Харукі Муракамі - 1Q84. Книга друга
Йому в роті пересохло. Зникла вся волога. Оскільки ця подія була такою несподіваною, то він не здогадувався, що робити й що казати. Лише стояв, коли дівчина стискала його руку. Потім під поясом він відчув легкий, але глибокий біль, якого досі не зазнавав. Біль з'явився так само, як шум моря, що докотився здалека. І в цю ж мить до його вух долинули реальні звуки. Дитячі крики, що виривалися з відчинених вікон. Удари бити по софтбольному м'ячику. Різкий викрик дівчинки з молодшого класу, яка на щось скаржилася. Звуки старовинної флейти, на якій хтось тренувався виконувати мелодію пісні «Квіти й трави в саду».[15] Це сталося після уроків.
Тенґо хотів стиснути її руку так само, як вона його. Але не мав сили. Видно, рука в неї була набагато сильнішою. Водночас він не міг рухатися так, як хотів. Хтозна-чому не годен був і пальцем ворухнути. Почувався ніби закованим у кайдани.
«Схоже, час зупинився», — подумав Тенґо. Він спокійно дихав і прислухався до власного дихання. Шум моря не стихав. Раптом реальні звуки зникли. А біль під поясом набрав іншої, конкретнішої форми. До нього долучилося особливе оніміння. Як дрібні порошинки, воно перемішалося з гарячою кров'ю і завдяки роботі серця — цього своєрідного ковальського міха — слухняно розійшлося кровоносними судинами по всьому тілу. У грудях утворилося щось схоже на густу хмаринку, яка змінила ритм дихання і посилила серцебиття.
«Напевне, колись пізніше я сам зрозумію зміст і мету цієї події, — подумав Тенґо. — Тому треба якомога точніше й виразніше запам'ятати її». Поки що він — лише десятирічний підліток, який може похвалитися тільки математичними здібностями. Перед його очима нові двері, але він не знає, що його очікує за ними. Він знав, що безсилий, недосвідчений, емоційно неврівноважений і досить боязливий. Та й дівчина не сподівалася на повне розуміння. Вона тільки хотіла донести до Тенґо свої почуття й передала йому пакет у маленькій твердій коробці, обгорнутій чистим папером і міцно зав'язаній стрічкою.
«Цього пакета не треба зараз відкривати, — мовчки давала зрозуміти вона. — Відкриєш, коли настане відповідний час. Зараз досить узяти його».
«Вона вже багато чого знає», — подумав Тенґо. А він — ні, не знає. На цьому новому полі вона захопила ініціативу. Там були нові правила, нові фініші й нова динаміка. Тенґо не мав про це жодного уявлення. А вона знала.
Невдовзі дівчина відпустила його руку й мовчки, не обертаючись, квапливо покинула аудиторію. Тенґо залишився сам-один. Крізь відчинене вікно долинали дитячі голоси.
Наступної миті він відчув, що вивергає сім'я. Бурхливе виверження тривало досить довго. «Де саме я вивергнув?» — думав він розгублено. У шкільній аудиторії після уроків це було недоречно. Просто жах, якби хтось це побачив! Ні, це була не аудиторія. Отямившись, Тенґо збагнув, що вивергнув сім'я у лоно Фукаері. Він цього не хотів робити. Але зупинитись уже не міг. Усе відбувалося в непідвладній йому сфері.
— Не турбуйтесь, — трохи згодом, як завжди, одноманітним голосом сказала Фукаері. — Я не завагітнію. Бо в мене нема місячного.
Розплющивши очі, Тенґо глянув на неї. А вона, все ще сидячи на ньому верхи, дивилася вниз. Перед його очима видніла пара її грудей ідеальної форми, що піднімалися й опускалися в ритм із спокійним регулярним диханням.
«Це була поїздка до котячого міста? — хотів запитати Тенґо. — Власне, де воно?» Він спробував висловити це запитання словами, але м'язи навколо рота не ворушилися.
— Вона була потрібною, — ніби прочитавши його думки, сказала Фукаері. її відповідь була лаконічною. І водночас ніякою. Як завжди.
Тенґо знову заплющив очі. Він поїхав туди й, вивергнувши сім'я, знову повернувся сюди. І еякуляція, і сім'я були справжніми. Якщо Фукаері сказала, що це було потрібне, то, можливо, вона має рацію. Організм задерев'янів і втратив відчуття. А знемога після еякуляції неначе огортала всього його тонкою плівкою.
Фукаері довго сиділа в незмінній позі й, немов комаха, що п'є нектар з квітки, до останку поглинала сім'я Тенґо. Потім, буквально не залишаючи ні краплі, поволі вийняла його прутень і мовчки пішла у ванну кімнату. Тенґо незчувся, як грім стих. Раптово припинилась і злива. Грозові хмари, які вперто нависали над його квартирою, безслідно зникли. Навколо запанувала нереальна тиша. Було тільки чути, як Фукаері купається під душем. Позираючи на стелю, Тенґо чекав, коли до нього повернуться колишні відчуття. Ерекція все ще зберігалася, але, як і слід було сподіватися, прутень начебто ставав м'якішим.
Одна частина душі Тенґо все ще перебувала в аудиторії початкової школи. На його лівій руці залишилося чітке відчуття пальців дівчини. Він не міг підняти її і перевірити, але, напевне, сліди на лівій долоні від її маленьких нігтів почервоніли. У серцебитті ще трохи зберігалися наслідки збудження. Хоча густа хмаринка у грудях і розвіялася, натомість щось зовсім біля серця скаржилося на приємний, глухий біль.
«Аомаме, — подумав Тенґо. — Треба зустрітися з нею. Відшукати. — Цікаво, чому він досі не догадався до такої очевидної речі? Вона ж передала йому цінний пакет. — Чого я викинув його, так і не відкривши?» Він спробував хитнути головою, але все ще не міг. Організм ще не позбувся оніміння.
Незабаром Фукаері повернулася у спальню. Загорнувшись у купальний халат, сіла на край ліжка.
— Карлики вже не бешкетують, — сказала вона, як холоднокровний, досвідчений розвідник, що доповідає про ситуацію на передовій лінії фронту. І описала пальцем у повітрі маленьке коло. Досконале коло, яке італійський художник епохи Відродження намалював на церковній стіні. Коло без початку й кінця. Якийсь час воно висіло в повітрі.
— Кінець.
Сказавши це, дівчина скинула халат і хвильку стояла гола. Так, наче в нерухомій атмосфері повільно, природним чином висушувала залишки вологи на тілі. Картина була прекрасна. Гладкі груди й безволосий низ живота.
Після того, нахилившись, Фукаері підняла піжаму, залишену на підлозі, й накинула на себе, не одягнувши перед тим білизни. Застебнула ґудзики й зав'язала поясок. У напівтемряві Тенґо несамохіть стежив за процесом, схожим на те, як личинка перетворюється на комаху. Його піжама була завелика, але Фукаері до неї звикла. Потім вона прослизнула у вузьке ліжко, знайшла собі в ньому місце й поклала голову на плече Тенґо. Голим плечем він відчув форму її маленького вуха, а на шиї — її теплий подих. І тоді оніміння з плином часу, як морський відплив, стало помалу віддалятися.
Повітря залишалося вологим, але ця вологість не була липкою й неприємною. За вікном почали дзижчати комахи. Ерекція зовсім припинилася, і його прутень знову занурювався у трясовиння спокою. Здавалось, усе, пройшовши відповідні стадії, зробило один оборот і нарешті закінчило свій цикл. У повітрі було намальоване одне коло. Тварини зійшли з ковчега й розбрелися по рідній землі. Всі пари повернулися на свої місця.
— Бажано поспати, — сказала дівчина. — Дуже міцно.
«Засну дуже міцно, — вирішив Тенґо. — Посплю й прокинуся. Цікаво, яким буде світ завтра?»
— Цього ніхто не знає, — вгадавши його думки, сказала Фукаері.
Розділ 15
(про Аомаме)
Нарешті почнеться час привидів
Аомаме добула з шафи запасну ковдру й накинула її на здоровенне чоловікове тіло. Потім, ще раз приклавши палець до шиї, переконалася, що артерія цілком перестала пульсувати. Людина, прозвана лідером, уже перебралася в інший світ. Який це світ — невідомо. Але точно не 1Q84 року. А в цьому світі він уже став називатися покійником. Навіть не видавши найменшого звуку і тільки на мить, ніби від холоду ледь-ледь здригнувшись, перейшов вододіл між життям і смертю. Не пролив ані краплі крові. І тепер, звільнившись від усіх болів, лежить німотно мертвий долілиць на синій маті для вправ з йоги. її робота, як завжди, була швидкою і точною.
Аомаме настромила на вістря голки корок і поклала її в коробочку, а коробочку — в спортивну сумку. З вінілового мішечка вийняла пістолет фірми «Heckler & Koch» і засунула за пояс штанів. Зняла запобіжник і загнала патрон у патронник. Відчувши ззаду, на попереку, надійну металеву зброю, вона полегшено зітхнула. Підійшла до підвіконня й, заслонивши вікно, затемнила кімнату.
Після того взяла спортивну сумку й попрямувала до дверей. Узявшись за клямку, озирнулась і ще раз зиркнула на здоровенного чоловіка, що лежав ниць у темряві. Здавалося, ніби він міцно спав. Так само, як тоді, коли його вперше побачила. Ніхто, крім Аомаме, в цьому світі не знав, що він помер. Та ні, хіба що карлики знали. Саме тому вони припинили громовицю. Бо знали, що посилати зараз таке попередження — марна справа. Обраний ними представник уже мертвий.
![Морли Каллаган - Подвенечное платье [Сборник рассказов]](/uploads/posts/books/237639/237639.jpg)
![Морли Каллаган - Подвенечное платье [Сборник рассказов]](/uploads/posts/books/237716/237716.jpg)
