Константин Деревянко - Украинка против Украины
1.10. "Адвокат" и прокурорша
В конце 1911 г. после завершения драмы-феерии "Лісова пісня" Украинка писала матери: "Вхолоднішому настроїяобіцяю собізро-бити щосьі"дляхлібай води"і,певне, таки зроблю"."Для хлеба и воды" с холодным расчетом была сконструирована пьеса "Адвокат Мартіан". Ее герой христианин. От епископа и пресвитеров он получает спецзадание: выдавая себя за язычника, отстаивать интересы христиан в судебных процессах. Успешное выполнение задания явилось для бедного адвоката причиной всевозможных бед.
Сначала к богатому язычнику ушла жена. Дети остались с отцом. У них якобы имелись задатки настоящих христиан:
Мартіан: …Моя дочка
Святоюмрією горітиздатна — з таких буваютьмучениці,брате. мійсинодважної, твердої вдачі—незгіршийбув би з ньогопроповідник.
Однако из соображений строжайшей конспирации им запрещено практиковать свое христианство: они не имеют права входить в христианскую общину, участвовать в таинствах и т. д. В итоге дочь ("потенциальная мученица") с ненавистью покидает отца:
Аврелія: …Мати завтра
збираєтьсявЄгипет, бовітчим
відцезаря туди легатомїде.
Якщосьогоднія прийду донеї,
вона мене вОлександрію візьме,
ітам я буду жити, якцарівна
єгипетська! Мартіан: Дочкою Клеопатри?
Авреліямовчки метнула на батька погляд, повнийненависті, ішвидко подалась по сходах.
Это были ее последние слова в драме и последний взгляд на отца-христианина. Такой представляла себе Украинка потенциальную христианскую мученицу, которая желает жить "якцарівна єгипетська". Остается вопрос: а веровала ли эта "христианка" в Бога?
Сын адвоката также не имеет права быть христианином:
Валент: …Я не проламувався через мур,
шануючитвоєзавдання, батьку. Мартіан: …громаданаша, й самєпископ
мене запевнили, щобільшезначить
для церкви ся моятаємнаслужба,
ніжякби япішовхочіна смерть. Валент: Ми в тебе вдомі тількибутисмієм,
а жити нам не можна, щоб не стати
для тебе каменями спотикання
на трудному шляху…
78
79
…я — з твого наказу, батьку — здаюсь байдужим до змагань завіру.
В итоге "потенциальный проповедник" уходит за славой в армию языческого императора. Остается вопрос: а веровал ли этот "христианин" в Бога?
Адвокат все терпит и продолжает выполнять задание:
Мартіан: Але шляхигосподні таємничі,
Хто можеїхзбагнути? Може, требаігосподурабів глухонімих…
У него остается сестра (та еще "христианка"). Она говорит о своей болезненной дочери:
…Я кидала те хворе немовлятко для службивіри, я йоготруїла своїм перегорілиммолоком. От, яїї струїлаще вутробі своєюкров’ю, щогорілапалом надземних поривань!..
По мнению героини (и ее автора) так пагубно действует Божья благодать.
Мартіан: Ти для дитини занедбалавіру, я ж — навпаки. …Християни у менедіти, але тяжкоїмв такомудомі,де не тяжко житихіба глухонімому.
Больная племянница умирает от одного взгляда римского легионера. После этого ее мать (свою сестру) адвокат отсылает куда подальше:
Я мушу бути сам. Таким, як я, не можна матикровноїродини, не можна й другом називатьнікого.
Иначе провал неминуем.
Еще у адвоката имеется приемный сын (тоже "христианин"). Он разбивает языческую статую. За ним гонятся преследователи. Он хочет спрятаться в доме адвоката. Но тот (из соображений конспирации) от —
дает его на растерзание свирепым язычникам. Перед смертью молодой человек проклинает приемного отца:
Господь тебе не пустить в царство боже! Будь проклятий! Пілат!!!
Короче говоря, все умерли. И только поседевший адвокат продолжает выполнять секретное задание церкви. А клерикалы продолжают гнуть свое:
… Ти повинен, брате,
послухать нас, коли ти раб христовий
і церкви-матеріслухняний син.
И в этой драме Украинку также интересовал прежде всего "розви-ток владимитрополитів, колиїх переслідовали". Их преследуют, а они и в ус не дуют: знай себе наращивают власть. Устрашающие размеры этой власти автор изобразил в цветах и красках на примере плачевной судьбы бедного Мартиана-Штирлица. Епископ для нее — это враг номер один. Именно о таких как она врагах Церкви Христовой герой этой драмы говорил, перефразируя Писание:
Наш ворог тямить, чим держиться церква, — івже не важить на овець, лишцілитьупастирів, щоб розточить отару.
Таким образом, иногда герои Украинки могут выражать и не искаженные автором, а вполне адекватные для христианина мысли. Но чаще такие эпизоды просто не входят в окончательный текст, а идут в корзину. Так, например, в драме "Руфин и Присцилла" главная героиня христианка Присцилла справедливо отвечает патриоту Рима язычнику Руфину:
Був час, що не було насвітіРиму, а Божий райцвівлюдямівпустині.Так може бути знов. Ніщоневічне, крімБогаійогосвятоїправди.
1.11. Болезная
О своей драме "Камінний господар" (на тему Дон Жуана) Украинка писала Крымскому: "Не знаю, звісно, як воно в мене вийшло, добре чи зле, але скажу Вам, що в сій темі є щось диявольське, містичне, недарма вона от уже хутко 300 літ мучить собою людей. Кажу "мучить", бо писано на неї багато, а доброго написано мало, може, на те її і видумав "ворог роду людського", щоб розбивались об неї найщиріші натхнення і найглибші думки". Может быть. Но тогда придется признать существование этого "врага". А враг он не только человеку, но и Создателю, и Спасителю, и Святому Духу. В таком случае можно бы и к Отцу Небесному обратиться… Но не состоялось. Очень жаль.
Забужко пишет: "Камінний господар" — це не що, як відкрито заявлена антитеза, свого роду фехтувальний випад проти "Камінного гостя", підкреслено демонстративний, мов кинута рукавичка, полемічний жест, вцілений не стільки проти ні в чім, з рештою, не винного Пушкіна, скільки проти "Струве і всієї чесної компанії наших "старших братів", з наміром показати їм, "до чего дерзость хохлацкая доходит" (10, 402). В другом месте Украинка свидетельствовала: "Я таки трохи здуріла на пункті сеї драми". Итог был следующим.
Оригинальным вкладом Украинки в разработку темы был образ Долорес. Эта героиня была близка автору: "Долорес ближча моїй душі". В переводе это слово означает "болезная". При написании драмы состояние автора тоже было не очень хорошим: "Ох, я й так починаю боятись за себе, щось дуже вже я розписалась остатнього часу! І все так якось шалено, з безсонням, з маніакальним станом душі, до вичерпання думки, до виснаження сили фізичної". Что же родилось в таком состоянии? Что делает в драме близкая душе автора Долорес? Она любит Дон Жуана. И не просто любит. Ее любовь — нечто беспримерное. Это становится ясно уже с первой сцены. На кладбище двое — донна Анна и Долорес. "Анна ясно вбрана, з квіткою в косах, вся в золотих сіточках та ланцюжках. Долорес в глибокій жалобі, стоїть на колінах коло одної могили, убраної свіжими вінками з живих квіток". Долорес в глубоком трауре плачет "на гробі рідних". Неискушенный зритель может подумать, что она плачет за своими новопреставленными родственниками. Но нет. Все не так банально:
Ти думаєш, я плакала по мертвій своїй родині? Ні, моя Аніто…
Плакала она за Дон Жуаном. А поплакав, стала перечислять для донны Анны его "подвиги". Как то:
…Він, у вигнання їдучи, підмовив
що найсвятішу абатису, внуку
самого інквізитора…
Ще потім абатиса та держала
таверну для контрабандистів;
…Толедська рабинівна — віри
зреклась для нього. — Потім що? — Втопилась.
И так далее, и тому подобное. Всем этим бедным женщинам Долорес смертельно завидует:
Я заздрю їм, Аніто, тяжко заздрю!
…Чому я не жидівка? — я б стоптала
під ноги віру, щоб йому служити!
Корона — дар малий. Як би я мала
родину — я б її не ощадила…
Но ей, к сожалению, не повезло: семья уже в могиле. Донна Анна пытается урезонить неистовую подругу: "Долорес, бійся бога!". Но той на Бога начхать:
…Ох, Аніто,
найбільше заздрю я тій абатисі!
Вона душі рятунок віддала,
вона зреклася раю!
(Такие обычно поют не своим голосом: "Я душу дьяволу отдам за ночь с тобой").
