Олег Авраменко - Реальна загроза
— Я знаю міру, сер, — відповів принц. — І зважте, що вказана сума включає в себе не лише вартість п’ятисот одиниць готових „звапів“, але й необмежений патент на їхнє виробництво — щоправда, без права продажу або безкоштовної передачі будь-якій третій стороні. Також я, як власник авторських прав, зобов’язуюся протягом наступних десяти років надавати вам усю наукову й технічну документацію з подальших розробок даного типу озброєння.
— Це дуже люб’язно з вашого боку, — зауважив батько, проте я так і не зрозумів, іронізував він чи говорив серйозно. — Ну, добре, адмірале. Уряд Ютланда приймає ваші умови. Але сплатити всю зазначену вами суму ми зараз не можемо. Всі наші зовнішньоторгівельні активи розміщені у вавілонських банках.
— Не біда. Мене цілком влаштує річний термін виплат.
— Нас це також влаштовує. Якщо ви не маєте інших планів, ми можемо негайно розпочати укладання угоди.
Горан якось мляво похитав головою:
— Це не до поспіху, сер. Зараз я хочу відпочити… Дивна річ, адже я нещодавно прокинувся… А ви можете розпочинати монтаж „звапів“ на свої кораблі. Раз ми домовилися про ціну, то я цілком покладаюся на ваше слово. — Він знову сунув руку до бічної кишені й дістав звідти лазерний диск у прозорому футлярі. — Тут усі інструкції зі встановлення й налагодження пристроїв, а також необхідне програмне забезпечення для систем контролю й керування. А ще я дозволяю зняти другі „звапи“ з моїх катерів. У тутешній аномалії два пристрої на одному кораблі зайві, цілком досить і одного.
Батько кивнув:
— Якраз про це я збирався вас попросити. Радий, що з цього питання у нас не виникло розбіжностей. Тепер щодо вашого дивізіону, адмірале…
— Так, — сказав принц, — я не заперечую. Можете розформувати його.
Батько здивовано втупився в Горана:
— Он як?! А я хотів запропонувати протилежне — зміцнити ваш дивізіон, надавши кожному катеру прикриття з кількох кораблів.
— Тоді вже це буде не дивізіон, а щонайменше корпус чи навіть невелика ескадра. Загалом правильне рішення. У нас порівняно небагато „звапів“, тому кожен озброєний ними корабель має діяти у складі ударної групи, яка прикриватиме його від ворога. За наявних умов це найефективніша тактика. — Принц помовчав. — Але командувати таким значним з’єднанням буде понад мої сили, сер. Я знаю межу своїх можливостей. А гордість не дозволить мені виступати в ролі номінального командувача. Тому забирайте катери, формуйте з них ударні групи… І навіть, якщо визнаєте за необхідне, знімайте з них обидва „звапи“ і встановлюйте на своїх кораблях. Проте в цьому разі я наполягаю, щоб усі мої люди влилися в екіпажі цих кораблів, льотчики й артилеристи ввійшли до складу бойових вахт, а командири катерів обійняли посади старших помічників або перших пілотів. Запевняю вас, вони досвідчені офіцери.
— Я знаю, адмірале. І згоден на всі ваші умови. А що робитимете ви?
— Я не проти командувати однією з таких ударних груп. Свою жагу помсти я вже вгамував, але відсиджуватися в тилу не збираюся. Нехай на „Оріоні“ встановлять „звап“ — я непогано спрацювався з капітаном Шнайдером. Мабуть, завдяки невеликій різниці у віці. Я не комплексую через свою молодість, а він — через мій мундир… А тепер, з вашого дозволу, я піду відпочивати.
Відсалютувавши батькові й кивнувши нам, Горан вийшов з рубки. Боцман трохи хрипким голосом повідомив, що адмірал місток залишив.
— У нього шок, — тихо промовив старпом Купер, либонь звертаючись до самого себе. — Він втратив один зі своїх екіпажів.
— Атож, у нього шок, — погодився батько. — Та не лише через втрачений катер. Він нарешті усвідомив, що за якісь дві години знищив понад півсотні кораблів з людьми. Ці люди були ворогами — і нашої, і його країни; і все одно вони люди. А він знищив їх руками своїх підлеглих; знищив зброєю, яку сам і розробив. При цьому він не брав особисто участі в битві, не ризикував власним життям. Якраз це найбільше гнітить його. Лише зараз він відчув різницю між командиром і командувачем. Роль командувача йому не сподобалася.
Кортні Прайс нерішуче підняла руку:
— Дозвольте звернутися, адмірале.
— Слухаю вас, лейтенанте.
— Сер, — почала вона, — я не зовсім зрозуміла, чому ви вважаєте, що ми передчасно застосували „звапи“.
— Це просто, міс Прайс. Тяньгонці ще не проминули так звану „точку неповернення“ і будь-якої миті можуть перервати атаку, здійснити занурення й відступити в завчасно обумовлене місце збору, щоб відкоригувати свої плани й застосувати іншу тактику вторгнення. Вони так і вчинять, якщо обставини складатимуться не на їхню користь. До речі, ці обставини й справді склалися для них дуже кепсько: вони неправильно згрупували свої сили і вже за перші вісімнадцять годин втратили п’ять сотень кораблів. Але адмірал Павлов подбав про те, щоб ввести їх в оману стосовно наших втрат. З кожною хвилею в бій вирушають кілька груп кораблів, які досить переконливо імітують власну загибель, створюючи в тяньгонців ілюзію, що на три їхні втрачені судна припадає одне наше. Таке співвідношення ворога цілком влаштовувало — а тут втрутився ваш дивізіон і зіпсував усю статистику. Та це ще не найгірше. Принц Горан необережно продемонстрував нову зброю, чим міг сполохати тяньгонців. На щастя він, хоч і надзвичайно обдарований юнак, все ж новачок у командній справі і діяв з невисокою ефективністю. Досвідчений флотоводець за цей час провів би не сто вісімнадцять, а понад три сотні бойових вильотів, і знищив би як мінімум двісті ворожих кораблів. Це б змусило тяньгонських адміралів добряче задуматись… Утім, я гадаю, вони й так задумались. Але будемо сподіватися, що вони не нададуть надто великого значення цьому епізодові. В усякому разі, такого великого, щоб спробувати „переграти“ вторгнення.
— А чим це погано? — запитав я. — Як на мене, то нехай відступають і повторюють спробу.
— Е ні, капітане. Як кажуть мудрі люди, добра здобувши, кращого не шукай. Я вже зазначав, що тяньгонські адмірали неправильно згрупували свої сили. Крім того, довідавшись про нашу непрохідну аномалію, вони розділили свій флот на шість частин, механічно застосувавши військову практику чотирьохсотрічної давнини. З їхнього боку це була помилка — адже наші кораблі здатні пересуватися з надсвітловою швидкістю в межах системи, і цей маневр жодним чином не ускладнив нам життя, зате розпорошив їхні сили. А от якби вони пішли одним щільним угрупованням, нам було б важче. Тим більше це небажано зараз, коли в нас з’явилися „звапи“. Поза будь-яким сумнівом, ми розіб’ємо тяньгонців, але для мене, як імператора й верховного головнокомандувача, надзвичайно важливо досягти цієї перемоги ціною наменших втрат.
