Лариса Денисенко - 24:33:42
"Сашко, нiяких професорiв! Я молода дружина i хочу жити та квiтнути. Як ти розумiєш, професор - погане добриво для молодих дружин". - "А давай його скинемо на ту контору, де працює Вахтанг?" "Сашко, наче вiн нам не гадив". - "Добре, тодi не будемо". Так легко i елегантно я впоралася з професором! Тепер Ганна та її третiй чоловiк. Отже. "Ганно, я тебе розумiю, так йому i треба, нечуттєва скотиняка. Трахатися йому в твоїй квартирi закортiло, а вiн туди хоча б лiжко занiс? Падлюка. В мене все добре, цiлую, тримайся". Якийсь недолугий лист - подумала я, коли вiдправила. Але що писати Антону? Я не знала. Вагалася. Тому спочатку написала Максу: "Привiт, менi потрiбна твоя порада, i на цей раз не з серiї "як заповнювати податкову декларацiю". Слухай, от скажи менi, якщо один чоловiк вiдмовився допомогти своїй колишнiй дружинi з переїздом, а потiм захотiв трахнути її в тiй квартирi, куди вона самотужки все перетягла, це нормальна ситуацiя чи нi?" Макс написав: "А що, панi Вiолетта Вайгель-Вiтовська кудись переїжджає? Чи це ти про себе? Ха-ха. Не вiдволiкай мене, в мене - звiтування. А взагалi в мене тут таке… Вдома розповiм". - "У тебе звiтування, але на цю дурню ти час знайшов, так?" "То ти серйозно? О'кей! Я вважаю, що тут нiчого такого немає. Бо вiн керується власними бажаннями, i це - чесно. От якби вона йому не допомогла з переїздом, бо не любить вона допомагати з переїздами, а потiм його щиро захотiла, бо вона його хоче, та й годi, то що в тому поганого? Приїхала б, випили вина, кохали одне одного, потiм ще щось. Одне вона щиро не хотiла, а iнше - захотiла. Все, нiякої запарки. Чим ти взагалi паришся? В тебе роботи немає?" Це був день чужих порад. Отже, Антону я написала, що розумiю, що вiн був щирий в своїх бажаннях. Антон менi написав, що "шкода, що ти не мешкаєш в сусiдньому дворi, ми б зустрiлися сьогоднi ввечерi на лавцi, пили аргентинське вино i розумiли одне одного з пiвслова". Думаю, що Ганнi цього не варто надсилати.
Залишилося найскладнiше. Арсен. Ох. "Привiт, добре, що ти написав, я якраз хотiла з тобою порадитися. Я ж не святкувала своє весiлля. А зараз збираюся святкувати. I думаю, як це влаштувати: велику вечiрку чи щось камерне? В принципi, нi я, нi Вiтовський не любимо галасливих вечiрок, але це ж весiлля?" Дякую тобi о, мудрiший з Ральфiв. Ральф, якому я скинула цього листа як приклад моєї вiдповiдi, написав: "Я вас, пост-радянiкус, нiколи в життi не збагну. Невже цi комунальнi квартири та колгоспи, в яких ти, принаймнi, не жила i не працювала, привчили вас просити поради з питань, що належать до сфери вашого приватного життя? В свiтi iснує стiльки вiдсторонених тем, а вас постiйно тягне на щось iнтимне. Але загалом мою думку ти зрозумiла правильно. З найкращими побажаннями, твiй Ральф".
Ввечерi в супермаркетi до мене причепився iноземець. "Це вiтання вiд професора Б. Ж-П.", - подумала я. Професор видався здатним пiдпадлити менi iноземця. Наврочив, швейцарське снобисько. Iноземець наблизився до мене з кiлькома йогуртами в руках та запитав: "Який ви б менi порадили?" Ну, звiсно. Сьогоднi ж був день порад. Я запитала: "Кому порадити?" - "Менi, а кому ще? Тут до вас ще хтось допнявся, га, ледi?" Я сказала, що зовсiм його не знаю, тому порадити йому щось менi важко: "Вибачте, але я можу радити тiльки тому, про кого хоча б трохи обiзнана". - "Тобто ви думаєте, що якби ви знали щось про когось, для кого я мiг би вибирати йогурт, ви змогли б дати менi йогуртову пораду?" - "Це простiше. Наприклад, якщо цей хтось дитина, кицька, людина, якiй кортить схуднути або щось таке подiбне". Вiн сказав, що я дуже оригiнальна особа, i що ми з ним говоримо в дусi кiнострiчок Вудi Аллена. Це мене потiшило. Напевне, я посмiхнулася, тому що вiн запросив мене випити кави. До мене давно нiхто не чiплявся в супермаркетах, якщо взагалi чiплявся, ну, окрiм продавцiв, якi зваблюють безкоштовними акцiями чи купiвлею двох пляшок горiлки за цiною однiєї.
Це було настiльки раптово, що я згодилася. Вiн запитав: "В мене чи в тебе?" Я запитала: "А в тебе що, є своя кав'ярня?" - "Нi, - реготнув вiн. - А навiщо? В мене є кавоварка". - "От i в мене немає кав'ярнi, - посерйознiшала я. - Тому пропоную завiтати в який-небудь кавовий заклад". - "Зрозумiло", - сказав вiн та зробив губами рух - клямку. Поправив окуляри. "О'кей. Я знаю одне приємне мiсце". Те мiсце, куди вiн мене запросив, кав'ярнею могла назвати тiльки не балувана нiчим людина.
"Знаєш, я тут нiчого пити не буду. I їсти також не буду. Навiть стояти я тут не буду. I сидiти я тут не буду. Тим бiльш, що сидiти тут можна хiба що на пiдлозi". Вiн сказав менi, що не бачить нiчого поганого в цьому мiсцi. "Тут вельми демократично", - сказав вiн. А я йому тодi сказала все, що думаю про американську демократiю. "Взагалi-то мiг би запросити мене в бiльш пристойне мiсце", - сказала я. Вiн знизав плечима та спитав, чи є в мене постiйний бой-френд. "Нi, - сказала я. - Бой-френда в мене немає, в мене є чоловiк". - "Ти жартуєш?", - запитав вiн. "Нi", - вiдповiла я. "В тебе є чоловiк?" - "А чого ти такий здивований? Що дивного в тому, що у жiнки може бути чоловiк?" - "А чого ти менi ранiше не сказала? Цiкавi справи. Сидiти вона тут не хоче, пити вона тут не хоче, хоче в дороге мiсце, а в самої є чоловiк!" - "А ти що ощасливлюєш кавою в своєму товариствi тiльки незамiжнiх дiвчат?" "Я тяжiю до справедливостi", - вiдповiв вiн. "Жадаю подробиць", - сказала я. "Ну, це як при вашому комунiзмi, о'кей? - вiн реготнув. - Якщо в тебе є чоловiк, то вiн може пригостити тебе кавою, а в дiвчат, в яких немає чоловiкiв та постiйних бой-френдiв, такої приємної можливостi немає. I я таку можливiсть можу їм подарувати". - "А мiг би i не подарувати", - подумала я. Ми стояли вже на вулицi. "Але взагалi-то в мене проблеми з вашими дiвчатами". - "Мо їми?" - здивувалась я. "Тобто українками. Я вже тут живу бiльше двох рокiв, але з вашими жiнками в мене не складається нiяк", - жалiвся вiн. "Це в тебе з головою власною не складається, а не з нашими дiвчатами", - промовила я. "Ти точно до мене не поїдеш? Можемо просто побалакати". Я ввiчливо вiдмовилася. "Слухай, а в тебе точно є чоловiк? Ти не подумай, я не такий вже й жадiбний, може, кави?" "Май Мармєладнi, гiв мi е ченс", - спiвала в продуктовому наметику Катя Лель.
На мiсцi Мармеладного я нiяких шансiв їй не давала би, бо собi дорожче обiйдеться. "Чекай, я зараз, я швидко!" Вiн побiг до супермаркету. "Зараз принесе менi йогурти", - подумала я. Але вiн принiс шаплик з юккою. "Це - тобi. Як знак. Побачиш юкку, ск ажи: привiт, Бiрд. Я побачу i скажу: вiтання… як тебе звати?" "Шу", - вiдповiла я, схопила юкку та спiймала таксi. В мене не залишилося нiяких сил пояснювати йому, чого мене так дивно звати. "Шу?" З таксi я бачила, як шукають його губи. "А вiн гарненький", - здивовано подумала я.
Вiтовський виглядав спокiйним. Посмiхався до мене своїми ямками. "Вибач-вибач-вибач", - сказав вiн та поцiлував мене в нiс. Мене рiдко хто цiлував в нiс. "А це що в тебе таке?" - "Юкка. Хлопчик. Звати - Бiрд. Буде стояти в тому кутку". - "Ти його покарала?" - "Нi, я його врятувала. А стояти йому там буде зручнiше. Юкки люблять кутки". - "Будемо пити каву?" Вiд цiєї пропозицiї я засмiялася. "А ти знаєш, що в мене є чоловiк?" - "I хто вiн?" - "Дуже недовiрлива особа". Макс припхався вночi. Ми вже спали. Вiн так грюкав кухонними дверима, що я прокинулася, не витримала та пiшла з'ясовувати: п'яний вiн чи нi. Вiн був тверезий та запарював двi кави. "Я знав, що ти прокинешся", - така задоволена мала пика. "Слушно. Ти б ще гучнiше грюкав, то не тiльки би я завiтала на нiчний вогник, а ще й сусiди припхалися б. Влаштували б великий хурал". - "Батько спить?" - "Наче. А що?" - "В мене до тебе таємна розмова". "Цiлком таємно", - хитнула головою я та влiзла з ногами на кутовий диванчик. "Що ти робиш? Це - моє мiсце!" - "Не треба було гав хапати". "Я закохався", - вiн так це сказав, що з моїх рук вислизнула фiлiжанка з кавою. "Що?" - здалося, наче я запитала. ("Не може такого бути. Такого бути не може. Бути не може такого".) Адже вiн щось говорить. "Що?" - вже голоснiше запитала я. "Шу, менi так важко говорити, а ти не слухаєш". У мене почалися фантомнi болi. Так було завжди: виразку було вилiковано давно, але коли вiдбувалося щось неприємне, вона давала про себе знати. "Я слухаю, але я трохи приголомшена. Хiба ти не розумiєш?" - "Нi", - сказав Макс.
Вiн дивився на мене чесними очима Вiтовського. Менi забракло слiв.
От сучасна молодь! Як iз такими спiлкуватися? Щоб оце я на тверезу голову зiзнавалася у коханнi мамчиному чоловiку? Ну, це в тому випадку, якби мати розлучилася з батьком та одружилася з кимось iншим. "Ти бач, який спокiйний. Хотiла б я побачити, як би ти поводився, якби тобi зiзнавалися у коханнi", - почала розтварючуватися я. "А що таке? Коли мiй батько сказав, що кохає тебе, менi це не сподобалося, але я був здатний слухати". Я просто не знала, що йому сказати. "Я тебе слухаю", - писнуло щось, мабуть, то була я. "Шу, не засинай ти! Тут таке робиться! Я - тобi таке, а ти натомiсть що? О, а звiдки тут юкка?" - "Менi подарував один схибнутий iноземець". - "Правда? Це ж треба такий збiг!" Макс посмiхався. "Ти теж хочеш подарувати менi юкку? Як її звати? Цю - Бiрд". - "Та нi. Я не про юкку. А про iноземцiв. Я ж закохався у Гаель Рейчел Бiнвель". - "Що?"
"Слухай, ти нормально почуваєшся? Я тому, власне, питаю, що ти сьорбаєш кавову гущу. Це смачно чи корисно?" - "Профiлактика вiд цинги", - сказала я. Я думала, куди подiти обличчя - воно палало. Я знаю, що я не червонiю, але вiдчуття було таке, що я червона, наче безсоромна та рухлива голiвка клюйдерева. "Звiдки ти її взяв?" - "На роботi, де ж iще? Я що, багато де буваю? Вона приїхала, щоб очолити вiддiл страхування. З лондонського офiсу, я ж тобi розповiдав, що керiвнi кадри в нас циркулюють свiтом". - "Ого!", - сказала я. "Ага. Вона британка. Власне, не зовсiм британка, вона - валлiйка". - "З Уельсу?", - запитала я. "Я ж кажу тобi, валлiйка! В неї чорне блискуче волосся та сiрi казковi очi". - "Ого!" - "Я вiдчуваю,що я їй подобаюся. Але всi говорять, що її щойно покинув її бой-френд ". - "Постiйний?" - "Наче - так. А що?" - "Та нiчого. Це я для себе. Не зважай". - "Я й кажу. Її кинув постiйний бой-френд i вона ненавидить чоловiкiв, це зрозумiло, так? У тебе таке було?" - "Було, що я не жiнка, чи що?" - "Менi потрiбна твоя жiноча iнтуїцiя та порада! Шу, допоможи, я закоханий до нестями, що менi робити!" Який вiн класний - мiй малий Макс. Вiн врятував мiй мозок та серце вiд потрясiнь. "Сьогоднi день порад та iноземцiв", - сказала я. "Повернемося до всього цього завтра. Менi треба подумати". I я пiшла досипати.
