Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії
У результаті бурхливої діяльності Романа Мстиславича були створені передумови для нового об’єднання всіх південно-західних земель колишньої Кивської Русі в нове політичне ціле. Проте суб’єктивний чинник не вперше втрутився у згаданий процес – 1205 р. Роман здійснив похід до Польщі, раптово розірвавши союз із краківським князем Лешком Білим (ймовірно, мав місце новий союз Романа – з імператором Священної Римської імперії Філіппом IV Швабським, сином Барбаросси, як вважає Л. Войтович). Взявши кілька міст, Роман на чолі невеликого авангарду потрапив у засідку і загинув у бою 19 червня 1205 р. неподалік міста Завихост на Віслі, залишивши двох малих синів – Данила і Василька, котрим згодом доведеться відбудовувати майже з нуля батькову державу.
Історична пам’ятьІпатіївський літопис містить цілий невеликий панегірик Роману, збереглася пам’ять про грізного об’єднувача Галичини і Волині і в фольклорі (він згаданий у гуцульських веснянках як архетип могутнього правителя). З іменем князя пов’язують прислів’я «He погнітивши бджіл, не їстимеш меду», «Романе, Романе! Погано живеш – Литвою ореш». На сюжет, пов’язаний із відкиданням Романом королівської корони від папи римського, існує відома балада О. Толстого «Роман Галицький» і картина М. Неврева. Як об’єднувач Русі-України, князь Роман вшанований у сучасних українських підручниках і популярній літературі.
Битва на Калці
Дата і місце події спірні. Найпоширеніша сьогодні версія – 31 травня 1223 р., ще три дні тривала облога монголами табору київського князя. Місце – притоки річки Кальміус (можливо, річки Кальчик, Калець тощо) або, за іншою версією, береги річки Каратиш (Володарський район Донецької області).
Дійові особиМонголи: нойон (воєначальник, князь) Джебе (прізвисько, монг. «Стріла», власне ім’я – Джиргоадай, 1181–1224 або 1225; талановитий монгольський полководець, переможець чжурчженів, каракитаїв та хорезмійців); багатур (монг. почесний титул) Субудай (1176–1248; один із найталановитіших монгольських полководців усіх часів, виграв 65 битв).
Русь і половці: великий князь київський Мстислав Романович Старий (?–1223; правив у Києві з 1214 р., походив зі смоленської гілки Мономаховичів, двоюрідний брат і союзник Мстислава Удатного); князь чернігівський Мстислав Святославич (?–1223; правив у Чернігові з 1216 р., з Ольговичів); Мстислав Мстиславович Удатний (?–1228; з Мономаховичів, у 1210–1225 рр. новгородський князь, у 1221–1227 рр. князь галицький, енергійний і загалом успішний полководець, 1221 р. розгромив угорців, міцно посівши княжий стіл у Галичі й віддавши доньку за Данила Галицького). Власними дружинами командували також: Данило Романович (1201–1264; у майбутньому князь галицький, тоді ж князь волинський, молодий і хоробрий воєначальник, велике майбутнє котрого як політика і полководця ще було попереду); Михайло Всеволодович (князь переяславський у 1206–1224 рр., новгородський у 1224, 1229 рр., чернігівський у 1224–1226, 1243–1246 рр., галицький у 1235–1236 рр., великий князь київський у 1238–1239, 1241–1246 рр., страчений за наказом Бату в Сараї, проголошений Російською православною церквою святим); також понад десяток князів, досвідчені воєводи Ярун, Семен Олуйович, Василько Гаврилович, Юрій Домажирич та Держикрай Володиславич. Половцями керували хани Котян Сутоєвич (?–1240; тесть Мстислава Удатного, 1240 р., тікаючи від монголів, переселився з 40 тис. половців до Угорщини, де був невдовзі убитий угорськими феодалами) та Бастий (?–?).
Передумови події1220 р. у ході завоювання Чингісханом Хорезму розпочався похід Джебе та Субудая – далекий стратегічний рейд з метою глибокої розвідки. 1222 р. монгольські полководці розгромили грузинські війська, аланів та половців, змусивши останніх розпочати переговори про союз із Руссю. Котян попросив допомоги у свого зятя Мстислава Удатного, і той разом із великим київським князем Мстиславом ініціював велику княжу коаліцію. У квітні 1223 р. русько-половецьке військо зібралося біля Хортиці на правому березі Дніпра. Тут у ході переговорів руські князі вбили монгольських послів, зробивши війну неминучою. У 20-х числах травня передові загони Мстислава Удатного перейшли Дніпро і знищили невеликий монгольський авангард тисячника Гемябега, котрого стратили половці, союзні Русі, а 23 травня Мстислав Удатний переконав решту князів почати рішучий наступ углиб лівобережних степів, який тривав ще 8 днів.
Сили сторін обчислити непросто: фразу джерел про два тумени кінноти (підрозділи по 10 тис. воїнів кожен) у складі монгольського війська беруть зазвичай за основу під час підрахунку чисельності монголів (які, звісно, зазнавали втрат у ході кількарічного рейду, проте поповнювали свої лави за рахунок підкорених кочових племен та донських бродників). Цифри щодо чисельності русько-половецького війська взагалі коливаються від фантастичних 80 до більш імовірних 30 тисяч.
Хід події31 травня 1223 р. русько-половецька армія вийшла на річку Калка, де відбувся запеклий авангардний бій. Передові полки Мстислава Удатного переправилися через річку і почали наступ, причому в авангарді йшли волинці Данила та Мстислава Німого, а також половці воєводи Яруна. Галицький князь не узгодив своїх дій із чернігівськими й київськими князями. Половці, котрі, ймовірно, виступали в ролі прикриття основних сил союзників, не встояли і почали тікати, і галицько-волинський корпус, що виконував роль авангарду союзного війська, почав самотужки відбивати атаки монголів – молодий Данило хоробро бився в перших лавах, діставши поранення в груди (родича врятував луцький князь Мстислав Німий). На допомогу йому прийшли чернігівці та сіверяни, серед яких особливо відзначився курський князь Олег Святославич. Проте Джебе та Субудаю вдалося переламати хід запеклої битви на свою користь, зрештою змусивши галицько-волинський та чернігово-сіверський корпуси тікати. Київський князь Мстислав Романович зі своїми турово-пінськими васалами просто не встиг вступити в бій, швидко укріпивши табір «у кам’янистому місці» на березі Калки. Монголи залишили частину війська стерегти Мстислава, розпочавши кількаденне переслідування відступаючих руських полків, наслідком чого став їхній розгром (врятувалася частина чернігово-сіверців і помітна кількість волинців і галичан, причому Мстислав Удатний, можливо, ускладнив своїм союзникам і без того непросте завдання щодо порятунку, знищивши за собою човни на Дніпрі). Доля киян і турово-пінців виявилася найтрагічнішою. Після триденної облоги їхнього табору вони стали жертвою обману з боку монголів та ватажка бродників Плоскині, котрий цілував хрест, аби запевнити русичів у тому, що монголи нададуть їм можливість виходу з табору. Результатом стала різанина воїнів і бояр і страта князів…
Наслідки подіїВтрати руського війська були величезні – двоє з трьох фактичних головнокомандувачів (Мстислав Київський разом із двома турово-пінськими князями був страчений монголами, Мстислав Чернігівський з сином Василем і ще 4 князями загинули під час втечі), всього полягло 11–12 князів, десятки тисяч воїнів. Втрати монголів невідомі, але, зрозуміло, значно менші. Після своєї грандіозної перемоги Джебе і Субудай спробували підкорити Волзьку Булгарію, де зазнали єдиної відчутної в ході свого трирічного рейду поразки, повернувшись із рештою війська до Чингісхана. Для Русі Калка стала грізним попередженням, яке не було почуте – княжі чвари тривали, виснажуючи і без того помітно підірвані битвою ресурси князівств Південно-Західної Русі. Натомість зросла роль Північно-Східної Русі, князі котрої не брали участі в кампанії 1223 р., і Галичини, для якої найбільшим щастям став порятунок у битві її майбутнього короля Данила.
Історична пам’ятьКалка добре запам’яталася руським літописцям, що заклали традицію її сприйняття як трагічного апофеозу розбрату руських князів, результатом якого стала поразка в переддень монгольського нашестя. У такому ж ключі битва змальована у вітчизняній науково-популярній і навчальній літературі як радянських, так і сучасних часів, а також у літературі художній, як класичній (романи В. Яна), так і сучасній (твори В. Поротникова). Як і ще деякі вітчизняні поразки, подія є популярною серед фантастів, що пишуть у жанрі «альтернативної історії» (твори О. Миронова, В. Свержина та ін.). На гіпотетичному місці битви (заповідник Кам’яна Могила) встановлено пам’ятний хрест і споруджено каплицю. Щороку українські козацькі організації влаштовують тут свої фестивалі. Подія відображена в билинах.
Облога і взяття Києва монголами
2 вересня – 19 листопада (або 6 грудня) 1240 р., Київ.
Дійові особиОбороною Києва командував тисяцький (воєвода) Дмитро, щойно призначений намісником давньої столиці з волі князя Данила Галицького (біографія воєводи невідома). Нерідко його безпідставно ототожнюють із боярином Дмитром Єйковичем, котрого призначив намісником Києва у 1243 р. великий князь Володимирський Ярослав Всеволодович.
