Олесь Бердник - Подорож в Антисвiт (на украинском языке)
- Чому ви не вiдповiдаєте? Як ви потрапили знову сюди? Вас викинули з вищої сфери?
- Мовчи, Генрiху. Не треба, - благально прошепотiла Лю.
- Цього тiльки й можна ждати вiд них, - гримiв Чорний Тиран. - Вони непостiйнi, як стихiї. Найменше коливання енергiї позбавляє iстоту права перебувати в тiй сферi. Кому потрiбне таке абсурдне, непостiйне iснування?
Володар схилився наперед, i в його словах забринiли спокусливi нотки:
- Тiльки в моїх володiннях буття стабiльне, вiчне. Мої пiдданi впевненi в своєму становищi, їм не треба безглуздого принципу вдосконалення. Ми визнаємо лиш принцип насолоди - єдиного стимулу iснування. Ви зрозумiли мене, люди iншого свiту? Залишайтеся тут. Добровiльно. Ви будете щасливi. Ви разом з нами пiдете шляхом насолоди i руйнування. В руйнуваннi - вiдчуття сили. А що є вище вiд сили - господаря свiту? Ви побували в iнших свiтах. Це допоможе вам бути моїми слугами в тих свiтах. Ви одержите все, що захочете. Ви досягнете такої могутностi, про яку вам i не мрiялось...
Що я мiг вiдповiсти Чорному Тирану пiсля того, як торкнувся розумом i серцем високих, неймовiрно прекрасних свiтiв, куди прагнули у всi вiки й епохи найкращi серця людей? Люсi пригорнулася до мене, поквапливо сказала:
- Генрiху, не треба... Ти мовчи. Вiн безсилий що-небудь зробити. Ми наберемось сили, вiдновимо свою енергiю, i його варта не втримає нас...
Чорний володар, напевне, почув слова Лю. Вiн випростався на своєму пiдвищеннi i грiзно крикнув:
- Вам не перехитрити мене! Вибирайте свою долю. Або станете моїми помiчниками, або розлука. Я знаю - ти, чоловiк, прибув сюди за оцiєю жiнкою. Ти любиш її. Я маю можливiсть повернути тебе назад, у твiй свiт. А її я залишу тут. I ви назавжди розлучитесь. Вибирай!..
Краще згорiти у вогняному вихорi, краще пропасти в темрявi небуття, нiж опуститися до найнижчого рiвня - рабства духу. Я з викликом поглянув на Чорного Тирана. Вiн затремтiв од гнiву, i очi йому заблищали похмурим вогнем.
- Ти вибрав свiй шлях, людино з iншого свiту. Ти повернешся на свою землю i нiколи не побачиш своєї супутницi! Гей, слуги, вiзьмiть його, зробiть, що я сказав!
Мене вхопили, одiрвали вiд Люсi. Я бачив її простягненi руки, але нiчого не мiг вдiяти. Груба сила тягла мене геть вiд неї. Я вiдчув, що мене кидають у тiсний, як труна, куб, закривають важким люком. Нiби крiзь вату, востаннє почулося:
- Генрiх... я ждатиму тебе...
I потiм суцiльна мла... тиша... небуття...
Байдужiсть оповила мене, згасали бажання. Ще десь у глибинi свiдомостi промайнуло: а може, треба боротися? Може, ще є вихiд?
Нi, нема сили. Пустота. Безнадiя.
В безоднi сприйняття заблищали зiрочки фiолетового кольору, спалахнула вогняна пульсуюча квiтка. Знову галюцинацiя? Звiдки вона?
Я простягнув руки в пiтьму. Куди мене посадили? Нi тверде, нi м'яке. Щось схоже на в'язку рiдину. Вона охоплює мене невблаганними обiймами, тисне... А може, це марення? Може, це дивний, жахливий кошмар?
Загримiли громи. Потужний потiк невiдомої енергiї закрутив мене, кинув у простiр. В очi вдарило свiтло. Я побачив небо, сонце, море, вiдчув себе над землею. Я почав падати. I в останню хвилину свiдомостi зрозумiв, що Чорний Тиран виконав свою погрозу - викинув мене в мiй рiдний свiт.
Що було далi, ви знаєте, Педро. Якби не ви, то, певно, втопився б. Оце i все...
НАЗУСТРIЧ КОХАНIЙ
Уоллес замовк, знеможено заплющив очi. За стiнами ветхої хатини гримiв шторм, хвиля з стогоном розбивалася об скелястий берег, нiби акомпанувала вражаючiй розповiдi Генрiха. В кутку заворушився старий рибалка Хуан, закашляв.
Студент Педро встав з лiжка, нiби прокидаючись зi сну. Вiн заходив по хатинi, i разом з ним бiгала, падаючи вiд лiхтаря, його тривожна тiнь. Вiн розкуйовдив енергiйним рухом чорне пряме волосся на головi, зупинився проти Генрiха. Хвилюючись, сказав:
- Я не маю слiв... Я вiрю вам... Це грандiозно. Мабуть, iнакше не може й бути. Але тепер треба про вас... про вашу долю. Що ви гадаєте робити?
- Не знаю, - кволо всмiхнувсь Уоллес.- Я ще не думав.
- Еге, - раптом втрутився в розмову Хуан. - Ану, тихiше. Щось гуркоче...
Педро i Генрiх принишкли. В шум шторму вплiталися яснi звуки мотора. Старий рибалка кинувся до вiкна, виглянув. Тривожно озирнувся.
- Еге. Це, видно, по вашу душу. Катер. На ньому два полiсмени й один цивiльний.
Генрiх подививсь у вiкно. Справдi, з-за Чортової скелi вискочив великий вiйськовий катер. Вiн прямував до берега. В свiтанкових сутiнках можна було розрiзнити на палубi три постатi. Двоє вiйськових, а один у цивiльному вбраннi. Генрiх впiзнав його. То був Шрат. Як вони довiдалися про появу Уоллеса? Невже хтось устиг сказати? Чи просто догадалися, коли почули про падiння людини з неба?
Педро суворо поглянув на Генрiха, рiшуче запитав:
- Ви поїдете з ним?
- Нi. Нiзащо. Я не буду служити Шрату i його пiдлiй зграї.
- Що ж ви гадаєте?
Генрiх сумно подивився на молодого друга i тихо сказав:
- Я сам безсилий...
- Можете розраховувати на мене, - гаряче заявив Педро.
- Слово?
- Слово!
Педро мiцно потряс суху, кiстляву руку Генрiха, запально сказав:
- Вас, безумовно, заберуть. Мене, можливо, також. Але, оскiльки їх небагато, то нiчого страшного нема.
Вiн схилився до старого Хуана, щось зашепотiв йому на вухо. Той трохи подумав i хитнув головою. Не роздумуючи довго, вiн взяв у кутку ломик i, крекчучи, полiз у вiкно.
- Куди ви? - здивувався Генрiх.
- Тихо, - посварився пальцем Педро. - Так треба.
Старий рибалка зник за вiкном. Бiля хатини почулися голоси, потiм гучний стук у дверi.
- Зайдiть, - сказав Педро.
На порозi вродилися два полiсмени. Вони оглянули хатину, розступилися i пропустили цивiльного. Це був професор Шрат.
Йому на обличчi вiдбивалася дивна мiшанина радостi, хитростi i подиву. Вiн жваво кинувся до Генрiха, обняв його за плечi.
- Колего! Це неймовiрно! Нас повiдомили, що на цьому острiвку сталася фантастична подiя. Людина з неба! Я так i подумав, що це ви. I зразу ж сюди. Я за вами. Збирайтесь, поїдемо...
Генрiх сидiв на лiжку, байдуже i втомлено слухаючи тираду професора. Вiн iронiчно посмiхнувся i запитав:
- За мною, кажете? А полiсмени навiщо?
Шрат розвiв руками.
- Катер вiйськовий, ви розумiєте, I потiм... ми не були певнi, що це ви. Але чому ви не вiдповiдаєте, що з вами сталося? Чому ви тодi - в час експерименту - не повернулися назад? Де Люсi? I як ви опинилися тут? Чому ви мовчите, Уоллес? - суворо запитав Шрат. - Ви не хочете вiдповiдати?
- Не хочу, - спокiйно сказав Генрiх.
Страху нема. Хто йде правильною дорогою, з тим пiдтримка всього найкращого, найвищого. Байдуже, що з ним зробить Шрат i його посiпаки! Генрiх вiдчуває, що все обiйдеться добре, що всi сили темряви не здатнi подолати його. Це тимчасовий полон, це одна мить! А потiм - неосяжнi простори свободи, безмежнi свiти творчостi i краси! Як огидно мiниться обличчя Шрата. Хiба вiн вчений? Прислужник монополiй, раб Чорних Тиранiв! Так, так! Це ви чорнi тирани! Там, в антисвiтi, теж панують їхнi блiдi копiї, нiкчемнi вiдбитки, негативи! Вони незабаром теж зникнуть разом iз своїми послiдовниками. Людство довго не буде терпiти гидi на планетi, воно пiде шляхом вдосконалення i перетворить рiдну Землю в найкращий iз свiтiв.
