Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії
Укладання статей – призабута сьогодні подія, внаслідок чого в масовій свідомості на пострадянському просторі все ще панує тенденційний, спрощений погляд на відносини православ’я з одного боку та уніатської і католицької церков з іншого перед Хмельниччиною як на суцільне гноблення православних громадян державою.
Повстання Я. Остряниці та «Ординація Війська Запорозького»
3–4 (13–14) червня – 28 липня 1638 р., Лівобережна Україна, згодом – місцевість за 15–20 км на південь від гирла ріски Сула, поблизу селища міського типу Градизьк Глобинського району Полтавської області. «Ординація» ухвалена сеймом у березні 1638 р. у Варшаві, 30 серпня 1638 р. оголошена козакам на раді в Києві, остаточно прийнята 24 листопада 1638 р. в урочищі Масловий Став.
Дійові особиВійсько Речі Посполитої: Миколай Потоцький; Станіслав «Ревера» Потоцький; Самійло Лащ; князь Єремія Вишеневецький (1612–1651; герб «Корибут», з 1646 р. воєвода руський, могутній магнат, один із найвидатніших річпосполитських воєначальників доби «золотого спокою» та Хмельниччини, безжальний герой провальної для Речі Посполитої кампанії 1648 р., Збаража, Берестечка, організатор колонізації Лівобережної України, успішний адміністратор).
Козацьке військо: гетьман Яків Остряниця (Острянин,? – 1641; герб «Тонач», полковник реєстрового війська, учасник Смоленської війни 1632–1634 рр. з Московією, з весни 1638 р. гетьман нереєстрового козацтва, досвідчений полководець); полковник Карпо Скидан (?–1638; згодом брав участь у повстанні Павлюка та Остряниці, страчений); Дмитро Гуня (? – після 1640; 1638 р. гетьман, герой битви під Жовнином та облоги на Стариці, остання згадка – керував морським походом запорожців і донців проти турків).
Передумови подіїЗапорожці спробували взяти реванш за програну кампанію 1637 р. Навесні 1638 р. Війська Остряниці розділилися на три частини. Перша з них під проводом гетьмана, просуваючись лівим берегом Дніпра, зайняла Кременчук і повернула на Хорол і Омельник. Запорозька флотилія на чолі з Дмитром Гунею піднялася Дніпром і зайняла переправи. Скидан із великим загоном просувався правим берегом Дніпра і зайняв Чигирин. Найближча мета, яку перед собою поставили повстанці, полягала у винищенні частини коронного війська на чолі з С. Потоцьким, що стояло на Лівобережжі. С. Потоцький, діставши відомості про наближення Остряниці, рушив йому назустріч.
Хід подіїОстряниця вирішив оборонятися, отаборившись наприкінці квітня у чудово укріпленому місці – під містечком Голтва, там, де однойменна річка впадає у Псел. Невдовзі до Голтви підійшов С. Потоцький, котрий спочатку блокував військо Остряниці, а потім 25–26 квітня спробував узяти замок штурмом. Це виявилося великою помилкою річпосполитського воєначальника: козаки відбили штурм, причому загинув майже увесь кількатисячний загін реєстровців Ілляша Караїмовича, котрий мав зайняти міст. Також повністю загинув загін німецької найманої піхоти, оточений запорожцями. Потоцькому довелося зняти облогу і відступати до Лубен, аби не зазнати цілковитої поразки. Фактично з 1630 р. запорожці здобули першу велику перемогу над коронним військом.
Тепер повсталі контролювали більшу частину Лівобережжя і могли розвивати свій успіх далі – від звістки про перемогу козаків почало розгорятись серйозне повстання серед селян лівобережних сіл і слобід. Остряниця зробив спробу розбити Станіслава Потоцького остаточно, атакувавши коронне військо під Лубнами. Проте погано підготовлений штурм польських позицій 6 травня закінчився тяжкими втратами для обох сторін, які чекали підкріплень. До Остряниці мали підійти донські козаки і війська Скидана, до С. Потоцького – хоругви його родича, польного гетьмана, і надвірне військо князя Є. Вишневецького, розлюченого тим, що в його володіннях хазяйнували козаки. Князь Єремія діяв блискавично: він разом із кіннотою Миколая Потоцького перехопив великий загін ватажків Путивльця, Мурки та Ріпки, що йшли на допомогу Остряниці й розминулися з гетьманом усього на кілька годин, і знищив його. Розважливий Остряниця обрав, мабуть, єдине правильне в тій ситуації рішення – знову спробував закласти міцний табір і змусити коронне військо штурмувати його, водночас сподіваючись на поширення повстань у тилу Потоцького. Під загрозою захоплення повстанцями був Київ – туди вже вдерлися козаки і почали нищити плавзасоби, і тільки несподівана атака кінноти Лаща змусила їх відступити. У 20-х числах травня Остряниця залишив табір біля Лукомля, перейшов на річку Сніпорід (сьогодні – Сліпорід), водночас спробувавши оточити війська Потоцького і Вишневецького. Для цього сильний загін полковника Сокирявого мав несподівано захопити коней у таборі Потоцького і зайняти столицю лівобережних володінь Вишневецького – Лубни. Проте досвідчений запорожець Сокирявий випадково потрапив у полон до реєстровців, а його військо, залишившись без ватажка, було розбите і частково знищене Вишневецьким. На допиті Сокирявий розповів, що Остряниця зневірився в можливості перемоги і готує відступ на землі Московської держави. Але на цей момент козацький гетьман, схоже, втратив контроль над своїм різношерстим військом – рядові повстанці вимагали йти вниз Сулою, в напрямку Січі, і на об’єднання зі Скиданом.
Перед битвою під Лубнами Остряниця мав до 12 тис. вояків, значну частину з яких становили погано озброєні та навчені повстанці, адже багато реєстровців до повстання не приєдналися. Станіслав Потоцький мав до 6 тис. вояків коронного війська і магнатських загонів. Згодом до річпосполитського табору прибули підкріплення, від невеликих загонів (загін Олізара – 150 осіб) до солідних підкріплень – 2 тис. надвірного війська Є. Вишневецького (з 12 гарматами). Зважаючи на те що козацькі війська були розбиті в цій кампанії по частинах, навіть чисельна перевага в кожному конкретному бою (зокрема, під Жовнином) могла бути якраз не на їхньому боці.
Остряниця, який уже давно задумав відступати в бік Ромен і далі через польсько-московський кордон, був змушений підкоритись волі війська. Це ледь не коштувало його армії цілковитої поразки: яким би швидким не був відступ Остряниці, 3 червня його наздогнала ворожа кіннота під Жовнином на Сулі. Козаки не змогли знищити міст через Сулу, і в результаті кілька хоругов коронної кінноти атакували козацьке військо на марші. У козацькому таборі почалася паніка, яку, однак, вдалося швидко припинити. Коронна кіннота потрапила в оточення і мало не була винищена всередині козацького табору – лише наполегливість Єремії Вишневецького врятувала частину хоругов від загибелі. Найсумніше, що на якомусь (швидше за все, ранньому) етапі битви гетьман Остряниця, вважаючи битву програною, втік із більш ніж тисячею кінних козаків із табору, фактично полишивши решту напризволяще. Його не переслідували – козацький табір зімкнув ряди возів, старшини Кудра, Пешта і Дмитро Гуня взяли на себе нелегке завдання його оборони. Гуні вдалося швидко ліквідувати ворожий прорив, оточити і навіть частково знищити нападників; лише надзусилля князя Є. Вишневецького, який кинув усі свої війська на штурм козацького табору, дали змогу С. Потоцькому та частині його кінноти врятуватися. Проте слідом за кінною групою С. Потоцького і Вишневецьким ішов сам коронний гетьман, і Гуня вирішив відступити з-під Жовнина на міцніші позиції. За надзвичайно складних умов – обстрілу ворожою артилерією та частих спроб штурму – козаки спорудили міст через Сулу і вночі з 11 на 12 червня 1638 р. успішно переправились. За дві милі від старого табору, майже біля місця впадіння Сули в Дніпро, в урочищі Старець козаки заклали новий постійний табір, скориставшись старими валами – буквально за кілька годин їх доповнили ровом, частоколом із дубових паль, «вовчими ямами», шанцями для стрільців тощо. З двох боків табір прикривали Дніпро і Сула, з третього – болота. До того ж до козаків підійшло підкріплення – кілька тисяч людей Скидана пробились до табору Гуні. Козацький табір виявився не по зубах Потоцькому з його втомленим військом, у якому піхота вже зазнала великих втрат у ході кампанії і майже не було саперів. Польний гетьман розпочав облогу, яка тривала з середини червня аж до 28 липня. Ні обстріл з гармат, ні штурми (найпотужніший відбувся 4 липня), ні голод, який почався в козацькому таборі, довго не могли змусити козаків здатися. Від проблем із постачанням потерпало і коронне військо, в обозі котрого було багато поранених. Переговори Гуні з Миколаєм Потоцьким були безрезультатними, адже річпосполитський польний гетьман ставив дуже важкі умови, а козаки прагнули хоча б повернути довоєнний статус-кво. І козаки, і коронні жовніри виявляли величезну мужність і небачену стійкість. Повсталі використовували дуже широкий арсенал військових хитрощів і тактичних прийомів. Гетьман Гуня в одній із численних вилазок особисто повів своїх людей вперед під власним бунчуком, по якому відкрила вогонь артилерія Потоцького. Загинув козацький бунчужний, і безстрашний Гуня сам поніс бунчук у бій. У відповідь на таку «нешляхетну» поведінку козацькі гармати дали залп по ставці польного гетьмана. 4 липня загинула остання надія козаків на затягування кампанії – до табору не зміг провести транспорт із провіантом полковник Філоненко (він пробивався з боєм і зумів привести тільки кількасот вояків із дводенним запасом харчів). Проте й після цього козаки трималися ще більш ніж три тижні. Зрештою знову розпочалися переговори.
