Олег Авраменко - Реальна загроза
Та попри відсутність у ютландському флоті заборони на близькі стосунки між членами команди, більшість моїх підлеглих знаходили собі розраду аж ніяк не в сексі. Хтось захоплено читав книжки, які давно хотів прочитати, та все відкладав на майбутнє; хтось із тих же міркувань переглядав фільм за фільмом, від класичних шедеврів до банальних „мильних опер“; хтось „довбав“ віртуальні ігри, які в дитинстві не дограв. У спортзалі цілісінький день чулося гупання баскетбольного м’яча (цей вид спорту був найпопулярніший на Ютланді); а в кают-компанії регулярно збиралися шахісти та картярі (серед них був і головний старшина Маковський), які за грою випивали чимало бляшанок освітленого пива з низьким вмістом алкоголю — міцніші напої на бойовому чергуванні можна було вживати лише за лікарським приписом або за особистим дозволом капітана. Але поки з таким проханням — ні до мене, ні до начальника медичної частини — ніхто не звертався.
Дві вакансії пілотів на „Оріоні“, як і передбачав Павлов, штаб ескадри заповнив молодими спеціалістами. Проте ними виявились не ютландці, а ериданці, та ще й наші з Елі приятелі по коледжу — Том Науменко і Кончіта Бекер. Як і я, вони навчалися за державний кошт, а стипендію отримували з фонду Васильєва. Том був другим випускником на курсі після мене, Кончіта — п’ятою, і по закінченні коледжу вони, з тих самих причин, що і я, не змогли знайти собі роботу в цивільних космічних компаніях. На відміну від мене, їм ніщо не заважало вступити на службу до військового флоту; після року стажування вони отримали мічманські погони і стали штатними пілотами — аж тут вибухнув скандал з викриттям змови. Науменка та Беккер миттю було звільнене — чисто через мене. Упродовж усіх п’яти років навчання в коледжі нас з Томом пов’язували рівні дружні стосунки, замішані на здоровому суперництві: ми постійно змагалися, хто з нас кращий, я зазвичай перемагав, а Томові завжди вистачало об’єктивності визнати, що я переміг справедливо. Кончіта ж на третьому курсі підпала під Еліні чари — чи, швидше, їй захотілося пізнати нових відчуттів. Потім, як це часто бувало, вона опинилася в моєму ліжку, проте наш роман тривав недовго, а розрив виявився не болючим і ми змогли зберегти приязні стосунки.
Коли Науменка й Бекер викинули з військової служби, вони подалися шукати роботу в цивільних космічних компаніях. І знов-таки, ніде не змогли її знайти, хоча цього разу з іншої причини — потенційні працедавці, передчуваючи навалу претендентів з числа звільнених військових, не поспішали брати надто молодих і недосвідчених пілотів, навіть з гарними дипломами й відмінними результатами стажування. Том з Кончітою звернулись також в „Інтерстар“ — і, за збігом обставин, саме тоді, коли Гуго Гонсалес відпрацьовував у компанії свій останній день перед відбуттям на Вавілон. Колишній головний корабельний старшина (а нині, головний ескадрений старшина), дізнавшись про нашу дружбу в коледжі, що називається, перевербував обох — переконав їх вступити на службу до Ютландських ВКС. Утім, наважились вони на це не відразу, а ще якийсь час провели в роздумах і остаточно прийняли рішення лише незадовго до закінчення нашої місії на Вавілоні
Кончіту Бекер я призначив у пару до Марти Девіс, а Тома Науменка — до Кортні Прайс, потай плекаючи сподівання, що вона захопиться ним. Том був привабливим хлопцем і вмів поводитися з дівчатами, а Кортні явно припала йому до вподоби. Та, на жаль, сама вона ставилась до нього просто дружньо, лише як до товариша по службі.
А Том, маючи проникливий розум, швидко розібрався, що до чого, збагнув, хто насправді цікавить Кортні. Якось, у позаслужбовій обстановці, він мені сказав:
— Алексе, ти бісів красунчик і бабій! Тобі мало двох дружин, уже й третя на підході. Ютланд для тебе — справжній рай. На старість ти заведеш собі цілий гарем.
Після цієї розмови я пожалівся Елі:
— Ну, хіба я винен, що лицем вдався в маму? І хіба ти сама не казала мені, що в чоловіків зовнішність не головне?
— Не головне, — підтвердила Елі. — Але ти успадкував від матері не лише риси обличчя. Ще коли ти літав на перевалочну базу за новими кораблями, я переглянула серіали за її участю. Самі по собі ці „мильні опери“ були досить-таки посередніми і свого часу зажили популярності винятково завдяки грі твоєї матері. Вона зачаровувала глядачів своєю щирістю, простотою, душевністю, навіть деякою наївністю. Все це передалось і тобі, надто ж наївність. Ти такий милий і водночас геть не розбираєшся в жінках. Це нас у тобі й приваблює…
4
За чотирнадцять днів патрулювання у нас відбувся лише один інцидент, пов’язаний з появою в зоні нашої відповідальності непізнаного корабля четвертого класу. Ми вже були перейшли з режиму чергування в режим бойової ситуації й викликали підкріплення, але в кінцевому підсумку тривога виявилася хибною. Це був не черговий ворожий розвідник, а цивільне судно; просто його капітан, очманілий після кількаденної боротьби з вакуумним штормом, забув одразу після сплиття дати команду на ввімкнення позивних. Коли ж нарешті позивні запрацювали, з’ясувалося, що до нас завітала вже п’ята за рахунком мобільна студія служби новин — цього разу земної „BBC“. Журналісти, мов стерв’ятники, звідусіль зліталися до Ютланда, щоб зафіксувати для своїх глядачів і для історії перепетії першої за останні трицять років великомасштабної космічної битви. Виявивши, що їх перехопив корабель під командуванням сина адмірала Шнайдера, вони спробували розкрутити мене на інтерв’ю, але я послав їх до біса. А незабаром прибув сторожовий фрегат і взяв гостей під свою опіку.
На п’ятнадцятий день нашого чергування, під час вечірньої зміни, коли я прямував інспектувати медчастину (а заразом і побачитися з Ліною), мій наручний комунікатор видав попереджувальний дзвінок термінового виклику й автоматично встановив зв’язок. Голос Вінтерса, що чергував у рубці разом з Вебером та Елі, промовив:
— Місток викликає капітана!
— Капітан на зв’язку, — відповів я, тут-таки розвернувся й закрокував по коридору в інший бік, де були найближчі сходи. Від рубки мене відокремлювала лише одна палуба, тож користуватися ліфтом сенсу не було.
— За п’ять і три десятих астроодиниць, у зоні нашої відповідальності, виявлено сплиття групи кораблів чисельністю не менше сотні, орієнтовно — п’ятого класу. Позивних поки немає.
— Прийнято, зараз буду, — сказав я. — Командоре Вебер!
— Так, сер! — обізвався той.
— Оголосити бойову тривогу — поки лише в літно-навігаційній та інженерній службах. Викликати на місток старшого помічника Купера, пілотів Прайс і Девіс, старшого артилериста Картрайта. Бути готовим до екстреного занурення.
