Андрей Гуляшки - Коштовний камiнь (на украинском языке)
Коли ми вже наближались до табору, я вiдчув, як щось кольнуло менi в шлунку. Голова в мене пiшла обертом, я передав папери Андрiю, через силу доплентався до палатки i, як був, одягнений впав ниць на ковдру. Все потонуло в страшнiй iмлi".
Тепер ви дозвольте менi самому продовжити оповiдання, хоч я i розумiю, що це дуже незручно, - адже вся моя розповiдь, по сутi - переказ того, що я чув вiд iнших людей, свiдкiв i учасникiв цiєї цiкавої iсторiї.
Як я вам уже казав, у таборi бригади, крiм сторожа з села Цвят i цигана, що доглядав мулiв, лишились тiльки Вилю Власев та лаборантка Рашеєва. Ви помилитесь, якщо подумаєте, що цi люди тiльки й знали, що спати i проводити час в пустих розмовах та прогулянках по околицях. Можна з певнiстю сказати, що вони виконували свою роботу не менш сумлiнно, нiж iншi члени бригади.
Вилю Власев вставав рано, iнколи ще перед сходом сонця, вiдламував кiлька шматкiв черствого хлiба, брав ящик i сiдав на низенького мула Мiлчо. Мiцно обхопивши руками його волохату шию, вiн погойдувався на його спинi. Коли словами, коли цiпком поганяв вiн мула до тих мiсць, де працювали геологи, i, орiєнтуючись без компаса, завжди знаходив потрiбне мiсце в одноманiтному, густому й рiвному лiсi, без дорiг i стежок. Перевiряв роботу, давав поради, потiм складав у бесаги зiбранi проби, прикрiплював їх до мулячого сiдла i о четвертiй годинi дня повертався в табiр. Лаборантка Рашеєва приймала вiд Власева проби i одразу ж бралась до дiла. Вона робила аналiзи, описи. Терези, лупи, мiкроскоп, спиртiвки, склянi пробiрки, - все включалося в дiю, щоб вiдкрити iстину - тобто наявнiсть металу i процент цього металу в гладеньких грудках руди.
А сторож, стоячи бiля входу в палатку, дивився на всi цi процедури i, розкривши рота й похитуючи головою, прицмокував. Вiн без упину дивувався спритнiй, як бiлочка, дiвчинi, i шанував її навiть бiльше, нiж "командира". Вона здавалась йому чарiвницею, якiй вiдкриваються таємницi природи. Цей нiмий подив перетворився в дивну прив'язанiсть: вночi вiн стояв на вартi тiльки бiля її палатки i готовий був застрелити кожного, хто б спробував завдати дiвчинi якогось лиха.
Вилю Власев зустрiв Андрiя недружелюбно, насупившись, як зустрiчають непрошеного i неприємного гостя. Знов якась безумна iдея запаморочила йому голову! Що тепер з ним робити? Дослiдження району через нього затягнеться, це в основi зруйнує стрункий робочий графiк. Тепер усi намiченi строки поламаються i ясна, обдумана i добре спланована система виявиться мильною булькою.
- Ну, доповiдай, - пробасив вiн, не дивлячись на нього, i подумав: "Яке стягнення накласти на нього? I чи не послати рапорт Славi Спиридонову"?
- От я i повернувся, - промовив Андрiй. Вiн обiйшов стiл i всмiхнувся. - Повернувся, як бачите, благополучно.
- Так, я бачу, що ти повернувся, - почав Вилю Власев, намагаючись надати обличчю суворiшого вигляду. - Це очевидно. Та в зв'язку з цiєю очевидною iстиною я хочу з'ясувати ось що: хто дозволив тобi залишити робоче мiсце? Кого ти спитав, перш нiж достроково припинив дослiдження?
- Ви даремно здiймаєте галас, - засмiявся Андрiй. Вiн потер почервонiлi вiд безсоння очi i помовчав. - Ви бачите в менi тiльки скомпрометовану людину, так?
- Не зовсiм, - вiдповiв Вилю Власев. - Все-таки ти ще не повнiстю скомпрометований. По-моєму, ти втратив щось близько шiстдесяти процентiв свого доброго iменi. Тридцять процентiв казками про берил i другi тридцять отим свинством перед Спиридоновим. Але тепер я бачу, що ти на шляху до втрати i тих останнiх сорока процентiв.
- I менi шкода, - сказав Андрiй.
Вiн вийшов i за кiлька хвилин повернувся з двома повнiсiнькими рюкзаками. Потiм вийняв з планшетки ескiзи картографа й обережно поклав їх на стiл.
- Шкода, що й на цей раз ви далекi вiд iстини! - Андрiй сiв бiля столу, витяг цигарку i спокiйно закурив. Це була перша цигарка, яку вiн курив пiсля семиденної перерви, з часу, коли вiн покинув табiр. - I про минуле помиляєтесь, i догадка ваша про теперiшнє невiрна. Дозвольте, хоч менi дуже незручно поправляти такого досвiдченого, як ви, зауважити, що в теперiшньому припущеннi немає i одного процента iстини. Воно цiлком вигадане.
Вiн пiдвiвся, розв'язав рюкзаки i постукав пальцем по ескiзах.
- Це геодезичнi ескiзи району X. Тридцять штук. Якщо ви нанесете їх на загальний план району, то будете мати повну картину мiсцевостi i напрямкiв рудних жил. Є й проби з кожного мiсця. - Вiн показав на рюкзаки. - На етикетках я позначив тi ж номери, що й тут, в ескiзах, - отже, картина ясна.
- Стривай! - перервав його Вилю Власев, вiдступаючи назад вiд столу. Що ти хочеш сказати? Що вже дослiдив увесь район?
Андрiй, не вiдповiдаючи, зiм'яв недокурену цигарку i викинув її.
- Ти розiгруєш комедiю, як перед Славi Спиридоновим, чи що!
- Район дослiджений по градусах вiялоподiбних з точнiстю до одної мiнути.
Вiн струсив попiл з рукава i вийшов.
Бiля його конусоподiбної палатки стояла лаборантка. Побачивши його, вона притисла руки до грудей i зблiдла.
- Нiяких пригод, - усмiхнувся Андрiй i запитав, пильно дивлячись їй в очi: - Ти часом не хвора?
- Чому ти повернувся? - прошепотiла вона i похитала головою. - Це погано. Треба було витримати до кiнця!
- Невже? - позiхнув Андрiй. - До кiнця! - Вiн зняв куртку й розправив плечi. - Знаєш що, - сказав вiн, - дай трохи аспiрину Делчо Єневу. I чай приготуй йому, якщо можеш. Недобре, що ти хворiла.
Андрiй витягнувся на плащ-палатцi i закрив очi.
- Напевно, з часом... Що я хотiв сказати тобi?
Голос його стих.
Дiвчина присiла в головах, схилившись над ним.
- Що?
Та вiн уже дихав глибоко - заснув.
Рашеєва встала, оглянулась, побачила в кутку палатки свою ковдру з мериносової вовни, розгорнула її i тихенько, затамувавши подих, дбайливо вкрила Андрiя.
Тiльки вийшовши з палатки, вона глибоко вдихнула повiтря i раптом побачила сторожа, який стояв по той бiк шляху i махав їй рукою.
- Тебе головний кличе, - крикнув вiн.
А "головний", уткнувшись носом в ескiзи i не вiдриваючи вiд них очей, сердито пробурмотiв:
- Каже, що дослiдив весь район. Байки! Вiн взагалi фантазер. Але для чого вводити в оману людей? Я певен, що половина цих проб з етикетками звичайнiсiнький щебiнь!
- Зараз же почну перевiрку! - сказала, зашарiвшись, лаборантка.
- Дивись добре! - пiдняв палець Вилю Власев. - Краще приглядайся! - Вiн помовчав. - А втiм, я перегляну цi ескiзи i сам прийду допомогти тобi. Ти розпочинай.
Другого ранку Вилю Власев приготував кофе у великому кофейнику i послав сторожа покликати Андрiя. Коли геолог увiйшов у палатку, вiн запропонував йому сiсти, налив чашечку кофе i стримано всмiхнувся.
- Результати перевiрки вийшли на твою користь, - сказав Вилю Власев, голосно сьорбаючи кофе. - 3 шiстдесяти чотирьох проб тiльки одна не дала належного результату. Взагалi можна вважати, що ти завдання виконав задовiльно.
- Бiльш-менш! - засмiявся Андрiй.
- Безперечно, - вiв далi Вилю Власев, - найбiльш приємно, що район цей багатий мiддю, - отже, дослiдження пiдтвердило вiрнiсть моїх передбачень. Тепер я напишу начальнику служби рапорт з проханням прислати зондерiв.
- А для мене покарання не попросите? - закинув слiвце Андрiй.
Вилю Власев задумався. Вiн поставив порожню чашечку на блюдце, потримав, розглядаючи вiзерунок, що утворився вiд осадку кофе на днi чашечки i, нарештi, промовив:
- Твiй випадок досить складний. По-моєму, ти заслуговуєш i покарання, i похвали. Причому сорок процентiв покарання ї шiстдесят процентiв похвали. Я б похвалив тебе за те, що з шiстдесяти чотирьох проб тiльки одна виявилась негiдною. А покарав би за твою несамовиту запальнiсть. Справдi, чого, власне, ти досяг цим необдуманим штурмуванням часу? Виснажив i себе, i товариша та ще й порушив мої плани. Я видiлив для дослiдження району чотирнадцять днiв, а ти завершив роботи за сiм.
- Це справдi бiда, - зiтхнув Андрiй.
- Так, - кинув Вилю Власев. - В певнiй мiрi бiда. Наша дослiдницька робота вимагає спокiйної ритмiчностi, все має бути вказано наперед i уточнено. А ти ставиш мене перед здiйсненим фактом, ламаєш увесь графiк! Що лишиться вiд цього графiка, якщо нiхто не буде дотримуватися строкiв, передбачених мною? Взагалi не буде графiка. Настане хаос, каша. Взагалi анархiя i нiгiлiзм.
- Погано, - зiтхнув Андрiй, ледве стримуючи смiх.
Вилю Власев помовчав.
- Ось що, - сказав вiн, повеселiшавши. - Я визнаю, що район дослiджений. Але вважатиму, що роботу закiнчено лише 15 липня, тобто це буде через шiсть днiв. В такому випадку i ритмiчнiсть буде збережена, i графiк не постраждає вiд змiн. Все лишиться в повному й строгому порядку.
- Коли повернемось у Софiю, - зауважив Андрiй, - я прославлю перед найвiдповiдальнiшими людьми ваш соцiалiстичний метод роботи.
Вiн з притиском вимовив слово "соцiалiстичний", та керiвник бригади, як видно, не збагнув, до чого це. Вiн навiть всмiхнувся:
- Недобре хвалити своїх начальникiв, - сказав Вилю Власев.
- Хвалити їх, чи нi i як - це вже моя справа. - Андрiй пiдвiвся. - Я вiльний? - запитав вiн, i обличчя його витяглось, нiби вiд того, яка буде вiдповiдь, залежало щось дуже важливе, вирiшальне в його дальшому життi.
