Гіпотеза кохання - Хейзелвуд Елі

— Я…

— Олів, ти повинна…

Він зупинився з ричанням тому що вона нахилила стегна й обвила ними його. Стискаючи його сильніше, втягуючи в себе глибше.

— Мені подобається, — вона потягнулася, щоб заритися пальцями в його волосся. Щоб зловити його погляд, переконатися, що він звернув увагу, коли вона сказала: — Я в захваті, Адаме.

Його контроль вирвався назовні. Він видав грубий звук і затремтів, сильно штовхаючись і бурмочучи нісенітниці в її шкіру — яка вона ідеальна, яка прекрасна, як довго він цього хотів, як ніколи, ніколи не зможе її відпустити. Олів відчула, як його оргазм злетів, сліпуче, пекуче задоволення, коли він тремтів на ній.

Вона посміхнулася. А коли по її хребту прокотилися нові мурашки, вона вкусила Адама за плече і дозволила собі кінчити.

Розділ 17

Олів відключилася після першого разу, і їй снилося багато дивних, безглуздих речей. Суші-роли у вигляді павуків. Перший сніг у Торонто, в останній рік її життя з матір'ю. Ямочки Адама. Посмішка Тома Бентона, коли він вимовляв слова "маленька сумна історія." Адам, знову, цього разу серйозно, вимовляє її ім'я у своїй унікальній манері.

Потім вона відчула, як прогинається матрац, і вловила звук чогось, що поклали на тумбочку. Вона повільно моргнула, прокидаючись, дезорієнтована в тьмяному світлі кімнати. Адам сидів на краю ліжка, прибираючи пасмо волосся за вухо.

— Привіт, — вона посміхнулася.

— Привіт.

Її рука потяглася, щоб торкнутися його стегна через штани, які він так і не зміг зняти до кінця. Він був досі теплий, досі твердий. Досі там.

— Як довго я спала?

— Недовго. Можливо, хвилин тридцять.

— Хм… — вона трохи потяглася на матраці, піднявши руки над головою, і помітила свіжу склянку води на тумбочці. — Це для мене?

Він кивнув, простяг їй склянку, і вона підвелася на лікті, і випила її, посміхаючись на знак подяки. Вона помітила, що його погляд затримався на її грудях, все ще ніжні і болючі від його рота, а потім перевів погляд на свої долоні.

Ох. Може, тепер, коли у них був секс — хороший секс, подумала Олів, приголомшливий секс, хоча хто знав як це для Адама? — йому потрібен був особистий простір. Можливо, йому потрібна своя подушка.

Вона повернула порожню склянку і сіла.

— Мені потрібно повернутися на своє ліжко.

Він похитав головою з інтенсивністю, яка говорила про те, що він не хотів, щоб вона йшла, нікуди й ніколи. Його вільна рука міцно обхопила її талію, ніби прив'язуючи її до себе.

Олів не заперечувала.

— Ти впевнений? Підозрюю, що я можу вкрасти твоє простирадло.

— Все гаразд. Я мені буде, — він змахнув пасмо волосся з її чола. — І, за словами декого, я виглядаю так, ніби можу хропіти.

Вона задихнулася від сміху.

— Та як вони сміють? Пробач — ти не хропиш! Ти спиш як принц!

— До чортиків вірно, — він поставив склянку на тумбочку, заспокоєний, але Олів залишилася лежати, згорнувшись калачиком, з розчервонілими щоками і важким диханням. Він усміхався. І з ямочками. Тієї ж усмішкою, якою він усміхався їй на шиї, на її шкірі, лоскотавши її і змушувавши сміятися.

— До речі, вибач за шкарпетки, — вона скривилася. — Я знаю, це дивна тема.

Адам подивився вниз на матеріал кольору веселки, натягнутий навколо її литок.

— Шкарпетки — дивна тема?

— Не шкарпетки як такі. Просто, не знімати їх під час сексу?

— Правда?

— Абсолютно. Принаймні, згідно з випуском Космополітен що ми тримаємо вдома, щоб відганяти тарганів.

Він знизав плечима, як людина, яка ніколи не читала New England Journal of Medicine і, можливо, Truck-Pushing Digest.

— Чому когось має хвилювати те чи інше?

— Можливо, вони не хочуть несвідомо займатися сексом з людьми з жахливими, знівеченими пальцями ніг?

— У тебе є знівечені пальці на ногах?

— По-справжньому гротескні. Варті цирку. Протипоказані для сексу. По суті, вбудований протизаплідний засіб.

Він зітхнув, явно бавлячись. Він щосили намагався втримати свою похмуру, задумливу, напружену гру, і Олів подобалося це.

— Я бачив тебе в шльопанцях кілька разів. Які, до речі, не відповідають вимогам лабораторії.

— Ти, мабуть, помиляєшся.

— Правда.

— Мені не подобається те, на що ви натякаєте, докторе Карлсен. Я приймаю Стенфордський посібник з екологічного здоров'я та безпеки дуже серйозно і… Що ти…

Він був набагато більший за неї, він міг тримати її однією рукою за її живіт, коли намагався витягнути її зі шкарпеток, і з якоїсь причини їй подобався кожен момент того, що відбувається. Вона чинила гідний опір, і, можливо, він матиме пару синців завтра, але коли йому нарешті вдалося їх зняти, Олів задихалася від сміху. Адам пестив її ноги з благоговінням, ніби вони були ніжними та ідеальною форми, а не належать людині, яка пробігає два марафони на рік.

— Ти мала рацію, — сказав він. Задихаючись, вона подивилася на нього з цікавістю. — Твої ноги досить огидні.

— Що? — вона задихалася і потім звільнилася, натискаючи на його плече, поки він не опинився на спині під нею. Він, звісно, міг би звільнитися, такий гігант, яким він був. І всеж. — Візьми назад.

— Ти сказала це першою.

— Візьми свої слова назад. Мої ноги симпатичні.

— У огидному сенсі, можливо.

— Нічого подібного.

Його сміх тепло торкнувся її щоки.

— Напевно, є німецьке слово для цього. Симпатичний, але винятково потворний.

Вона прикусила його губу досить сильно, щоб він відчув це, і Адам… здавалося, він втратив ту хватку, яку завжди тримав у собі. Він здавалося, раптово захотів більшого, і встиг перевернутися, поки вона не опинилася під ним, перетворивши укус на поцілунок. А може, це була сама Олів, бо її язик лизав його губи, саме там, де вона його вкусила. Напевно, їй варто попросити зупинитися.

Вона була спітніла і липка, і їй варто було б вибачитися і піти в душ. Так, це звучало як добрий сексуальний етикет. Але він відчувався теплим і сильним, прямо-таки сяючим. Він пах чудово, навіть після всього того, що вони зробили, і вона не могла не захопитися і дозволила своїм рукам обвитися навколо його шиї. Потягла його вниз.

— Ти важиш тонну, — сказала вона йому. Він спробував підвестися й усунутись, але вона обхопила його ногами за талію, притискаючи близько до себе. З ним вона почувала себе в такій безпеці. Непереможною. Справжньою винищувачкою. Він перетворив її на сильну, люту особистість, яка могла б знищити Тома Бентона та рак підшлункової залози ще до сніданку.

— Ні, мені це подобається. Залишся, будь ласка, — вона посміхнулася йому і помітила, яким частим стало його дихання.

— Ти просто прекрасна… — в основі її шиї була точка, яку він знайшов раніше, місце, яке змусило її зітхнути і вигнутися дугою, підвестися і розтянутися на подушці. Він атакував його, ніби це була його нова істинна північ. У нього була своя манера цілувати її, наполовину обережна, наполовину нестримна, що змусило її задуматися, чому раніше вона вважала поцілунки таким нудним та безцільним заняттям.

— Я повинна піти привести себе до ладу, — сказала вона, але не зробила ні кроку. Він ковзнув униз, всього на пару дюймів, достатньо для того, щоб відволіктися на ключиці, а потім на вигин її грудей. — Адам.

Він проігнорував її і простежив за її виступаючими стегновими кістками, та її ребрами, пружну шкіру на животі. Він цілував кожне ластовиння, ніби хотів зберегти їх у пам'яті, а їх було так багато. — Я вся липка, Адам. — Вона трохи звивалася.

У відповідь його долоня перемістилася на її дупу. Щоб утримати її у нерухомому стані.

— Тихіше. Я сам приведу тебе до ладу.

Він увів у неї палець, і вона задихнулася, бо… О… Боже. Ох. О Боже. Вона могла чути вологі звуки внизу, від себе та його сперми, і йому має бути гидко від цього, і їй теж має бути гидко, та все ж…