Харукі Муракамі - 1Q84. Книга друга
— Зрозуміло, — сказала Аомаме.
І розмова урвалася. Поклавши слухавку, Аомаме відчула, що міцно стискає це слово в кулаці.
«Мабуть, Тамару хотів передати мені, що я — незамінний член їхньої родини, а наш зв'язок, одного разу встановлений, ніколи не перерветься, — подумала Аомаме. — Ми поєднані, так би мовити, умовно кров'ю». Аомаме відчула вдячність до Тамару за таке послання. Очевидно, він знав, в якій скруті вона зараз перебуває. Саме для того, щоб дати їй відчути себе членом родини, він потроху відкривав їй власну таємницю.
Та коли Аомаме подумала, що такі тісні стосунки виникли внаслідок насильства, то вже не могла заспокоїтися. «Усупереч закону вбивши кількох людей і опинившись в особливому становищі, коли мене хтось переслідує і, може, збирається вбити, я відчула, що міцно з ними пов'язана. Однак якби вбивства не було, то хіба про такі довірливі стосунки взагалі могло йтися? Навряд».
Попиваючи чай, Аомаме дивилася телевізійні новини. Повідомлення про затоплення станції Акасака-Міцуке вже не було. Коли вдосвіта вода відступила й відновився нормальний рух поїздів метро, все здавалося далеким минулим.
І про смерть лідера секти «Сакіґаке» люди все ще не дізналися. Цей факт був відомий лише жменьці людей. Аомаме уявила собі, як горить у крематорії труп того здоровенного чоловіка. «Жодної кістки від нього не залишиться», — казав Тамару. Незалежно ні від благодаті, ні від страждань, усе обернеться в дим і розчиниться в осінній атмосфері. Аомаме в думках бачила цей дим і небо.
У новинах повідомлялося про зникнення безвісти сімнадцятирічної дівчини, авторки бестселера «Повітряна личинка». Про місце перебування Фукаері, тобто Еріко Фукади, невідомо вже понад два місяці. Поліція, отримавши від її опікуна заяву про розшук, проводить докладне розслідування, але поки що без особливого успіху. Так повідомляв диктор. На екрані показали купи «Повітряної личинки» на прилавках книгарень. Стіни книгарні прикрашували афіші з фотографією цієї вродливої дівчини. Молода продавчиня перед мікрофоном телевізійної компанії пояснювала: «І зараз книжка успішно продається. Я також купила її й прочитала. Це цікавий твір, сповнений багатої уяви. Гадаю, було б добре, якби Фукаері-сан швидко знайшлася».
У цьому повідомленні не згадувалося про стосунки між Еріко Фукадою та «Сакіґаке». ЗМІ остерігаються справ, до яких причетні релігійні організації.
У всякому разі, Еріко Фукада пропала безвісти. У десятирічному віці її зґвалтував власний батько. Якщо вірити його словам, вони багатозначно єдналися. І внаслідок цього в його нутро ввійшли карлики. Як це він сказав?… Еріко Фукада стала перцепієнткою, тобто здатною сприймати, а її батько — реципієнтом, тобто здатним приймати. І той чоловік відтоді почув особливий голос. Став представником карликів і засновником релігійної секти «Сакіґаке». Після того дочка покинула секту. І тепер, узявши на себе роль антикарликової сили, разом з Тенґо написали твір під назвою «Повітряна личинка», який став бестселером. Та от зараз з якоїсь причини вона пропала безвісти. Поліція розшукує її.
«З іншого боку, вчора ввечері спеціальною мініатюрною плішнею я вбила батька Еріко, лідера секти «Сакіґаке». Його послідовники вивезли його труп з готелю й потай знищили». Аомаме не уявляла собі, як зреагувала Еріко Фукада, коли дізналася про батькову смерть. «Навіть якщо ця смерть була за власним бажанням, безболісною, так би мовити, з милосердя, я все-таки власними руками вкоротила життя людині. Людське життя індивідуальне, але не ізольоване, а десь пов'язане з іншим життям. І, можливо, за це я мушу нести в якійсь формі певну відповідальність.
Тенґо також безпосередньо причетний до низки цих подій. Ми пов'язані між собою завдяки існуванню батька і дочки Фукада. Перцепієнтки й реципієнта. Де зараз Тенґо й що робить? Має якесь відношення до зникнення Еріко Фукади чи ні? До яких дій вони вдвох зараз удаються? Ясна річ, телевізійні новини не розповідають нічого про долю Тенґо. Здається, досі ще ніхто не знає, що він — справжній автор «Повітряної личинки». А от я знаю.
Відстань між нами начебто потроху скорочується. Через якісь обставини опинившись у цьому світі, Тенґо-кун і я наближаємось одне до одного так, наче нас підхопила велика, можливо, навіть смертельна, круговерть. Та якщо вірити натякам лідера, то за інших обставин наша зустріч неможлива. Подібний чистий зв'язок утворюється на ґрунті насильства».
Аомаме глибоко дихнула. Потім, простягнувши руку до пістолета фірми «Heckler & Koch», впевнилася в його моці. Уявила собі, як встромляє собі в рот і натискає пальцем на гашетку.
Зненацька на веранду прилетіла велика ворона й, сівши на поруччя, кілька разів виразно каркнула. Якийсь час Аомаме й ворона розглядали через скло одна одну. Ворушачи одним великим блискучим оком, ворона стежила за рухами Аомаме у кімнаті. Здавалося, гадала над тим, що це таке — пістолет. Ворони — розумні створіння. Вони чомусь розуміють важливе значення шматка металу.
Потім ворона, розпростерши крила, кудись полетіла так само несподівано, як і прилетіла. Наче побачила все, що хотіла. Коли ворона зникла, Аомаме, вставши, вимкнула телевізор і зітхнула. «Тільки б ця ворона не була шпигункою карликів!» — подумала вона.
Як завжди, Аомаме зробила на килимі розминку м'язів. Цілу годину їх мучила. Час минав з відповідним болем. Вона почергово викликала кожен м'яз на сувору перевірку. Назви, роль і властивості м'язів зберігалися в її голові. Вона нічого не пропускала. З неї стікало багато поту, на повну силу діяли органи дихання і серце, свідомість перемикалася з одного каналу на інший. Прислухаючись до потоку крові, вона приймала мовчазні повідомлення, які висилали її нутрощі. Лицеві м'язи сильно, немов у артиста на сцені вар'єте, ворушилися й пережовували ці повідомлення.
Потім вона стала під душ і змила піт. Зважившись, переконалася, що її вага не дуже змінилася. Ставши перед дзеркалом, упевнилася, що розміри грудей та волосся на лобку не зазнали зміни, й зробила сильну гримасу. Як завжди вранці.
Вийшовши з ванної кімнати, Аомаме одягла зручний спортивний костюм з джерсі. І щоб згаяти час, вирішила ще раз перевірити, що було в квартирі. Почала з кухні. Які продукти, посуд та інше кухонне причандалля приготовлено? Кожне зафіксувала в голові. Склала приблизний план, в якому порядку використовувати цей запас, як їсти. За її грубим розрахунком, вона могла прожити, не голодуючи й не виходячи з квартири, принаймні днів десять. А якщо економитиме, то й два тижні протягне. Стільки продуктів було в запасі.
Після того вона уважно переглянула запас товарів щоденного вжитку — туалетний папір, косметичні серветки, пральні засоби, пакети для сміття. Нічого не бракувало. Все було уважно дібрано. Видно, до цієї роботи залучили жінку. У всьому проглядала старанність досвідченої господині. До дрібниць було враховано, що й скільки потрібно здоровій тридцятирічній незаміжній жінці для того, щоб прожити тут короткий час. Такого чоловік не спромігся б зробити. Хіба що уважний, спостережливий «голубий».
У стінній шафі спальні лежали простирадла, ковдра, укривало й подушка. Уся постіль нова, щойно вироблена. Звісно, все біле-білісіньке. Без жодних прикрас. Привабливість та індивідуальність були зайвими.
У вітальні стояв телевізор, відеомагнітофон і невелика стереосистема. Були також касетний магнітофон і програвач для грамплатівок. На протилежному боці од вікна, під стіною, стояв дерев'яний сервант заввишки до пояса, в якому за дверцятами містилося рядком книжок двадцять. Видно, хтось потурбувався, щоб, переховуючись тут, Аомаме не нудьгувала. Добирав книжки ретельно. Усі нові, з твердими обкладинками й неторкнутими сторінками. З першого погляду по заголовках було зрозуміло, що це нові видання, які останнім часом набули популярності. Мабуть, їх вибрано на прилавку великої книгарні, але, видно, з добрим смаком. З дотриманням високих критеріїв. Одна половина книжок належала до художньої літератури, а друга — до біографічного жанру. Серед них Аомаме помітила й «Повітряну личинку».
Злегка кивнувши, Аомаме взяла цю книжку й сіла на диван у вітальні. На диван падало м'яке сонячне проміння. Книжка була не грубою, а легкою, з великим шрифтом. Вона поглянула на обкладинку — на ній надрукували ім'я авторки — Фукаері. Поклавши книжку на долоню, Аомаме оцінила вагу, прочитала текст на рекламній стрічці. І понюхала книжку. Пахло запахом нового видання. Прізвище Тенґо на ній не значилося, але його присутність відчувалася. Надрукований текст пройшов через нього. Заспокоївшись, вона розгорнула першу сторінку.
Перед нею була чайна чашка й пістолет фірми «Heckler & Koch».
Розділ 18
![Морли Каллаган - Подвенечное платье [Сборник рассказов]](/uploads/posts/books/237639/237639.jpg)
![Морли Каллаган - Подвенечное платье [Сборник рассказов]](/uploads/posts/books/237716/237716.jpg)
