Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b
першим помічником обер-поліцмейстера розшуково-
бираються, аби вискочити з мишоловки.
го департаменту.
Швиденько крутнувся Іполит Вікентійович на під-
І додає:
борах, щодуху до дверей і — за двері.
— Пошукайте у верхній кишені плаща — там по-
Пані всі разом в них кулачками замолотили.
свідчення…
Дарма.
Муся з тумбочки злізти боїться, щоби негідник
Двері для «Цариці Дніпра» дубові замовляли на лі-
не вискочив. Ледве дотяглася до вішалки, де його
сопильні під Яготином — такі й сокира не з першого
плащ висів.
разу візьме!
Висмикнула його з гачка, в кишені порилася.
106
107
Дійсно, лежить там папірець.
Але Олексій не вгаває, регоче все дужче, аж сльо-
Розгорнула, прочитала уважно, печатку на світлі
зи на очах виступили:
роздивилася.
— Приватний детектив? Бувають же такі оказії!
— Дійсно… — каже розгублено. — А навіщо ви тут?
Ляльками давно припинили гратися? Яка від вас мо-
— Випустите — скажу.
же бути допомога?! Один лише біль зубний.
Муся з острахом тумбочку відсунула.
Як загадав про свій зуб, так одразу ж і скривився.
А той вийшов з переможним виглядом та ще й з її
Сміятися припинив.
саквояжем у руці.
Не знав, що зачепив Мусю за живе.
Муся на нього так і кинулася, але він високий, ру-
А вона в атаку пішла, мов дика пантера:
ку зі своєю здобиччю вгору підняв — не дотягнутися!
— Ось ви всі такі — солдафони! Ані наукового під-
Трясе саквояжем — і в наступ:
ходу до справи! Ані логіки! Ані аналізу! Одразу — під
— А от ви, мадемуазель, хто така? Ви ж не ак-
арешт і давай тиснути. Як у часи інквізиції! Дакти-
триса, чи не так? Ви тут навіщо? Може, ви актри-
лоскопію досі не визнаєте. Антропоніміку також!
су вбили, в річку вкинули — а тепер гостей будете по
Книжок розумних не читаєте — працюєте, мов оп-
одному туди ж відправляти? Га? Зараз я вас за-
ричники. Один перед одним хизуєтесь та чини набу-
арештую — у мене на це повне право є. Поміняємось
ваєте. Ох… — рукою махнула. — Та про що з вами
ролями!
розмовляти…
Тут уже Мусі довелося скиснути.
Принишк нишпорка.
— Я… Я… — бурмоче, — я донька начальника
— Я чини не здобував, я їх навпаки — втратив, —
санкт-петербурзької поліції генерала Гурчика!
засопів ображено і смиренно питає: — А дозвольте
— Гурчика? — чомусь зрадів посіпака. — Матвія
запитати, що-що, ви кажете, ми не визнаємо? Що за
Івановича? Знаю такого. А тут що робите?
слово таке?
— Я, бачите, батькові допомагаю…
— Дактилоскопію! — поважно відповідає Муся.
— Тобто?
— О! Ви й про це відаєте?! — іронізує. — А що во-
— Ну… веду розслідування, — белькоче розгуб-
но таке, можете пояснити?
лена таким поворотом подій Муся. — Так би мови-
Муся навіть зраділа, що може про улюблене вго-
ти — неофіційно…
лос сказати, і з захватом пояснювати взялася:
— Цікаво, — посміхається Олексій. — Це у вас
— Це метод ідентифікації людини за відбитками
що, хобі таке?
пальців. Його, між іншим, англійський антрополог
І як зарегоче:
Френсіс Гальтон започаткував ще в тисяча вісім-
— Вперше бачу дамочку-нишпорку!
сот дев’яносто п’ятому році! А наша поліція ще ніби
— Я, між іншим, — розлютилася Муся, — багато
в кам’яному віці перебуває. Ось і доводиться за все
чого можу! Мені тато часто вдячним буває!
самій братися…
108
109
Сказала і насупилась: навіщо перед цим нікчемою
метрах бачу, що ви дівчина серйозна. Прошу виба-
бісер метати!
чення, якщо образив. Мир?
А той дійсно здувся, мов індик, котрого общипали.
Виструнчився, комір застібнув, простягнув Мусі
Дивиться зацікавлено, ніби вперше Мусю поба-
руку.
чив, руку з саквояжем опустив.
Муся, для годиться, якусь мить подумала і потисла
— А ви все це звідки знаєте? — питає.
простягнуту руку.
Гордо знизала Муся плечиками, саквояж свій віді-
— Мир, — згодилась. — Тільки ви, вельмиша-
брала, під ліжко засунула, дух перевела.
новний пане Крапко, більше ніякого неподобства не
— З книжок, — відповідає.
чиніть, як учора в коридорі…
І думає: зараз я цього околоточного геть у калюжу
— Так це ж я не з власної волі, — зашарівся той. —
посаджу!
Це ж для людей було, для конспірації…
— Скажімо, — поважно продовжує, мов на лек-
— … І рибонькою мене більше не називайте!
ції, — з монографії повітового поліцейського чино-
— Слухаюсь! — посміхнувся і серйозно додав: —
вника пана Снєгірьова «Про розшук», а ще з праць
Ну що — звіримо наші карти?
генерала Лебедєва «Мистецтво розкриття злочи-
нів» — ще в рукописі прочитала, коли він татові його
давав. За ніч!
…Щойно всілися разом за скляний столик біля вік-
Уже не кажучи, що і сера Гершеля читала, і мсьє
на, щоби нараду провести, тобто — «карти звірити», Бартильйона, і Гросса… І, до речі, земляка вашого, як у двері офіціант постукав.
пана Рудого, теж опанувала.
Олексій відчинив — той зі срібною тацею стоїть.
— Гм… — розгубився напарничок, — Георгія Ми-
— Шампанське, — кланяється, — для пані, горі-
хайловича я добре знаю.
лочку — для пана. Як домовлялися.
— Так отож! — зраділа Муся, побачивши, що пере-
— Ну, ставте, — зрадів Олексій.
магає горе-напарника.
Офіціант невидимий пил зі столика змахнув, бокал
Витягла з-під подушки брошурку доктора Шерла
і чарочку поставив, блюдечко з лимоном і тістечком
і нею переможно в повітрі помахала:
посередині примостив, вклонився і пішов геть.
— А найбільший мій учитель — ось! Тут усе так лег-
Муся докірливо на чарку глянула і зітхнула:
ко і ясно прописано, не гірше ніж у містера Конан
— Пияк — знахідка для шпигунів…
Дойла! Тут і аналіз. І методи. І весь науковий підхід.
— Я теж так вважаю, — радо кивнув Олексій і по-
А ви… — і перекривила: — «Романчики любовні»!
дав їй бокал. — Але за нове знайомство не гріх!
Зовсім як мій татусь кажете.
Це правда, подумала Муся, беручи до рук бокал.
— Ну, про ці брошурки нічого не можу сказати, —
Цокнулись, випили.
з повагою відповів Олексій, — а по всіх інших пара-
І голови над столиком зсунули, мов змовники…
110
111
* * *
звільнився і тепер тут у приватному, так би мовити,
— Отже, який пасьянс у нас виходить? — хвилиною
порядку…
пізніше говорив Олексій Крапка, — Я потрапив сю-
Муся аж дихання зачаїла!
ди, маючи дві підозри: посол Айзен займається, тоб-
А потім не витримала, скрикнула:
то займався, промисловим шпигунством. Кілька років
— Креслення пропало?!
тому я це майже довів. І докази мої були беззапереч-
— А ви звідки знаєте? — підозріло глянув на неї
ні. Але дещо сталося… Дещо таке, що змусило мене
Олексій.
відступитися. Айзен викрутився. А мене з розшуково-
— Здогадуюсь… — забурмотіла Муся, скроні поти-
го департаменту в околоточні розжалували і від усіх
раючи. — Вирвалося… Будь ласка, продовжуйте!
справ відсторонили.
Я більше ані слова не скажу!
— Через що таке сталося? — запитала Муся.
І про всяк випадок обома руками затулила рота.
— Це довга історія, — спохмурнів Олексій. — До-
— Це було креслення, зроблене в одному примір-
вга і надто особиста…
нику — особливого типу аероплана, — продовжував
Помовчав, і Муся помовчала, спостерігаючи, як по
Крапка, — котрий здатен злітати з палуби корабля…
обличчі Олексія тінь пробігла — ледь помітна, але Му-
Муся своїм розумом, що його б, як тато дорогий їй
ся спостережлива.
не раз казав, приставити б до чоловічої голови, ро-
— Ну от, — продовжував Крапка, — тепер тут, у Ки-
зуміла, що треба їй чемно поводитись, адже вперше
єві, сталося таке. До речі, ви про це замітку читали, з серйозним слідчим розмову вела — але натура над
якщо в моїх речах порпались…
ним гору взяла: знову скрикнула несамовито:
— Але ж і ви мої роздивлялися! — не втерпіла по-
— А у нас, у Петербурзі, вбито морського інженера, дати репліку Муся.
котрий розробляв якісь секретні воєнні кораблі! І слід
Олексій зморщився, але вирішив ніяких зайвих
від того вбивства сюди, на «Царицю Дніпра», веде!!!
слів не говорити — адже з таким напарником тільки
Зірвались обоє зі своїх місць.
зачепись! — і продовжував міркувати вголос:
Один одному в очі дивляться, мов два хорти, що
— …Сталося таке. Було розгромлено авіаційну
слід узяли.
майстерню, в якій інженери-авіатори на чолі з про-
Але не встигли і слова промовити, як почули з па-
