Андрей Гуляшки - Коштовний камiнь (на украинском языке)
Вилю Власев кашлянув i, побачивши, що начальник повернувся в його сторону, похмуро, з заклопотаним виглядом заговорив:
- Цiєї ночi, товаришу Спиридонов, ми вiдправляємось в дорогу, а наша матерiальна частина досi не впорядкована. Як вам вiдомо, я не раз скаржився на господарський вiддiл. Можете собi уявити! Ми от-от вирушаємо, а в нас немає двох запасних держакiв до молотiв i чотирьох гнотiв до спиртових ламп No 2. Отут, - вiн постукав по шкiрянiй оправi свого щоденника, - помiтки червоним олiвцем, якi означають, що замовлення не виконано.
Вилю Власев витер долонею спiтнiле чоло й зiтхнув.
- Взагалi, товаришу Спиридонов, господарська частина у нашiй установi не зовсiм на своєму мiсцi, i прошу мати це на увазi. Скажете: велике дiло два запасних держаки! Справдi, невелике. Але ж ви знаєте, що в складному механiзмi буває досить i одної порошинки, щоб робота стала. Чи не так? Взяти хоча б годинниковий механiзм... Та для чого звертатись до порiвняльного методу, коли наш випадок i без цього ясний! Уявiть собi, що двоє з моїх людей поламають держаки молотiв. А таке часто буває. Адже це однаково, що без рук лишитися!
Славi Спиридонов зсунув брови, насупився, по обличчю його промайнула тiнь ледве стримуваної досади.
- Ви не повиннi робити трагедiю через такi дрiбницi, - сказав вiн. - Ви iнколи взагалi буваєте надто педантичним. Вибачте, але все це виглядає несерйозно. Два держаки! Менi здається, що вашi люди могли б зробити собi не два, а десять!
- Держава платить моїм людям за наукову, розвiдувальну роботу. I вони повиннi витрачати час саме на це. Що ж буде, товаришу Спиридонов, коли кожний iз них почне займатися теслярством? Припустiмо, держаки до молоткiв зробити можна. А гноти до спиртових ламп? Невже мої люди повиннi перетворюватись у спецiалiстiв по виготовленню гнотiв?
Спиридонов махнув рукою i з втомленим виглядом опустився в червоне шкiряне крiсло бiля письмового столу.
- Пробачте, якщо я вам надокучаю, - сказав Вилю Власев, розстiбаючи верхнiй гудзик шерстяної жилетки. - Ви знаєте, що я люблю суворий порядок i точнiсть. Така звичка.
Тонкi губи Спиридонова скривила саркастична посмiшка, та вiн стримав себе i, спокiйно пiднявши телефонну трубку, наказав завгоспу негайно видати бригадi ще одну дюжину запасних держакiв для молотiв i десять метрiв гноту для спиртових ламп.
- Про виконання доповiсте менi особисто, - сказав вiн. Потiм, поклавши телефонну трубку, повернувся до Вилю Власева i запитав:
- Ви задоволенi? Може, вам видали мало спирту?
Той вiдкрив щоденник на букву "С", переглянув написане i заперечливо хитнув головою.
- Спирту досить, - сказав вiн.
- От i добре, я дуже радий! - засмiявся Спиридонов. Якийсь час помовчав i вiв далi: - Все-таки, знаєте, я б вам порадив привчити своїх людей самостiйно знаходити вихiд iз скрутного становища. Це дуже важливо, коли розвiдник сам знаходить вихiд iз труднощiв, якi постають перед ним. Адже ви йдете не в театр, а в гори, доведеться лазити по козячих стежках, по скелях, часом будете зовсiм вiдрiзанi вiд свiту. Справжнiй розвiдник повинен умiти в разi потреби i штани полатати, i багаття розкласти, i землянку зробити. Вiн не може бути бiлоручкою. Розвiдник вириває у природи її таємницi, вiн натрапляє на численнi перешкоди, живе в скрутних умовах. Ви не повиннi привчати їх до опiки. Ось що я хотiв би сказати.
Вилю Власев похитав головою.
- Яка там опiка! - всмiхнувся вiн i постукав пальцем по обкладинцi щоденника. - Ось я склав графiк роботи для кожного, хто входить у нашу групу: тут зазначається все, що вiн має робити кожен день i навiть годину.
Так вiн говорив, а сам думав: "Це вже занадто, шановний, щоб геологи стали кашоварами, теслярами, будiвельниками тощо. Час робiнзонiв давно минув! Наша епоха нова, соцiалiстична, а це значить - технiка i точний розподiл обов'язкiв. Кожна жаба повинна знати своє болото. Завгоспу нiчого заноситись, вiн мусить вiдпускати бригадi те, що їй належить згiдно з рiшенням, записаним у протоколi. Геологи не повиннi стругати держаки, їм треба шукати мiдь. За це держава платить їм зарплату i командировочнi. Хай вiдкривають родовища, - от i все".
Iнженер Спиридонов дивився на велику карту Болгарiї, що висiла на стiнi, i лице його освiтила тепла посмiшка, наче вiдблиск якогось внутрiшнього вогню.
- Знаєте, - сказав вiн, - я так вам заздрю, товаришу Власев! Зрозумiйте мене правильно. Я просто нудьгую, багато лiт прожив, а постарiв усе ж невчасно. Ось гляньте, - вiн кивнув головою в бiк карти, - це ж геологiчна цiлина. Менi б вашi роки - я жодного дня не сидiв би в кабiнетi. Я обшарив би усю цю дорогоцiнну цiлину i чого б тiльки не вiдкрив! Скiльки чудес приховано в цiй землi!
- Так, - сказав Вилю Власев. - Наша земля багата на кориснi копалини i на мiнерали. А серед мiнералiв є досить гарнi, ви маєте рацiю. Вiзьмемо хоча б наш мармур. Забарвленням вiн не поступається перед найкращими мармурами свiту.
Славi Спиридонов нахмурився, зiтхнув, але раптом щось згадав i пожвавiшав.
- Мало не забув! Це ж важливо, а я тiльки тепер пригадав! Власне, я вас тiльки заради цього й викликав, а ви вiдвернули мою увагу своїми держаками та гнотами. Ви, товаришу Власев, справдi iнодi перебiльшуєте. Не гнiвайтесь на мене, ви ж знаєте, що я вас поважаю. Якби тiльки ви не були таким жахливим педантом, то були б великим ученим, запевняю вас. Але ви не схожий на iнших педантiв, iнакше, їй-богу, я не змiг би вас терпiти. Так... Про що ж ми говорили? А, пригадав! - вiн погортав свiй блокнот, щось прочитав i запитав: - У вашiй бригадi працює один молодий геолог на прiзвище Андрiй Андрєєв.
- Є такий, - вiдповiв Вилю Власев.
Славi Спиридонов помовчав.
- Чи знаєте ви, що цей Андрiй Андрєєв твердить, нiбито минулого року...
- Що - минулого року?
- Ось заждiть!
Начальник встав i почав ходити по кiмнатi.
- Вiн твердить, що в минулому роцi, - уявiть собi, - у тому районi, куди ви тепер направляєтесь, є слiди... Але ж якi! Вгадайте.
- Певно, не ведмедя, - сказав Вилю Власев.
- Ведмедя! Якби вiн сказав менi, що бачив слiди слона, я б менш був здивований! Та що вартi слiди якогось там слона чи навiть мамонта, коли хочете знати, в порiвняннi з його вiдкриттям! Слухайте. Цей ваш юнак запевняє, що напав на слiди берила. Берил, розумiєте? Чудесний, рiдкiсний мiнерал, з якого здобувається метал берилiй, вдвiчi легший за алюмiнiй. Це метал, про який мрiють авiаконструктори всього свiту! Зрозумiли?
- Я - хiмiк, - перебив його трохи ображено Власев. - Трохи знаю питому вагу i якiсть цього металу.
- Невже? - Спиридонов засмiявся i розвiв руками. - Але ж уявiть собi, у нас є свiй берил!
- Менi це важко уявити, - нахмурився Вилю Власев. - Я людина науки i фантазую мало.
- Ех ви! Безнадiйний скептик i педант! Адже наука без фантазiї - це птах з пiдрiзаними крилами.
- Я скорiше голову собi оддам одрубати, нiж повiрю так одразу, що в нас є берил! - палко вигукнув Власев.
- Нi, ви краще одрубайте тiльки свiй скептицизм, - засмiявся Славi Спиридонов. - А голова хай лишиться. Вона не зайва. А в деяких випадках навiть корисна. Слухайте! Ось так, як ви тепер, так десять-двадцять рокiв тому буржуазнi вченi твердили, що в нас нема нафти, нема свинцю, нема цинку. Однак i нафту знайшли, i свинець, i цинк.
- Але ж берил - це вже зовсiм iнше, товаришу Спиридонов По-перше, берилових родовищ взагалi так мало в свiтi, що їх можна полiчити по пальцях! А чим рiдше зустрiчається мiнерал, тим менше певностi, що ми знайдемо його тут, у нас. Правда? Коли мiркувати логiчно, це так. Ще нiколи, нiде й нiкому не спадало на думку, що в Болгарiї може бути берил. Далi, немає геологiчних ознак, якi свiдчили б про можливiсть iснування цього мiнералу в нашiй країнi. Проаналiзуйте цi три обставини, i ви переконаєтесь, що я маю рацiю.
- Я геолог, товаришу Власев, i не визнаю теорiї, яка б виключала всяку можливiсть того, що в надрах нашої землi є цей цiнний мiнерал. Припустiмо, що є тiльки якiсь два-три проценти. Але чому не повiрити, що цi припущення можуть бути виправданi? Чому? - я вас питаю.
- Якщо гiпотеза грунтується на серйозних фактах, то прошу перевiряйте. У нас є параграф, за яким дозволяється видiляти кошти для проведення розвiдувальних робiт. Якщо такий параграф є, значить, можна законно робити витрати, тобто дослiджувати. Але це не значить, що ми повиннi слiпо вiрити всяким фантазiям. Пробачте, але цей Андрiй Андрєєв, хоч, може, в нього i є певнi здiбностi, фантазер першої категорiї. Крiм того, майте на увазi, що це людина молода. Ось що в мене записано про нього: "Комунiст. Любить читати у вiльний час, переважно iсторичну лiтературу. Був футболiстом". Чуєте, товаришу Спиридонов, - футболiстом! "Хороший альпiнiст, витривалий. Дуже вправний, спостережливий. Однак захоплюється речами, якi не мають вiдношення до його безпосередньої мети як розвiдника". Звернiть увагу, товаришу Спиридонов, - захоплюється самостiйними дослiдженнями. Це я вважаю нiгiлiзмом. Далi: "Дуже пристрасний у роботi, цiлком покладається на свою уяву, а вона в нього надто розвинута". Бачите? Тому я записав: "Робити спецiальний аналiз його проб, а поки вони не дадуть цiлком певного результату, вiрити не бiльше як на 30 - 40 процентiв". Ось так. Хiба я можу пiсля всього цього серйозно ставитись до його марень про берил, як ви радите? Якби в нього виникла думка про залiзо, свинець, олово - тодi iнша справа. А то - берил! Це ж фантастика, марення, плiд гарячкової уяви, надмiрно розвиненої читанням.
