Лариса Денисенко - 24:33:42
Я розповiдав про те, як було в Мексицi". - "Включно про цiни на повiй?" - "Ти хворий? Ти б розповiдав своїй керiвницi та колегам з iншої фiрми про цiни на мексиканських повiй? I взагалi, вони ж не ти, щоб таким цiкавитися". - "А про текiлу?" - "Що про текiлу?" - "Ну, розповiдав ти, як правильно вживати текiлу?" - "Не розповiдав. Але це просто було недоречно. Мiг би розповiсти". - "Невже? I що, був би вiдвертим?" - "Я був би розумним. Про певнi речi треба обережно висловлюватися". - "Отже, в тебе з ними цензурованi стосунки, так?" - "Та з усiма в нас цензурованi стосунки, як ти не розумiєш? В тебе теж працює цензура, коли ти навiть зi мною спiлкуєшся, не помiчав?" - "Це не цензура, я просто намагаюся не ображати тебе, але iнколи я все рiвно…" - "Годi, я теж iнколи все рiвно, а iнколи й умисно… але я ж це визнаю!" - "Розумiєш, я мав на увазi - спiлкування з жiнкою, яка старша за тебе, але досить вiдверте спiлкування, з мiнiмiзованою цензурою, було в тебе таке?"
I я пригадав один випадок.
Iсторiя про моє мiнiмiзовано цензуроване спiлкування з особою жiночої статi, старшою за мене
В юностi в мене був перiод, коли я був закоханий до нестями в дiвчинку з паралельного класу, з якою стосунки в мене не складалися, що б я не робив. Ми начебто починали зустрiчатися, а потiм вона припиняла звертати на мене увагу. Як її звали? Олена? Людмила? Нi, наче - Ольга. Через це нещасне кохання в мене псувався не тiльки настрiй, а й характер. Я почав пiдхамовувати дiду, огризався у вiдповiдь на мамчини зауваження, тобто поводився неадекватно. Менi здавалося, що я потворний, i що саме батьки виннi в тому, що народили менi таким бридким та невиразним, тому вони мене дратували одним фактом свого iснування, навiть мовчазного, вже не кажучи про тi днi, коли вони прискiпувалися до мене, а вони часто прискiпувалися, i було за що. Це я тепер розумiю. А тодi я всiдався у вiдходку, м'яв у руцi туалетний папiр та буркотiв на адресу батькiв: "Щоб ви поздихали, як я вас ненавиджу". I матюгав їх.
Особливо в той час я ненавидiв батька. Вiн менi здавався злочинно гарним, я не розумiв, як вiн смiє жити таким вродливим, коли я таке опудало, вiд якого носа вiдвертають гарненькi дiвчатка. Менi було огидно, коли батьку посмiхалися мамчинi подруги, а вони постiйно притискували його до себе (як можна примудрятися притискувати до себе такого рослого чоловiка - не розумiю, але вони примудрялися, притискували його до своїх виразних стегон, або то вони самi наближалися до нього, а менi здавалося, що притискували). Вiн старий, старий! А йому посмiхаються всi цi жiнки. А мене нiхто не любить. Менi здавалося, що це несправедливо.
Моя мати завжди до мене придивлялася. В принципi, вона придивлялася до всiх людей, якi довго або на мить оточували її. Їй не подобалося, що я маю кепський настрiй, брутально поводжуся, прагну закритися та побути наодинцi. Вона намагалася витягти з мене причину моєї поведiнки, але я не збирався нi в чому зiзнаватися. Я не довiряв їй - з якого дива? Тодi вона звернулася до своєї подруги, однiєї з тих, хто притискував батька до своїх стегон, щоб вона познайомила мене зi своєю донькою. Навiть не познайомила, бо її доньку, Ларису, я знав, вони гостювали в нас. Лариса була дорослою, вчилася у випускному класi. Менi тодi, зi своєї сходинки учня шостого класу, здавалося, що у випускних класах вчаться майже боги, яким дозволено правувати принаймнi своїм життям - а це було суттєвим дорослим досягненням. А ще вона була весела та вродлива. На мiй погляд. Висока, струнка, зеленоока. I мружилася на чоловiкiв, як кицька. Можливо, я навiть був трохи закоханий. Мати знала, що вона менi подобається, тому попросила Лариску, щоб вона зi мною поговорила як "старший товариш", попрацювала розвiдницею.
Я не знав про мамчини намiри, i дуже здивувався, коли Лариса зателефонувала менi i запросила пройтися мiстом. Не можу сказати, що менi дуже хотiлося зустрiтися, але цей дзвiнок мене iнтригував. Вона була справжня доросла красуня, i я погодився. Зустрiлися ми в парку. Вона здалася менi приголомшеною та сумною, як виявилося згодом, вона тодi вперше посварилася зi своїм хлопцем, i це її бентежило. Вона мовчала i я мовчав. Мати, коли дiзналася, що я зустрiчаюся з Ларисою (я не хотiв говорити, але менi були потрiбнi грошi, якi дiд менi давати вiдмовився, бо вчора я обiзвав його бридотою), дала менi вдосталь грошей (чим здивувала мене), щоб я "гiдно пригостив доньку її подруги". I зараз я плентався поруч з Ларисою - сумною, мовчазною та гарною - i не хотiв пропонувати їй iти в кiно або до кав'ярнi. Менi того всього не хотiлося. Вона запропонувала пiти на стадiон, подивитися на людей, якi займаються спортом. Напевне, хотiла, щоб я на когось вiдволiкся.
На стадiонi було повно людей. Дехто дiйсно тренувався, дехто сидiв - цмулив пиво та гриз насiння, дехто спiвав пiснi, а деякi - везунчики - цiлувалися. Незабаром до нас пiдкотився кремезний дорослий хлопець. I почав клеїтися до Лариски. Спочатку вона виглядала байдужою до всiх його витребеньок, допоки вiн не сказав, що може засунути свiй кулак собi в рота. I ми не повiрили. А вiн почав це демонструвати, i впорався!
Не знаю, чому саме в той момент, але я спитав в неї ледь чутно: "Слухай, а тебе нiхто нiколи не називав останньою сволотою?" "Що-що?", - перепитала вона, i я повторив. Вона посуровiшала i спитала в мене: "А тебе нiхто нiколи не називав останнiм iдiотом?" "Нi", - Розгублено промовив я. "Вважай, що вже назвали". Я почувався жалюгiдним. А вона встала, посмiхнулася до Впихувача Кулака до Рота i пiшла з ним в бiк планетарiю ласувати чорносливом зi збитими вершками. А я залишився на самотi та плакав, як останнiй iдiот. I думав: як вона могла бути такою нечуйною дровинякою? Як взагалi вона менi могла подобатися, чого я хотiв довiритися їй?
Згодом все з'ясувалося, ми навiть пореготали досхочу з цього випадку. Справа в тому, що я наважився та вирiшив подiлитися з Ларискою приватною iнформацiєю. Хотiв розповiсти, що ця дiвчинка Оля (Олена, Людмила?), в яку я був закоханий, назвала мене останньою сволотою, тому що я запiзнився до неї на день народження. Це мене вразило, але я хотiв дiзнатися: якщо дiвчата таке кажуть, то що це насправдi означає i чи можна виправити ситуацiю. А почав розмову я саме так, тому що нiяковiв, вагався, а "остання сволота" глибоко засiла в моєму мозку i першою виперлася назовнi. Лариска ж подумала, що останньою сволотою я вважаю її. I, звiсно, їй це не виявилося до вподоби. Та й кому б це сподобалося? До того ж вона звикла, щоб її слово було останнiм, та й взагалi робила послугу моїй мамi, зустрiчаючись зi мною, тому, не вагаючись, й запитала в мене про останнього iдiота.
"Мене нiхто останнiм iдiотом та сволотою не називав", - сказав менi на це Милиця. Вiн слухав дуже уважно, випив п'ять фiлiжанок чаю. Не те, щоб я рахував, але… "Мене колись назвали свинею обiсраною та пнем обриганим, а ще - глiстою у скафандрi. I пiпеткою - як я мiг забутися про пiпетку? Це було дуже образливо. "Тихо будь, пiпетко". Втiм, те, що я тут навiв, найм'якше, чим мене називали, було ще дещо крутiше, хочеш, розповiм?" - додав вiн. "Дякую за iнформацiю, залиш всi цi бридкi вислови при собi поки що, якщо можеш", - промовив я. Аякже! Щоб Милиця та й не згадав,
як його обзивали - це вже був би не Милиця. "О'кей. Я про iнше хочу поговорити. Навiть з цiєї iсторiї випливає мораль, що людям важко зрозумiти одне одного. Хтось говорить: "хлiб", а в кожного з нас виникає величезна кiлькiсть асоцiацiй, iнодi дуже дивних". - "До чого це ти? I якi асоцiацiї, ще й величезна кiлькiсть, можуть виникнути з приводу хлiба? Хлiб - це є хлiб". - "Рiзнi. Але я не про це зараз. Я маю на увазi твої стосунки з Шу. Можливо все те, що тобi не подобається, має своє просте пояснення. I все зовсiм не так, як тобi видається". - "Та я ще намагаюся стриматися! Я не хотiв тобi розповiдати, але ти на мене тиснеш, постiйно поводишся так, щоб я почувався, так-так, останньою сволотою. Тому зараз я розповiм тобi про труси, тодi побачимо, що ти спiватимеш про свою улюблену Шушечку".
"Про труси?" Що не кажiть, а слово "труси" для кожного хлопця - як казкова жива вода. Милиця ледь не пiдстрибнув. "Ти хотiв знищити не тiльки її смугастi светри, а й труси? I пiсля цього ти хочеш сказати, що вона тебе не цiкавить як жiнка?" - "Вона не цiкавить мене нi як жiнка, нi як рослинка, нi як тваринка, нi як щось i ще. Взагалi не цiкавить. Затям це. Але це не значить, що вона не цiкавить когось iншого". - "Про що це ти?" А от про що.
"Вчора ми сидiли з нею за столом. Вона допомагала менi дещо второпати у фiнансовому звiтi нашого лондонського офiсу. Раптом їй задзвонили на мобiльний". - "Бачиш, вона навiть перекладати тобi допомагає! Намагається бути корисною. Менi б так хоч раз у життi хтось допомiг!" - "Та чекай ти! От їй телефонують, вона слухає, слухає, потiм дивиться на мене, вiдкопилює свої джинси, зазирає туди i переказує комусь, якi на нiй труси!" Ага, Милиця мовчить, бо вiн приголомшений. "I якi?", - нарештi прокльовується вiн. "Що?" - "Труси?" - "Ти гадаєш, я це пам'ятаю? А тебе не дивує, що жiнцi мого батька хтось телефонує i питається, якi на нiй труси, а вона дивиться (як можна не пам'ятати, що ти натягувала вранцi на дупу???) та вiдповiдає. Це тобi здається нормальним?" Милицi це не здається нормальним, бо вiн знову замовк. "А може, це їй телефонував твiй батько? Може, вони так граються?" - "Мiй батько не може так гратися". Я категоричний. "Звiдки ти знаєш? Якщо вiн нiколи так не грався з тобою, це не значить, що вiн так не грався нi з ким". От що на таке вiдповiдати?
