Гіпотеза кохання - Хейзелвуд Елі

— Я ніколи ні в чому не була така впевнена. Крім, можливо, клітинної теорії, — Вона усміхнулася, сподіваючись, що те ж саме побачить у відповідь на його обличчі.

Рот Адама залишався прямим і серйозним, але це не мало значення: наступної миті Олів відчула його дотик на згині стегна, під тканиною футболки, яку він подарував їй.

Розділ 16

Це було наче звільнення від покриву.

Адам одним рухом зірвав сорочку, яка була на ньому, і здавалося, що біла бавовна була лише однією з багатьох речей, нагромаджених у кутку кімнати. Олів не знала, як звались інші речі; єдине, що вона знала, це те, що кількома секундами тому він, здавалося, неохоче, майже не хотів торкатися її, а тепер це було… не так.

Зараз він керував шоу. Обхопивши своїми великими руками її талію, просунув кінчики пальців під резинку її зелених трусиків у горошок і цілував її.

«Він цілується», — подумала Олів, — «як людина, що вмирає з голоду». Ніби він чекав весь цей час. Стримувався. Ніби ймовірність того, що між ними це трапиться, спала йому на думку в минулому, але він відклав це вбік, у глибоке темне місце, де воно переросло у щось страшне і неконтрольоване. Олів думала, що вона знає, як це буде, адже вони цілувалися раніше. Але тепер зрозуміла, що завжди вона цілувала його.

Можливо, це лише вигадка. Що вона взагалі знала про різні види поцілунків? І все-таки щось в її животі бриніло і розливалось, коли його язик вилизував її, коли він кусав чутливе місце на її шиї, коли з його горла донісся гортанний рик, коли його пальці обхоплювали її сідниці через трусики. Під її футболкою його рука піднялася до грудної клітки. Олів перехопило дихання, і вона усміхнулася йому в рот.

— Ти вже робив це.

Він блимнув на неї величезними темними зіницями.

— Що?

— Тієї ночі, коли я цілувала тебе в коридорі. Ти також зробив це тієї ночі.

— Що я зробив?

— Торкнувся мене. Тут.

Її рука ковзнула до ребер, щоб накрити його долоню через бавовну.

Він подивився на неї з-під темних вій і почав піднімати краєчок її футболки, до стегон і вище, поки не спинився під грудьми. Він нахилився до неї, притиснувшись губами до нижньої частини ребер. Олів ахнула. І знову видихнула, коли він м’яко вкусив її, а потім лизнув те саме місце.

— Тут? — запитав він.

У неї запаморочилось в голові. Можливо, через те, що він був так близько, а. може, через спеку в кімнаті. Або через те, що вона була майже гола, стоячи перед ним тільки в трусиках і шкарпетках.

— Олів.

Його рот проклав шлях вгору, менше ніж на дюйм, водячи зубами по шкірі й кістках.

— Тут?

Вона не думала, що зможе так швидко намокнути. Чи взагалі намокнути. Знову ж таки, останні кілька років вона особливо не думала про секс.

— Зосередься, люба.

Він смоктав нижню частину її грудей. Їй довелося триматися за його плечі, щоб коліна не підгиналися.

— Тут?

— Я… — щоб зосередитися, знадобилася мить, але вона кивнула. — Можливо. Так, там. Це був… це був хороший поцілунок.

Її очі з тремтінням заплющилися, і вона навіть не боролася, коли він повністю зняв з неї футболку. Зрештою, вона належала йому. І те, як він її вивчав, геть її не соромило.

— Ти пам'ятаєш його?

Тепер відволікався він. Дивлячись на її груди, ніби вони були чимось вражаючим, його губи були розкриті, а дихання швидким і поверхневим.

— Пам’ятаю що?

— Наш перший поцілунок.

Він не відповів. Замість цього він поглянув на неї зверху вниз засклілим поглядом і сказав:

— Я хочу залишити тебе у цьому готельному номері на тиждень, — його рука обхопила її груди не зовсім ніжно. Лише тут він був надто напористим, і Олів відчула, що ні за що не чіпляється. — На рік.

Він притиснув руку до її лопаток, щоб вона вигнулася до нього, а потім стулив рот на її грудях, зубами і язиком заманливо зі смаком втягуючи в себе. Олів застогнала в тильний бік своєї долоні, тому що вона не знала, не думала, що може бути такою чутливою, але її соски були тугими, грубими і майже боліли, і якщо він чогось з цим не зробить, вона…

— Тебе можна з’їсти, Олів.

Його долоня притиснулася до її хребта, і Олів ще трохи вигнулася. Своєрідне жертвоприношення. — Це можна вважати за образу, — видихнула вона з посмішкою, — враховуючи, що ти любиш лише пирій та брокколі…

Він міг помістити всю її молочну залозу до рота. Усю. З його горла вирвався стогін, і було ясно, що він хотів би проковтнути її цілком. Олів також повинна доторкнутися до нього — саме вона просила про це, і з цього випливало, що вона повинна переконатися, що бути з нею не було для нього клопотом. Може, покласти її руку туди, куди він тягнув раніше, і погладити? Він міг би пояснити їй, як йому подобається. Можливо, це було на один раз, і вони ніколи більше не говоритимуть про це, але Олів не могла втриматися — вона просто хотіла, щоб йому сподобалося. Щоб вона сподобалася.

— Так добре?

Мабуть, вона занадто довго затрималася в своїх думках, тому що він дивився на неї, нахмурившись, і великим пальцем проводив взад-вперед по її стегновій кістці.

— Ти напружена.

Його голос був натягнутий. Він майже розсіяно обхоплював член, погладжуючи й стискаючи час від часу — коли його погляд падав на тверді точки її сосків, коли вона тремтіла, коли вона звивалася на ногах, щоб звести стегна.

— Ми не повинні…

— Я хочу. Я сказала, що хочу.

Його кадик підстрибнув.

— Не важливо, що ти сказала. Ти завжди можеш змінити свою думку.

— Я не буду.

Він дивився на неї таким поглядом, що Олів здалось, що він знов заперечуватиме. Але він просто сперся чолом на її груди, його дихання було відлунювало теплом на шкірі, яку він щойно облизав, і дозволив кінчиками пальців проникнути під резинку її трусиків, занурившись під тонку бавовну.

— Мені здається, я передумав, — прошепотів він.

Вона завмерла.

— Я знаю, що нічого не роблю, але якщо ти скажеш мені, що тобі подобається, я можу…

— Зрештою, мій улюблений колір повинен бути зеленим.

Вона видихнула, коли його великий палець натиснув між її ніг, торкаючись уже темної й мокрої тканини. Вона поспіхом видихнула, поки не залишилося повітря, її охопило збентеження від думки, що тепер він повинен точно знати, як сильно вона цього хоче, — і від задоволення, яке приносив його великий палець, який різко пройшовся по шву білизни.

Він точно знав. Тому що він знову подивився на неї зі скляними очима швидко дихаючи.

— Прокляття, — сказав він тихо. — Олів.

— Ти… — у роті пересохло, як у пустелі. — Ти хочеш, щоб я їх зняла?

— Ні, — він похитав головою, — ще ні.

— Але якщо ми…

Він зачепив пальцем за резинку і відсунув тканину вбік. На її погляд, вона блищала, опухла й набрякла, зайшовши надто далеко, враховуючи, що вони майже нічого не зробили. Занадто охоча. Це було соромно.

— Мені шкода.

Існувало два види тепла: один туго згортався внизу її живота, та інший, що піднімався до щік. Олів ледве їх відрізняла.

— Я…

— Ідеальна.

Він насправді не розмовляв з нею. Більше сам з собою, дивуючись тому, як кінчик його пальця так легко занурювався між її складками, розводячи їх і ковзаючи взад-вперед, поки Олів не відкинула голову й заплющила очі, бо насолода текла, розтягувалася, бриніла крізь неї, і вона не могла, не могла, не могла…

— Ти така красива, — слова звучали приглушено, вирвані з нього. Ніби він не збирався їх говорити. — Можна?

Їй знадобилося кілька ударів серця, щоб зрозуміти, що він має на увазі свій середній палець, те, як він кружляє навколо її проходу і стукає по ньому. Легке натискання прямо на обідок. Уже такий мокрий.

Олів застогнала.

— Так. Все, що завгодно, — видихнула вона.

Він лизнув її сосок в знак мовчазної подяки і штовхнув всередину. Принаймні, він намагався. Олів зашипіла, і Адам теж, приглушено, хрипко «дідько».