Сборник - Меридіани (На украинском и русском языках)
І Герман спершу з цікавістю дивився навколо: якось по-новому світилися його очі. Та не минуло й половини синерамного уроку, як він похнюпився, кілька хвилин сидів нерухомо, потім звернувся до професора із запитанням:
— Те, що моє “я” ви “навели” на когось одного з цієї дітвори, я зрозумів. І те, що моє ім’я “накладено” на інше в звукозаписі фільму, мені теж ясно. А от до чого все це, професоре? Хіба я такий маленький, що мені треба гратися, а не вчитися?
Професор Кирилов почервонів, вимкнув “фон” аудиторії і, помовчавши, сказав просто:
— Вибач, Германе. Чимось обманути, тим паче образити тебе не хотілося. Думав, веселіше буде…
— Якби ж це все насправді! — задзвенів голос Германа. — Ходімо краще в астронавігаційний зал…
Відтак, навчені досвідом, професори і академіки зверталися до хлопця, як до рівного собі, і справа посувалася дедалі краще.
А “вдома”, тобто в своїй сімейній каюті Лан теж вистачало роботи. Треба було освоїти ще й нові для неї професії.
Водночас у матері вистачало клопотів із фізичним вихованням сина. Внутрішня сфера плазмольота була обладнана устаткуванням по створенню тяжіння і мікроклімату. Спортзал з його гімнастичними снарядами, басейном і штучним сонячним промінням, під яким можна було загоряти, став у пригоді. І все ж Лан боялася, що з сина може вирости оранжерейна квітка, котра при першому зіткненні з природними явищами може зав’янути. Тому Лан склала жорсткий графік гартування Германа і самої себе. Разом привчалася витримувати в термокамерах і сорокаградусний мороз, і сорокаградусну спеку, протяги з холодним вологим повітрям і суховії.
Пам’ятаючи настанови професора Петровського про лікувальну дію перевантажень на хворобу, яка затаїлася, Лан послідовно привчала сина до їх зростання у центрифугах корабля. З радістю впевнювалася, що хлопчикові, потім підліткові, а тепер уже юнакові все це йшло на користь.
Герман дуже “витягся”, був уже вищим за матір і лише широкі дужі плечі робили його кремезним, дещо неповоротким юнаком. Це враження посилювали спокійні очі і трохи суворий вираз рота, високе чисте чоло і вся манера Германа говорити не кваплячись, немов добираючи слова.
Юнак чудово володів мовами народів Землі, Сергуса і Ні Пабара, був сміливим у полеміці з професорами й академіками, взявся за самостійну працю, в якій хотів вивести свої рівняння, що поєднували квантову і гравітаційну теорії.
Все це радувало Лан. Герман своїм нахилом до роботи вченого-астронавта виправдовував найсміливіші сподівання екіпажу. Але матір бентежило інше: вимушене ув’язнення в кораблі відібрало у її сина безпосередність молодості, просту радість спілкування з однолітками, друзями…
Одного разу, вийшовши з бібліотеки корабля, Герман так повів себе, що перелякав матір.
— Знаєш, мамо, — трохи соромлячись, сказав він, — все, що написано в “землянських” книгах, особливо з математики і астрофізики, я вже знаю. Ну, як це тобі пояснити? Беру книгу, начебто не знаю, про що там написано, а починаю читати, вдумуватися, і раптом усе згадую: і теорії, і гіпотези, і доведення формул, немов я їх вже колись вивчав. Сьогодні перевіряв себе: проглянув початок доведення однієї складної формули, потім закрив книжку і поцікавився кінцевими результатами. Вони в книзі були точно такі ж, як я їх “згадав”. І ти знаєш, отаке відбувається зі мною тепер частіше. Що б це могло означати?
Того дня Лан терміново “розбудила” академіка Петровського і в тривозі повідала про синове відкриття, занепокоєння.
— Мати є мати! — посміхнувся професор. — Чи ви, Лан Дугівно, забули, звідки ви сама? Коли вам востаннє вводили ін’єкції рібонуклеїнової кислоти? Там, на Сергусі, в комплексі з опромінюванням?
— Перед закінченням Вищої Космічної Школи, а що?
— А те, що це певною мірою вплинуло на передачу пам’яті батьків у спадок синові. Ваш батько Дуг Лей говорив, що на Сергусі є вже кілька сот сімей, де пам’ять батьків цілком переходить до дітей. А в даному разі перехід, можливо, частковий, бо син ваш ще росте. З розвитком центральної нервової системи у Германа може проявитися вся пам’ять батьків. Те, що ви розповідаєте, стверджує мою думку. Герман починає “згадувати” те, що знав його батько. От і все. Але про це поки що — нікому, Герман просто занудьгує тут, коли дізнається про легку можливість “згадати” все, чого ми його навчаємо. Почекаємо до слушного часу.
…Лан відклала томик Шекспіра і в задумі стала ходити біля стелажів з книгами. Сьогодні мають “прокинутися” для роботи з Германом академік-біолог Олексій Платонович Курганов і головний астроном корабля Микола Іванович Добробас. Минулого “візиту”, півроку тому, Олексій Платонович немов ненароком натякнув на те, що треба було б спробувати встановити зв’язок із Сергієм з допомогою сергусіянського апарата передачі думки на космічну відстань, який був на плазмольоті. Лан слухала академіка і лише гірко усміхалася. Хіба вона про це забула?
Так, Лан нічого нарікати на себе. Цілий місяць сергусіянський апарат стояв у її каюті. Він був увімкнений на граничну потужність. Та скільки не силкувалася вона налагодити зв’язок із Сергієм, усе було марно.
У двері тихо постукали. Лан здригнулася і поспіхом підійшла до металевої панелі-дзеркала. Звідти на неї дивилася збентежена молода жінка з синцями втоми під очима і схудлими щоками. Лан насупила брови і її обличчя набрало звичайного виразу заклопотаності.
— Заходь, Германе, я давно тебе чекаю.
Двері відчинилися. Та на порозі замість сина стояли Олексій Платонович Курганов і Микола Іванович Добробас. Обидва недавно вийшли з електросну, щойно прийняли ванну і були, очевидячки, в доброму гуморі:
— Привіт найпрекраснішій у Всесвіті між Землею і Сергусом! — бадьоро вигукнув Курганов, підходячи до Лан і старомодно цілуючи їй руку.
— Ні, ні, — заперечив Добробас. — Привіт найпрекраснішій у всьому Всесвіті!
— Привіт космічним мушкетерам, — блідо усміхнулася Лан. — Тим, на чию галантність не впливає навіть ув’язнення на Ні Пабарі!
— Ви чуєте, Миколо Івановичу? — гудів бас Курганова. — Сергусіянка з сином вже всю землянську літературу вивчила, доки ми з вами, недолугі кавалери, спали!
— Зі всіма найголовнішими історичними подіями на Землі за останні 20 тисяч років ознайомилися, — весело відповіла Лан.
— А про виведення рівнянь мій хлопчик не забув? — нагадав Добробас. — Історія історією, а без математики та астрономії не можна й кроку ступити.
— І досі працює, — щасливо посміхнулася Лан. — Каже, що вивів якесь рівняння, від якого “сам Добробас навприсядки піде”.
