Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b
66
67
Розвернувся і пішов усе з тою ж зневажливою на-
Полірував з плювками, щоби краще блищали.
півпосмішкою.
А останній плювок так в горлі і застряг! Адже наки-
Княжна кивком наказала служниці собачку з-під
нув на те горло канат злочинець, що на борт незакон-
столу витягти і, ніяковіючи від такого конфузу, по-
ним чином проник — той самий Пєтька Шнур. І — не-
спішила вийти.
має матросика.
Лизавета Павлівна — теж оказія! — шампанське
Раз-два — він уже голий і убієнний в пучину по-
на себе вилила — повний келих.
ринув.
Заохкала, побігла переодягатися в супроводі сво-
А за ним — куфайка і сорочка брудна арештант-
го воронячого війська.
ська полетіли.
Зацокали прибори, задзеленчали бокали, в пові-
І знову тихо-тихо стало.
трі розлилися пахощі м’ясні і рибні.
…Стоїть собі на нижній палубі матрос, бильця ста-
Тільки пану Штоку не поталанило м’ясного відвіда-
ранно драїть.
ти — за шлунок ухопився, каже мадам Штоковій:
Трохи закороткі у нього штани та й кительок на ньо-
— Бач, матінко, накаркала: папузі від печінки —
му, мов дитяча сорочка на кавуні, затісний. Але кому
нічого, а мене — припекло!
і яке до того діло?
І швидесенько втік, щоби на публіці не оконфу-
Головне, що роботу свою старанно виконує…
зитись…
За їжею та розмовами не помітили, як причалив
* * *
пароплав у Каневі — харчів, напоїв набрати. Та й ще
одного поважного пасажира підібрати за указом
…Натанцювалася Мусенька досхочу, можна сказа-
з самого Санкт-Петербургу.
ти — на все життя.
Але тим помічник капітана і сам капітан перей-
Побожилася, що більше ніколи такого неподобства
малися.
не буде! Ніколи і нізащо. По-перше, зганьбилася не
А публіка вже знову танцювати пішла.
тільки перед цим ненависним партнером, але й кня-
Короткої зупинки не помітила…
зю з графом по тричі на ноги наступала!
Ну не вміє вона танцювати — і все тут!
Проте відтанцювала.
* * *
Але не в тому річ. Адже, танцюючи, публіку роздив-
Ніч оксамитовим крилом накрила сріблясті хвилі Дні-
лялася, міркувала, хто ж із присутніх тут пані та паня-
пра — тихо-тихо стало на воді.
нок міг ту фотокартку з квартири убієнного інженера
Тихо й на нижній палубі.
зробити?
Лише матросик незграбний бильця ганчіркою по-
Та ще й таку фривольну! А хіба впізнаєш, якщо на
лірує — наказ капітана перед кінцем вахти виконує.
ній — лише оголена спина?
68
69
Що за ракурс такий дивний? Як по спині можна
Побачив Мусю, питає:
людину упізнати?
— А чи немає в залі пана Айзена?
Усі пані — з вищого світу. У такому вигляді їм фо-
— Ані в залі, ані на палубі не бачила, — відка-
тографуватися — ганьба.
зує Муся.
На ній, певно, якась субретка. Може, з обслуги?
Їй той типчик, що на порозі з’явився, мов хмара,
Отже, треба дізнатися, хто тут з молодих (а може, одразу не сподобався.
не дуже) жінок працює — у пральні, наприклад.
Посмішка холодна, зневажлива. Красень. Одразу
Чи посудомийками. Але чи буде морський інже-
подумала: «Вбила б!»
нер-винахідник із посудомийкою знатися? А якщо
А тут аж затремтіла: а що, коли не одній їй така
це взагалі не жінка?! Адже обстановка в кварти-
думка до голови впала?
рі небіжчика якась… жіночна — меблі з викрута-
Пройшла між капітаном та офіціантом, за ручку
сами, штори грайливого кольору, не чоловіча обста-
дверей узялася, натисла.
новка.
І двері відчинилися!
Одне слово, роботи — непочатий край, а ще тре-
Озирнулася на капітана — і сміливо до темряви
ба з себе дружину цього невігласа вдавати!
ступила.
Опівночі почали гості з салону поволі по каютах
У каюті один гасовий ріжок горів, тьмяно освітлю-
розтікатися.
вав ліжко.
Чоловік липовий завіявся десь — і слава богу!
На ліжку — спиною догори — лежить той самий гер
Офіціанти світло приглушили, прибирати почали.
посол, але без сурдута — в самій білій сорочці. А в спи-
Розкланялася Муся з графом та князем, які до шин-
ні у нього ніж стирчить.
квасу запрошували, та й пішла собі спати.
— О господи! Та він убитий! — картинно скрикну-
У довгих коридорах світло теж тьмяним стало, за
ла Муся, як і годиться кожній юній і слабкодухій пан-
дверима — тиша.
ночці, а сама думає: ну недаремно вона на цей па-
Йде Муся коридором по м’якому килиму і бачить,
роплав потрапила! Можна сказати, їй справжня
що навпроти якоїсь каюти стоять двоє.
справа сама до рук попливла.
Капітан з офіціантом.
Убігли капітан з офіціантом — ледь не знепритом-
Дослухалась.
ніли, руками замахали, повітря ротами захапали,
— …Пан посол наказав вечерю до каюти пода-
слова мовити не можуть.
ти, — каже офіціант. — Двічі приносив! Стукаю-сту-
Поки до тями приходили, Муся обстановку розди-
каю — марно… Ось третій раз прийшов, пане ка-
вилася і, як писав її улюблений доктор Шерл, шви-
пітане…
десенько на місцевості зорієнтувалася: довкола но-
— Може, заснув? — схвильовано каже капітан. —
жа майже немає крові — отже, встромлений він
Але погано, що не повечеряв.
в уже мертве тіло. Це по-перше.
70
По-друге: на шиї видніється ледь помітний слід —
такий самий, про який Іполит Вікентійович доповідав
щодо вбитого інженера.
На столі (так само!) — відкоркована пляшка з ви-
ном і два бокали. Один — з надколотою ніжкою, ніби
його хтось спересердя поставив.
На спинці крісла — сюртук. А що там біля ніжки ди-
ванчика-канапе?
Пляма якась…
Не встигла роздивитися, як офіціант першим опам’я-
тався, заквоктав:
— Ой, біда яка! Як же це?! Що тепер робити?
Капітан до дверей кинувся — аби зачинити, щоби
раптом пасажири нічого не побачили, а в дверях уже
Мусин напарник топчеться.
Принесли чорти!
Певно, теж уже спати йшов.
Входить нахабно, мов хазяїн.
— Що тут відбувається, панове?
Побачив мертвого посла, підбіг, схилився, на шиї
артерію намацав і каже:
— Та він мертвий! — і до Мусі обернувся: — А ви,
рибонько, тут яким чином?
— Я вам не ри… — було розгнівалася Муся та
вчасно язичка, прикусила, питає: — А ви?
— Я вас шукав, — каже напарник. — А що тут ста-
лося, капітане?
Капітан увесь біліший за біле, шепоче:
— Панове, благаю, не треба галас вчиняти! Пер-
ший розважальний круїз! Гості не повинні дізнатися!
Благаю!
— А що ви пропонуєте? — питає Олексій, роздив-
ляючись небіжчика.
72
73
— У нас тут один… поважний пан на причалі під-
Ручку в лікті зігнув — Мусі подає.
сів — якраз у цих справах: слідчий з розшукового від-
Нічого їй не залишилось — просунула туди свою,
ділу. Я йому доповідь представлю! А гостям, благаю, як і годиться порядній дружині.
ані слова. А не то всі на наступній зупинці ж повтіка-
Вийшла, мов голодна після ситної вечері: багато
ють! Компанія і без того у боргах…
чого розгледіти не встигла.
— Що ж, — поважно відказує Олексій, — у цьому
Тут би по килиму з лупою поповзати та з колбочки
є сенс. Тільки тіло треба звідси винести — чотири дні
графіт на бокали та стіл посипати, ех…
воно не витримає на спеці…
Але нічого не поробиш — пішла покірно.
— Так, так, — киває капітан, — ми його до льодов-
* * *
ні віднесемо — там у нас м’ясо, ох, вибачте, зберіга-
ється…
…Стоїть «Цариця» посеред Дніпра, майже не ворух-
— Добре, — каже акторчук і тим огидним тоном,
неться — на ніч двигуни вимикають, щоб гостям гар-
котрим із Мусею розмовляв, додає: — Тільки ви вже, ніше спалося.
пане капітане: послуга за послугу!
Вікна згасли.
— Що ви хочете? — нашорошився той.
У каютах тиша.
— Супружниці моїй — кожен вечір пляшчину шам-
Лише в одній робота кипить: режисер з операто-
панського до каюти. Раз. А мені — горілочки… Два.
ром плівку проявляють. Адже до їхніх обов’язків вхо-
Муся презирливо чмихнула, от же ж хамло!
дить пасажирів фільмою розважати. Треба прояви-
— Як скажете, пане акторе! — каже капітан і до офі-
ти, до ладу привести.
ціанта: — Чув? Щоб так і було! І нікому — ані гу-гу!
А так усе тихо.
Офіціант закивав і почав пляшки і бокали зі столу
Хіба що нечутно прочиняються двері до каюти по-
збирати.
сла Вільгельма фон Айзена, на яких табличка висить: Муся аж скрикнула:
«Не турбувати!».
— Нічого не чіпати!
Хтось заходить.
Усі троє так і завмерли від несподіванки. А Муся
Свічку запалює.
зніяковіла і додає спокійно:
