Андрей Гуляшки - Контррозвідка
Повернувся Авакум ранком, коли робітники поспішали на першу зміну.
Отак, з незначними змінами, було всі дні й ночі, перс-буті у Пловдиві: ввечері виходив з дому, а ранком повертався.
Ввечері Авакум йшов в управління, зачинявся в кімнаті секретаря і, озброївшись записником та олівцем, починав гортати величезні купи справ. Його цікавили справи з матеріалами про випадки на кордоні за останні два-три роки: перехід диверсантів, виявлення і розкриття шпигунської резидентури, шпигунство і таке інше. З напруженою увагою він читав і перечитував сторінки про події в момчиловських або суміжних із ними прикордонних районах.
Перш ніж іти в управління, Авакум відвідував розташований далі від центру ресторан «Фракія», сідав у затишному кутку, вечеряв і з півгодини слухав музику. Оркестр був непоганий і завжди грав веселі мелодії, а Авакумові чомусь ставало сумно від цієї веселої музики. Здавалося, з естради віяло холодом, а затишний куток, де він сидів, був на краю світу. В такі хвилини Авакумові праглося випити чогось міцного, він стукав перснем по тарілці, а коли приходив офіціант, похмуро просив рахунок і швидко виходив.
Лягав Авакум о сьомій годині ранку, а вставав о дванадцятій. Освіжившись під холодним душем, він сідав обідати. Обід його складався з двох великих чашок кави і тоненького бутерброда. Потім, поклавши перед собою сигарети й попільницю, брався до роботи.
Ще в Мадарі Авакум зажадав від управління додаткових відомостей про те, чим займався Методій Парашкевов між Дев'ятим вересня і початком 1947 року, коли не вчителював. Крім того, він попросив полковника Манова надіслати йому координати таємних радіопередач, зафіксованих нашими пеленгаторами, і особисті справи геологів момчиловського військово-геологічного пункту.
Матеріали передали другого ж дня по його прибутті до Пловдива.
Тепер в уяві Авакума почав вимальовуватись портрет Методія Парашкевова. Звичайно, він був ще в «три чверті». Але щоб вийшов повний анфас, у характеристиці вчителя бракувало момчиловського періоду. Проте і ці «три чверті» цілком збігалися з Авакумовими попередніми уявленнями про вчителя.
У всьому роді Методія Парашкевова ні по батьківській, ні по материній лінії не було нікого, звинуваченого в реакційній діяльності. Усі його близькі й далекі родичі сумлінно працювали в кооперативних господарствах, а двох двоюрідних братів нагородили срібними медалями за досягнуті успіхи у виведенні десертних гатунків винограду «димят». Як учитель, Методій Парашкевов стояв осторонь політичної боротьби, хоч у деяких відомостях натикалося на «приховані симпатії» до прогресивно настроєних учнів. Проте жоден свідок у жодному документі й словом не обмовився навіть про приховані симпатії до «правих».
Більшість документів характеризували Методія Парашкевова як скромнягу, тихого й байдужого до своїх побутових вигід, спартанця духом. Натикалось, що він трохи відлюдник, мовчазний, важкої вдачі. Але всі твердили, що Парашкевов чудовий учитель, любить читати наукову літературу і бути «серед природи». Крім хімії, він ще захоплювався геологією, бо всюди, де вчителював, залишив у школах невеличкі, але дбайливо дібрані колекції мінералів. На думку декого, Парашкевов не зміг одружитись саме тому, що багато часу витрачав на збирання камінців і гайнував гроші на книги, інструменти та різні препарати й хімікалії.
Не було жодного свідчення, де б не йшлося про ще одне захоплення вчителя — його мисливську жилку. Вона була успадкована по батьковій лінії. Дід Парашкевова, Ігнат, славився на всю округу як найдосвідченіший мисливець, що полював на вовків. А Методій був не тільки вправний стрілець, а й чудовий препаратор. Шкільні кабінети природознавства він заставив препарованими зайцями, лисицями, пугачами, куріпками, які виглядали наче живі.
Однак було незрозуміло, що примусило Парашкевова кинути вчителювання й переселитись у Софію. Матеріали давали дуже мало відомостей про ці два роки його життя. Встановлено лише кілька фактів: Методій жив на гроші з продажу виноградинка; купив собі мисливську рушницю в якогось чужинця, певно англійця; подавав заяву, де просив прийняти його на роботу в гірничо-геологічний інститут. У цей інститут Парашкевова не взяли, бо на заяві була резолюція завідувача відділу кадрів: «Не відповідає політично». Хазяїн будинку, в якого він тоді наймав квартиру, машиніст паровоза, дав таку характеристику Парашкевову: «Мовчазний, відлюдник, багато читає, часто ходить на полювання. Має чудову рушницю, сам робить патрони, а вбиту дичину роздає кожному, хто забажає. Тихий, вовчкуватий. Дружина моя, Василка, гнівалась на нього за те, що в кімнаті було повно камінців. На столі він завжди тримав великі й маленькі флакончики з хімікаліями, збільшувальне скло, молоточки. Одного разу навіть купив на товчку і маленький мікроскоп, мабуть непоганий, бо блищав, мов золотий. Цього дня ми вперше почули: Методій посвистував — радів, що придбав мікроскоп. Гості до нього не приходили, за кімнату платив вчасно, але шкодував грошей на одяг. Дружина моя, Василка, обпирала його, часто латала комірці його сорочок. Ми були задоволені ним, і він нами також. Коли він сказав, що їде вчителювати на село, дружина моя зажурилася. Парашкевов залишив їй на згадку гарну спиртівку чужоземного виробництва».
Узагальнивши істотне в усіх цих документах, Авакум задоволено потер руки: тепер можна було не сумніватися, що особа «ікс» і Методій Парашкевов не та сама особа.
На п'ятий день після прибуття в Пловдив Авакум поїхав у Смолян.
14
У Смоляні його наздогнав лист від полковника Манова. Полковник писав:
«Я прочитав протоколи перших кількох допитів звинуваченого Методія Парашкевова. Прочитав дуже уважно і можу сказати, що тепер знаю в цій справі стільки ж, скільки й на самому початку. В усякому разі, хочу процитувати кілька пунктів, які мені здаються цікавими.
На першому допиті, щоб викликати затриманого на розмову, слідчий попросив розповісти трохи про себе. Методій Парашкевов зітхнув: «Що вам розповісти, коли ви позбавили мене можливості закінчити цікаву й корисну справу, на яку я покладав великі надії».
«Яку справу ви маєте на увазі?» — спитав його слідчий.
Методій помовчав і посміхнувся.
«Думав одружитись,— і додав: — Для такого старого парубка, як я, це було б значною подією, про яку варто поговорити, правда ж?»
«Як ви можете пояснити свої постійні прогулянки в гори»,— спитав його слідчий.
Парашкевов відповів:
«Ходжу на полювання».
«На полювання беруть рушницю, а ви часто ходили без рушниці. Хіба можна ходити на полювання без рушниці?»
«Не можна, звичайно,— хитнув головою Методій,— але, крім полювання, я маю й інші інтереси».
«А саме?» — спитав слідчий.
«Вивчаю природу».
«Ви кажете, що вночі проти двадцять третього серпня вийшли на прогулянку і попрямували на схід від Момчилова. А свідки зустріли вас на шляху, що веде в село Ликіте, тобто ви йшли в напрямі, протилежному тому, який вказуєте. Навіщо ви нас вводите в оману?» — спитав слідчий.
«Це моя особиста справа»,— відповів учитель, стиснувша губи, і більше не сказав про це ні слова.
На другому допиті слідчий поставив звинуваченому таке питання:
«Торік у місцевості Зміїця під час перестрілки було вбито диверсанта Кадемова з села Ликіте. Ви знали цю людину?»
«Знав,— відповів Методій.— У нього було метке око і тверда рука. Був добрий мисливець».
«Ви часто ходили з Кадемовим на полювання?»
«Кілька разів зустрічалися в горах».
«Чи не пригадаєте, коли ви зустрілись востаннє?»
Парашкевов спокійно відповів:
«Здається, це було за рік до того, як він утік на південь».
«А коли ви бачились після цієї зустрічі?»
«Можливо, зустрілися б у день його похорону, але я полінувався йти в Ликіте»,— посміхнувся Методій.
Під час третього допиту слідчий спитав затриманого:
«Ви, громадянине Парашкевов, заперечуєте свою участь у нападі на військово-геологічний пункт. Але як ви тоді пояснюєте, що на розбитому склі знайдено сліди ваших пальців?»
«Коли б я був детектив, то задовольнив би вашу цікавість,— знизав плечима Методій Парашкевов. І, трохи подумавши, додав: — Є тільки одна версія — хтось узяв мої пальці, коли я спав. Узяв їх, пішов на пункт і розбив ними вікно. А потім повернувся і знову поклав їх на місце. А ви як думаєте?»
«Це несерйозно»,— промовив слідчий.
«Навпаки! Це настільки ж серйозно, наскільки серйозне ваше звинувачення проти мене!» — сердито глянув на нього Парашкевов.
Тоді слідчий звелів принести ампулу з хлороформом, рушник, недопалок сигарети і спитав його:
«Чи пізнаєте ви ці речі?»
«Як же мені їх не пізнати! — відповів Методій.— Ампула та рушник, безумовно, мої, бо я купував їх за свої гроші. А щодо недопалка,— він деякий час оглядав його,— то я не певен. Може, він і не від моєї сигарети. Усі недопалки схожі між собою, як близнюки».
