Брати Капранови - Кобзар 2000. Soft
Знову полилася музика і Ганна… Боже! Вона опинилась просто у повітрі. Так, вона злетіла - над канапою, над столом, над підлогою. Вона піднялась у повітря, стала легшою за нього, й під ногами опинилася земля - як уві сні, як у далекому дитинстві. Ганна спершу очманіла від нового відчуття, вона висіла над канапою, здивовано оглядаючись, а потім музика урвалася, тіло несподівано й різко набуло ваги, і Ганна впала просто на подушки. Впала й заплющила очі.
Справді. Вона зараз же все згадала. Вона згадала, що мати казали про свою бабусю. Та була з Києва й завжди сміялася: “Чули про київських відьом? От я і є київська відьма”. Її вбило у війну дурною кулею. Дійсно, там щось таке було, пов’язане з катеринкою. Звісно, не такою. Там була якась старовинна катеринка, що передавали одна одній жінки по материній лінії. І прабабуся передала її старшій, Фросі, а та забрала з собою на Волинь, а потім… Потім, мабуть, і до Канади… Тільки як це? Та була старовинна, а ця… Ганна розплющила очі і взяла катеринку до рук. “Мейд ін Джапан” - гордовито виділялося на задній поверхні пластикового дзвіночка. Ганна раптом засміялася - сама не знала чому. Вона поклала катеринку на стіл і смикнула за мотузочок. Разом з першими звуками тіло знову наповнилося легкістю і злетіло вгору. Ганна розсміялася ще голосніше, не боячись навіть, що збудить доньку. Потім одним рухом вона зірвала з себе металеву заколку, що стримувала розкішне волосся, і воно розсипалося по плечах. Заколка впала на простирадло. Тіло рвонулося ще вище. Виявилось, це зовсім не важко, літати в повітрі. Слухняне невагоме тіло корилося найменшому рухові - і вгору, і вниз, і праворуч, і ліворуч. Здавалось, треба тільки подумати, і тіло вже виконувало наказ. Музика була недовгою, але Ганна заздалегідь знизилась, щоб не впасти, коли стихне мелодія, тому тільки м’яко торкнулась канапи, щойно тіло набуло ваги. І ще раз напнулася мотузка.
Це було захопливо. Це було краще, ніж уві сні, бо це було насправді. І дивно, в Ганни не виникло ніяких сумнівів у реальності того, що відбувалося. Їй не кортіло ущипнути себе, прокинутись, заплющити очі - ні, навпаки, відчуття було таке, наче вона згадала щось давно забуте, щось із давніх-давен присутнє в думках, у тілі, у крові. Єдине, що заважало, - музика була закороткою. Ганна ледве встигла облетіти кімнату, як треба вже було повертатись до канапи, щоб не впасти просто на підлогу. Але це був кайф. Справжній кайф.
Так вона незчулася, як у дверях зашарудів ключ - Гриць повернувся з роботи. Ганна зустріла його зовсім гола, з розпатланим волоссям. Він здивовано витріщився:
- Ти схожа на відьму.
Вона вдоволено засміялася:
- А я і є відьма. Я правнучка останньої київської відьми, ясно?
Вона так і не одяглася. Поки Гриць вечеряв, розповідав про чергові неприємності на роботі, вона сиділа навпроти, дивлячись в очі, і перса її лежали на білих тендітних руках.
- Заморився я сьогодні, - видихнув Гриць нарешті. - Багато роботи.
Вона пішла за ним до ванної, витерла спину рушником, поправила ліжко. Він простягнувся і вкрився ковдрою.
- Ти любиш мене, Гриню? - вона пригорнулася до нього своїм м’яким тілом.
- Угу, - промимрив він, поцілував її в лоба та захропів.
Ганна розкурочила катеринку. Вона скінчила колись механічний факультет політеху, а тому не боялася. Всередині все виявилось просто - пружина, як у годиннику, балансир та ролик з гребінкою, що власне грали. На всьому напис: “Мейд ін Джапан”, Джапан тобі і годі. І тут на думку Ганні спала одна річ. Донька гралась у сусідки, часу було доволі. Ганна взяла викрутку й розкрутила іншу іграшку, електричну машину-всюдихода, що її все одно колись було закинуто під шафу та остаточно забуто. За півгодини роботу було скінчено. Моторчик та редуктор від всюдихода крутили катеринчин ролик замість пружини, що відправилась на смітник разом із залишками машини. Ганна відклала плоскогубці та заплющилась, немовби зосереджуючись. Потім, не розтуляючи очей, взяла свій витвір до рук і клацнула перемикачем. З першими ж звуками тіло сповнила знайома легкість. Ганна розплющила очі і щасливо засміялася. Так, недарма їй, виявляється, колись дали диплом, ось і згодився. За мить халат з білизною валялись у кутку, а сама Ганна летіла у повітрі, переможно вигукуючи. Це було чудово. Це було чудесно. Слава тітці Христині! Слава механічному факультетові! Хай живе “Мейд ін Джапан”!
Цієї ночі чоловік знову затримався на роботі, а Ганна, вклавши доньку, продовжила випробування свого витвору. Спочатку літала квартирою, а потім, коли наліталася досхочу, раптом шалена думка виникла у голові, і вона відчинила вікно. Серце затріпотіло, немов пташка. Під ногами зникало в пітьмі десять поверхів висотного будинку. Катеринка стояла на столі і, не шкодуючи батарейки, знову й знову вигравала чарівну музику… Ганна обережно виставила назовні руку, потім другу. Нічна прохолода приємно торкалася шкіри. Ганна ще раз глянула вперед, знаючи вже, що все буде гаразд. За мить вона висіла над подвір’ям на висоті одинадцятого поверху і озиралася навкруги. Звідси, згори, світ виглядав зовсім інакшим, і Ганна з подивом пізнавала у темних контурах на землі знайомі речі - лаву, гойдалки, пісок із забутими іграшками. Вона не змерзла, хоча ніч була прохолодною. На висоті холод не відчувався. Тіло віддавалося повітряним потокам, і вони пестили його, безсоромно зазираючи в найпотаємніші куточки. Щось подібне Ганна відчувала, коли ще до весілля купалася з Грицем уночі. Вони обоє тоді були голі, і вода, так само, як зараз повітря, пестила й цілувала їхні тіла. Тільки тоді під ногами був пісок, а зараз - порожнеча, тридцять метрів порожнечі, і це було незрівнянно краще, незрівнянно чарівніше, і повітря було лагіднішим за ту воду, воно гралося з волоссям, воно ворушило невидимі пушиночки на шкірі, воно огортало кожну клітиночку.
Ганна не зважилася летіти кудись цієї ночі. Вона не знала, як далеко поширюється дія чарівної катеринки, а потім, для одного дня це було б і забагато. Коли Гриць, знову близько дванадцятої, повернувся додому, вона вже сиділа у кухні перед чашкою з чаєм.
- Ганнусю, - сказав Гриць, скептично роздивляючись її. -Ну чого ти така нечепурна?
- Що-що? - не зрозуміла вона.
- Ну, якась неохайна. Сидиш оце нечесана, халат подертий. Як ти так можеш, га? Ну ти ж повинна себе поважати як жінка.
Ганна була вся сповнена нових вражень, тому не звернула на чоловікові слова жодної уваги.
- Вечеряти будемо, ні? - агресивно запитав він, певно, образився.
Вона тільки знизала плечима.
Раніш такі розмови йому б так просто не минулися, але зараз щось у Ганниній душі заважало встрявати у дрібні суперечки. Під немудрящу розповідь про робочі неприємності вона подала вечерю.
- Ганно, - спитав Гриць, - що з тобою?
Ну як йому це поясниш, га?
А наступного дня Ганна вже облетіла подвір’я. Отак просто - коло за колом, біля даху, щоб ніхто не побачив і не зчинив, боронь Боже, галасу. Дія чарівної катеринки, здавалося, не мала меж. Ганна летіла сама на тлі зоряної ночі, розчинившись у ній.
Ганна покружляла над подвір’ям і, переконавшись, що почувається в небі досить впевнено, зажадала нових пригод. Захотілося летіти далі й далі, лякаючи нічних перехожих своїм виглядом та виском. Хоча хіба злякаєш теперішнього перехожого голою жінкою, хай навіть у повітрі? До речі, від своєї голини тепер Ганна не відчувала жодних незручностей - отак просто летіла, виставляючи себе на огляд, і ніщо не ворушилось у душі. А ще ж позавчора була такою лякливою, такою… такою, що навіть світло завжди вимикала, коли з чоловіком лягала в ліжко.
Отак міркуючи, вона піднялась над дахом свого будинку і, роздивившись довкола, рушила на захід - принаймні їй здалося, що то був захід, бо перевірити не могла. Десь у кімнаті на столі слухняно грала катеринка, а тут, над містом, Ганна була сама, зовсім сама, бо літаки літали вище, а кажани - нижче. Вона поступово розходилася. Почала перекидатися через голову, потім виписувати неймовірні кола, піруети - справжній вищий пілотаж. І хто б побачив це тоді, певно, з’їхав би з глузду, але знов-таки скажемо, що Ганна була над містом сама. Вона розважалася довго. Пальці хапали повітря, а воно прослизало між ними, немов піддражнювало. Груди випиналися аеродинамічними обрисами, і вітер лоскотав їх, приємно збуд-жуючи.
Згодом вона наліталася досхочу. Навіть захекалася, бо давно вже не мала фізичного навантаження. На думку спало, що так, літаючи, можна заодно трохи схуднути - якщо кожного дня… Ганна раптом розсміялася, бо зрозуміла фантастичну безглуз-дість цієї думки.
Вона спустилася нижче. Поруч стовбичив сірий бетонний будинок, виставивши порожні балкони, і раптом так закортіло перепочити, присісти бодай на хвилину, що Ганна не витримала. Вмостилася на балконних поручах, звісивши ноги і притримуючись за стіну, щоб вітром не знесло.
Це був дванадцятий поверх. А може, й п’ятнадцятий - лічити не хотілось. Тут було затишно. Навіть уявити важко, що на балконі дванадцятого поверху може бути затишно, і, певно, господарі балкону теж так гадали, бо він був геть порожнім - ані дощок, ані старих меблів, як то, знаєте, стоять на балконах, ані пляшок з-під горілки. Ганні стало цікаво. Бетонна підлога сяяла первісною чистотою. Хто ж це тут живе? Ганна підлетіла до вікна. Всередині було темно, і, здається, порожньо. З-під дверей до сусідньої кімнати пробивався жмутик світла. Всі жінки цікаві - тому Ганна не полінувалася облетіти будинок і припала до освітленого вікна. В кімнаті горіла лампа. А на ліжку, на білих простирадлах кохалися чоловік та жінка. Вони не затулили завіс - від кого? - й любили одне одного при лампі, мабуть, хизуючись перед Всесвітом. Ганна раптом розсміялась. Сама не знала чому. Виявилось, це дуже смішно - висіти біля дванадцятого поверху й підглядати за чужим коханням. Це було, як у телевізорі, а одночасно й ні, бо це було насправді. Двоє на ліжку любили одне одного, а Ганна, гола, як і вони, висіла за вікном та сміялася. Це справді було дуже смішно. І раптом сміх урвався. В чоловікові на ліжку Ганна впізнала свого Гриця.
