову цi дошкiльнi iгри...
_Лада._ Чому дошкiльнi? Таке скажеш!..
_Геннадiй._ А як у це грають?
_Лада._ Дуже просто. Беремо в кожного якусь рiч, ну гаманець, гребiнець, авторучку... Складаємо в капелюх. Один стає "самоваром" - це той, хто вiдвертається лицем до стiнки, щоб не пiдглядати. Я, наприклад, виймаю по черзi рiч i питаю "самовара": "Що зробити цьому фанту?" "Самовар" наказує що-небудь несподiване. А вiдмовлятися не можна. Буває дуже смiшно!..
_Геннадiй._ Ну, наприклад, було щось смiшне у суботу?
_Лада._ Ого! Санько-Бiлий мусив з'їсти кактус.
_Денис._ Такий хороший кактус пропав!.. Нiчого смiшного!
_Геннадiй._ Мабуть, Бiлий де дуже смiявся.
_Еврика._ Чого ж, вiн тримався мужньо. Навiть сказав, що у кактусi багато вiтамiнiв.
_Лада_ (насмiшкувато). А потiм ридав у куточку.
_Санько-Бiлий_ (показуючи Ладi кулак). Зараз сама заридаєш!
_Геннадiй._ Нi, здається, у вас було не дуже весело.
_Еврика._ Чому ж!
_Лада_ (до Еврики сердито). Тобi було найвеселiше. Аякже найприємнiший фант! (До Геннадiя). З Олькою, нареченою Єдиного, цiлуватися...
_Геннадiй._ Ви нiколи не грали у брехню?
_Лада._ Генiально! А як у неї грати?
_Геннадiй._ Це значить - говорити правду, яка допомагає виявити брехню.
_Лада_ (розчаровано). Пхi!.. А я думала...
_Еврика._ А давай, Ладо, спробуємо. Пора нарештi з'ясувати, кого ти з нас любиш?
_Геннадiй._ Брехати забороняється.
_Лада._ Всiх i нiкого.
_Еврика._ За що "всiх"?
_Лада._ Не знаю...
_Еврика._ А "нiкого" ?
_Лада._ Це вже кожному скажу окремо.
_Еврика._ У нашiй компанiї не може бути секретiв. Починай з мене.
_Лада._ Гаразд. Тому що ти - бабiй. Це - раз. По-друге, не можу простити твоїх дурацьких пiдрахункiв - скiльки в менi там фосфору, кальцiю, iще чогось... Причому ти помилився: я складаюсь iз самої тiльки краси.
_Еврика._ Так, помилився. Не врахував фарби.
_Лада_ (весело). Ну й хамло!..
_Еврика._ Якщо людину висушити, залишиться жменька праху, решта була в нiй - вода. Майже як у медузи. Отже, вiд тебе залишиться тiльки фарба.
_Магнiтофон._ Як дуже розведене чорнило...
_Денис._ А мене чому не любиш?
_Лада._ Тобi не однаково? Тебе є кому любити.
_Магнiтофон._ А мене?
_Лада._ Я тебе боюся. Пишайся!
_Магнiтофон._ Чому боїшся?
