Любко Дереш - КУЛЬТ
Юрко повісив слухавку і кинув оком на назву.
Одна книжка була українською, інша - російською. Та, що відкрита, - видавництва Інституту трансперсональної психології. «Пнакотические песнопения и измененные состояния сознания. Тексты Р’лайх», автор Юрґен фон Юнцт. Інша книжка - «Полінезійські вірування та північні аналогії у доколумбовій Америці», авторська дисертація Олекси Карни, рік 1987 й.
Якусь жахливу мить Банзай відчував у серці гостре крижане жало. Ім’я.
Воно, безперечно, було йому знайоме. У сновидінні він читав книжку барона фон Юнцта «Неймовірні культи». Він не пригадував її змісту, але назва та ім’я автора збереглись.
Він читав її у Вавилонській Бібліотеці.
Банзай заквапився у туалет. Його почало нудити. Він увірвався в одну кабінку і перехилився над унітазом.
Пробував щось відхаркати, але вилив зі себе лише кілька згустків їдкої, кислої мокроти. На стіні у кабінці хтось синім маркером намалював детальне креслення механізму, що нагадував м’ясорубку. Креслення було у трьох проекціях, дуже прецизійне - з використанням товстих, тонких та пунктирних ліній. Видно було, що автор трудився протягом не одного уроку фізики. Підписано: «ВЧИТЕЛЕРІЗКА ПОБУТОВА СТАТИЧНА».
Банзай різко підвів голову і вийшов з кабінки. Перед очима спурхнула сотня метеликів, тому на якусь мить Банзаю видалося, що він бачить на стіні темно червоні літери.
Він кліпнув кілька разів - і літери зникли.
5.
Семпльований і Малаялам дуже хвилювалися. Вони ходили бліді й налякані, як сновиди зі сивих сновидінь. Було вже за квадранс четверта, а Ростика Стриби - ні духу. І Юрко був тут безсилий.
Двадцять по четвертій у коледж спробував зайти невисо кий акуратний третьокурсник, з акуратною зачіскою, вдало підібраними окулярами, чистенько одягнутий. Він розсію вав довкола себе впевненість та аромат «Олд Спайсу».
Звичайно, Корій і не збирався його впускати, проте послав якусь дівчинку за Юрком Банзаєм, котрого гість, власне кажучи, і жадав побачити. Говорив той студент м’яко, виразно, неголосно й дуже переконливо.
Коли Банзай разом із двома напудженими учнями спустилися на перший поверх і вийшли на зимницю, що була ззовні, то зраділо побачили Ростика Стрибу.
Він привітався зі всіма за руку і сказав:
- Давайте, кохані, ходімо у той ваш парк. По дорозі розкажете, шо тут за мудки.
Дорогою Ростик глянув на годинник, видавши здиво ваний вигук (Семпл та Павук подумали, що тепер той Ростик побачить, як вони запізнюються, і пришвидшить хід). Нато мість Роня радісно сказав, що в запасі купа часу, можна піти в ресторан пообідати. Семпльований пробував делікатно натякнути, що ресторан у Мідних Буках був лише до Пер шої світової, і що вони трохи запізнюються, але Роня видав ще один вигук - уже радісний - його очі саме натрапили на кнайпу «Опір».
У кав’ярні Роня преспокійно вицмокав три філіжанки кави - він відразу ж замовив чотири порції, але Павук і Семпл відмовились. У них і так серця билися, як шалені.
Семпльований і Павук на повному серйозі вважали себе останніми романтиками у загниваючому лігві гопніків та прагматизму. Потайки вони звели собі в кумири відомого вбивцю поліцейських Кроулі Два Нагани. Із братом по духу Кроулі вони сходилися в одному: в їхніх грудях билися втомлені, але дуже добрі серця.
Павук і Семпльований були справжніми мрійниками.
Вони вірили, що міліція справді береже їх, і, якщо злий гопнік відбере у тебе гроші на морозиво, а ти скажеш про це Міліціо неру, злодюжку покарають, а гроші повернуть… і ніхто тобі не робитиме у відділку «слоника» у протигазі чи «ластівку» з вивертанням суглобів; вони вірили, що Міліція ДОБРА, вона захистить їх від злих старших дядьків, а якщо і зловить на вулиці з кишенями, напханими пробитим «планом», то не забере, не викурить сама, і не потрощить змайстрований удома із пляшки «Живчика» кишеньковий бульбулятор, і не посадить до цюпи на невизначений термін, а просто насварить пальцем. І взагалі, як на те, Семпльований мріяв про життя посеред благословенних Альп, у котеджі з балконом на озеро та мансардою з видом на ліси, мріяв про чотирнадцятилітніх дівчаток молочниць, білявок у білих блюзочках та червоно чорних запасочках, дівчаток, спраглих тілесних любощів та добротного грання на килимі між палаючим каміном та дзбанами паруючого молока, які ті білявки, власне, і при несли…
Павуку ж увижались жорстокі розправи над своїми кривдниками - тисяча і одна ніч довгих ножів у гопівських ґето, підпорядковані йому загони чорних СС «П’ястуки правди» для винищення пацанів… марилося, що одного разу, коли гопи прийдуть зібрати данину, він зробить у повітрі досконалу «блоху» - смертоносний прийом бойового гопака - проломить ногами стриженому мерзотнику грудну клітку, а хтось із бандюг раптом панічно вигукне: «Шухєр, пацани, он на б а є в о й г а п а к ходіт!»… Уявлялось, як він носитиме за пазухою величезний тесак мачете для четверту вання, загорнутий у бавовняну хустинку для витирання крові, орудуматиме ним у ґето направо і наліво… марились ріки крові та гори м’яса, міхи кістяної муки та віґвами скаль пів, скрині, повні коралів із їхніх членів, палі з насадженими на них головами кривдників, ряди трилітрових слоїків, всередині яких у формаліні плавають здивовані гопівські очі, їхні цирозні печінки та атрофовані сім’яники. Оце був клас для Павука!!!
Коли Банзаїв електронний годинник показав 16:53, Рос тик заспокійливо поплескав хлопців по плечу і замовив крихкі пиріжки круасани. Дякувати Богу, він передумав скуштувати гарячі флячки.
- Не переживайте, народ! То ж звичайнісінькі сільські бики. Ми ше змусимо їх… гм м… як то кажуть у народі, забашляти нам і вам бабки.
На щастя, Ростик не став їсти круасани в кафе. Він над кусив один, ще один віддав Банзаю, а решту поклав у паперо вий пакетик і помалу жував дорогою (він узагалі дуже трепетно ставився до солодкої випічки, а тому в глибині душі тішився, що так багато круасанів залишилося йому).
Коли вони прийшли на призначене місце - тінисту алей ку парку, де вельми зручно робити облави на хіпаблудів, - там уже тіснилося чоловік так приблизно двадцять. Банзай побачив, як Павук намагається облизувати сухі губи пере сохлим язиком. А Семпльований, напевне, разпораз витягує руку, щоб натиснути на клавішу «Escape», аби вийти з цього дурнуватого сайту.
Ростик зупинився, продовжуючи насвистувати носталь гійну мелодію з «Хрещеного батька». Поліз у кишеню, розгорнув пакетик і доїв круасани (вишнева начинка мар муляда ще парувала). Піднявши очі, він побачив, що хлопці дивляться на нього в німому благанні.
- Хочете трохи?.. - спитав він із напханим ротом. Семп льований зачаровано подивився на того і лише повільно похитав головою у німому запереченні. Здавалось, він упав у транс. Павук навіть не хитав головою, лише досадливо копнув купу листя.
- Ото вони? - спитав розчаровано за якусь хвилину жування Роня, все ще ротонапхано. Головою він кивнув у бік гопотні, яка аґресивно (і досить таки розгублено) пози рала у їхній бік. Час від часу котрийсь гоп вигукував щось образливе, від чого решта гопів починала реготати.
Прожувавши, витерши рот хустинкою від налиплої цукру пудри, Роня підхопив втрачену мелодію і наказав усім наближатись.
Ростик привітався уголос, проте нікому руки не потиснув: так почалися мудки.
Спочатку гопи виклали їм свою точку зору стосовно проблеми. Вони оперували такими проґресивними понят тями, як «он мєня напрягає», «ми вас всєх захіпаблудім»,
«будете нам всім башлять бабкі» і таке інше.
- Я подібний на хіпаблуда? - м’яко спитав Ростик у головного гопа.
- Нєт.
- Тоді давай відійдемо, я тобі дещо розтлумачу.
Такого повороту подій гоп очікував найменше. Це ВІН прийшов тлумачити, ВІН прийшов качать сваї права, і ВІН абсолютно не збирався вислуховувати повчання якогось гоміка педанта.
Проте він пішов. Вони відійшли на п’ять метрів убік, Рос тик - із піднятим підборіддям, зі складеними за спиною ру ками, гоп - із руками у кишенях, зі святою переконаністю у власній вищості над опонентом.
Спочатку була тиша. Ростик говорив дуже тихо, лише для двох пар вух. Потім у сутінках почувся вигук:
- А чьо він маю дєвчьонку пасилаєт?
А потім:
- Да? Ти увєрєн? Да в жизні таго нє будіть! Якім та хіпаблудам! Да пашол ти!..
Моментально по цих словах кулак Ростика заїхав тому знизу в щелепу. Гоп упав на коліна, притискаючи руки до підборіддя. Він сплюнув рожевим. Ростик підняв того за лікоть і продовжував свою едукаційну роботу таким самим суґестивним голосом. Тепер гоп, підтримуваний за лікоть, лишень кивав без слів. По якихось семи хвилинах вони повернулись. Гоп підійшов до своїх друзяк і тихо переповів усе в кількох словах. «П’ятьдєсят грівєн?» - не вірячи влас ним вухам, вигукнув хтось із юрми.
- Ну то як? - короткої паузи голосно спитав Ростик, який уже став зліва від Банзая.
