Лариса Денисенко - Кавовий присмак кориці.
IX
Для мене iснують тiльки прямi рейси. У мене викривлене життя, тому рейси мають бути прямими. Щось має бути прямим, чи не так? «Що ти тут робиш?», - спитав мене Мiхал. Не можу сказати, що дуже ввiчливо спитав, утiм, чого ще чекати, якщо ми погано розлучилися. Це моя особливiсть: дiймати людей та погано розлучатися. Не уявляю собi, як людям вдається зберегти цивiлiзованi стосунки, як їм не нудно з цього. «Ти кидала жереб? Як завжди, так? Ти кидала жереб». Мiхал чудово розумiє росiйську та українську мови, але розмовляє англiйською.
Я справдi кидала жереб. До України не було прямого рейсу, ще чого, летiти Люфтґанзою через Франкфурт, тут можна до ворожок не йти, або вони багаж забудуть, або вiдправлять його десь-iнде, нагодують якоюсь гидотою чи ще щось. Тому я мала визначитися на мiсцi. Або - Прага, або - Берлiн. У деяких людей не буває такого вишуканого вибору. А деякi не здатнi на такий вибiр. Важко вириватися туди, де тебе нiхто та нiщо не чекає. Для мене простiше саме так. Коли нiхто та нiщо.
Ми сидiли з Мiхалом у кав'ярнi «Блакитний кий». Менi посмiхалися дiвчата офiцiантки, їхнi погляди нишпорили моїми грудьми, дарма що я сидiла з чоловiком, вони були переконанi, що я належу до рожевого свiту. Бо це було специфiчне мiсце. «Якого дiдька
ми зустрiчатимемося в цьому мiсцi? Я ж не помилилася щодо його спрямованостi?» Мiхал зареготав уголос, я вiдсторонила слухавку вiд вуха. «А яка тобi рiзниця?» «Ти знаєш моє ставлення до сексуальних меншин». «Воно - некоректне, погане, ганебне, не європейське. Чи не через це ставлення тебе поперли з Ради Європи, люба? Як
ти туди потрапила з такими фашистськими принципами - не доберу,
може, розповiси пiд «пiїсяшку» абсенту?» Улюблене
слово Мiхала «пiїсяшка», це 50-грамова чарка, звiсно,
що вона має бути сповнена абсенту. Прага й Абсент. Абсент i Мiхал. Мiхал i Прага. Усе це мало для мене майже синонiмiчне значення.
Казкова Прага. Це так банально звучить - казкова Прага, але вона все одно - казкова. Мiсто м'якого джазу, натовпiв молодi в костелах, галасливих купок нiмецьких та iталiйських туристiв у шинках i кав'ярнях. Бехеровка та абсент. Пиво, яке тобi пропонують на снiданок у кожному бiльш менш пристойному готелi. Прага, що причаровує запахом волi. Дихай, дихай цим вiльним повiтрям, дивися на темну воду, коли мандруєш маленьким джазовим суденцем, вiдпочивай та зiзнавайся в любовi до цього мiста, але пильнуй, коли йдеш мiстком, вивчаючи когось шаленими поцiлунками, тому що кишеньковi крадiї тут напрочуд управнi i здатнi з ходи впiзнавати iноземцiв.
Про мої взаємини iз представниками сексуальних меншин розповiдати не хотiлося анiтрохи. Ще й кому? Мiхаловi. Мiхал пробував i жiнок, i чоловiкiв, вiддав першiсть останнiм, у нього є досвiд, вiн лiпше знає, про що говорить. Моя неприязнь до геїв - це було щось пiдсвiдоме. Одне я знала твердо. Вони - мої конкуренти. У свiтi забагато жiнок, є певна частина гарних, усiм вiдомо, що жiнок бiльше, нiж чоловiкiв, тому гiдних чоловiкiв не вистачає. Та що там, навiть негiдних i то не вистачає. Про це треба писати, а не про екологiчнi катастрофи, заборону полювати на ведмедикiв коал чи прикре становище повiй зi Схiдної Європи тощо. Чоловiкiв обмаль, а тут ще цi, зваблюють їх своїми вузькими анусами.
Я прекрасно розумiюся на природi гомосексуалiзму. Заднiй прохiд вужчий, анiж жiноча вагiна. Це загострює вiдчуття та задоволення, до того ж жiнки переважно проти анального сексу. Iз цим неможливо боротися, бо всупереч природi не попреш. Можна змiцнювати м'язи, вдосконалювати технiку, просити хiрургiв про втручання, але докорiнно цього не змiнити. Слабкi жiнки перебувають у постiйний боротьбi. Чого тiльки не доводиться робити, аби здихатися супротивниць, а тут ще й супротивники. Їх ще бракувало. Чорта зо два я дiлитимуся своїми думками з Мiхалом (досить i того, що вiн знає про моє ставлення до геїв), особливо тепер, коли менi потрiбнi його увага, допомога та спiвчуття.
«То яка робота тобi потрiбна?» Мiхал уже насолоджувався насиченою зеленню абсенту. «Щось пов'язане з iнформацiєю». «Гаразд. Знаєш, де зазвичай влаштовуються вашi?» «Якi нашi?» «Себто українцi. Обслугою в готелях чи на будiвництвi, звiсно, якщо не займаються рекетом або проституцiєю. До речi, ваш гуцульський рекетський десант дiйняв нашу полiцiю. В тебе є вiза?» Цього разу вiзи я не мала, i Мiхаловi чудово було вiдомо про це. «Я знаю людей, котрi допоможуть, тобi ж не звикати перепихуватися iз дипломатами, люба? Одним бiльше - що це змiнить у твоєму свiтосприйняттi?» Мiхал мене принижував умисно. Вiн знав, що в цьому мiстi менi бiльше нема до кого звернутися, але хiба це мене коли небудь зупиняло?
Високий i кароокий, вiчний Мiхал зi стильною борiдкою та вусиками.
Через це вiдразу не видно, якi суворi, хижi в нього губи. Мiхал говорить високим голосом, трохи зависоким для чоловiка такої мужньої зовнiшностi, але це не тому, що належить до сексуальних меншин (а вiн, безперечно, належить, так). Високi голоси притаманнi чеським чоловiкам, чеськi жiнки, натомiсть, мають хрипкiшi та приглушенiшi голоси. Чоловiки ж говорять зависоко через клiмат. Мiхал завжди акуратно вдягнений, у костюмi-трiйцi. Цiкаво, а спить вiн у «пiжамi-трiйцi»?
«Вони, тобто твої землi, по готелях, перуть, прасують чужу бiлизну, переважно - нiмцiв, а чим ти така особлива, що хочеш працювати в царинi iнформацiйних технологiй?» Грошi в мене є, тому я замовляю собi фарширований перець та бочкове пиво. «Не наважуєшся пити зi мною абсент? Чому, люба, тобi ж нiчого не загрожує». Мiхал сьогоднi цiлковито втiшений собою та своєю тактовною поведiнкою. Вiн оплачує наш рахунок повнiстю. «Менi треба
йти, ось тобi адреса. Не знаю, що там i як, спробуй. Зателефонуй менi
через день-другий, буде вечiрка, тобi має сподобатися». Вiн
iде. Збiг час Мiхала, надiйшла година абсенту. Я не пам'ятаю, як
опиняюсь у гуртожитку Центрального Європейського Унiверситету.
Але прокинулася я одна. Як сюди потрапила, хто i за якi грошi мене сюди довiз - нiчого не пам'ятаю. В мене є заклик iз цього приводу. Дiти, не жартуйте з абсентом - такою буде моя порада. У ваннiй кiмнатi на змiйовику висiли випранi чиєюсь турботливою рукою мої трусики та бюстгальтери кольору стиглої кримської вишнi, суцiльне мереживо. Про себе я завважила, що нiяковiти за бiлизну менi не доведеться. Неймовiрна краса. Правильно говорила моя бабуся: завжди одягайся так, якби ти розраховувала на пристрасний секс. Вона з'явилася зненацька. Худа, чорнява, мала. «Мене звуть Тiна, я тут прибираю, це випало з вашої кишенi». Протягує менi паперовий клаптик. «Христина?», - уточнюю я, почувши стрийський акцент. «Ага». Вона колупається сiрником у зубах. «Це ти випрала?», - питаю я та вказую на бiлизну. «Хтозна», - каже вона i зникає за дверима. «Чекай». Проте вона не повернулась.
