Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
Роздiл третiй,
який показує, що з втратою ваги освоїтися
не легко не тiльки одному академiку
Риндiну, а також розповiдає про перший
снiданок експедицiї в мiжпланетному
просторi i про несподiванi наслiдки того,
що професор Ван Лун закурив свою улюблену
люльку.
...Настала коротка пауза. I тiльки пiсля неї Микола Петрович почув дещо збентежений голос Сокола, який вiдповiдав йому:
- Не так-то легко вилiзти з гамака, Миколо Петровичу, ременi здорово затягнулися, он яка справа...
- Зараз, зараз я допоможу вам, - вiдгукнувся Риндiн.
Перед тим як залишити навiгаторську рубку, академiк уважно переглянув ще раз показання приладiв. Стрiлка покажчика швидкостi вже повiльно почала посуватися назад вiд позначки "11,5", всi iншi iндикатори також говорили про правильну роботу автоматiв, що обслуговували корабель. У цю секунду спалахнула зелена лампочка радiотелефону. Риндiн швидко повернув вимикач радiоустановки. Це був сигнал Землi!
- "Венера-1", "Венера-1", чи чуєте мене? Я Земля, я Земля, - чiтко долинуло з репродуктора.
- Чудово чую, - вiдповiв Риндiн голосом, який перехопило вiд хвилювання.
- Як почуваєте себе? Чи все у вас гаразд? - вiв далi голос з Землi.
- Все в порядку. Освоюємося з невагомiстю. Прилади й апаратура дiють бездоганно. Курс ще не перевiряли, хотiв би знати вашi данi.
- Ми тримаємо вас у полi зору ультракороткохвильових радiолокаторiв. Зараз працюють пости Iндiї, Владивостока i плавучий пост Тихого океану. Iнформуємо вас: внаслiдок невiдомої ще причини астроплан пiд час вильоту з Землi трохи ухилився вiд намiченого курсу...
- Але як це могло трапитися? - здивовано вигукнув Риндiн. - Адже всi розрахунки...
- Причини ще не встановленi, але так чи iнакше, астроплан ухилився вбiк. Поки що гадаємо, що це пов'язане з якоюсь неточнiстю в розрахунках потужностi двигунiв ракетного вiзка, який не досягнув потрiбного розгону. Iнакше довелося б припустити, що астроплан виявився важчим вiд його розрахункової ваги. Щойно з'ясуємо все це, повiдомимо вас. А тим часом нам довелося форсувати роботу атомiтних ракетних двигунiв самого корабля, щоб виправити курс. Тепер уже все гаразд. Лишилося тiльки одне побоювання: чи не викликала ця форсована робота ваших ракетних двигунiв перевитрати палива? Просимо перевiрити. Хоч ви i маєте значний резервний запас, все ж таки краще мати точнi вiдомостi.
Академiк Риндiн знову здивовано знизав плечима. Дуже дивно! Як могла статися подiбна неточнiсть? Потужнiсть ракетних двигунiв вiзка перевiрялася не раз, i астроплан нiяк не мiг раптом поважчати проти розрахункової ваги. Як же розумiти все це? Вiн голосно вiдповiв у мiкрофон:
- Єсть, буде зроблено, перевiримо.
- Земля надсилає вам палкий привiт i побажання успiху. Будемо викликати вас через нашi потужнi передавачi й далi. До побачення, товаришу Риндiн! До побачення, "Венера-1"!
- До побачення, Земле!
Зелена лампочка погасла. Так, дивно... "Важче вiд розрахункової ваги..." Хм! Проте зараз треба допомогти Ван Луну i Соколу...
Микола Петрович почав пересуватися до центральної каюти; вiн, усе ще тримаючись однiєю рукою за шкiряну петлю в стiнi, пiдтягнувся до дальшої, таких петель було багато на всiх стiнах i стелi каюти,- ухопився за неї i знову пiдтягнувся далi. Це було схоже на рухи плавця, який пливе вздовж берега, перехоплюючи руками прибережне камiння i пiдтягуючись до нього.
Опинившись бiля дверей, Риндiн випустив з рук останню петлю i взявся за притолоку, зробив руками широкий плавний рух i вiльно виплив у повiтрi до центральної каюти. Вже добре орiєнтуючись i враховуючи кожен рух тiла, Микола Петрович без особливих труднощiв iмiтував все тi ж самi жести плавця. Пружне повiтря дозволяло пливти в ньому, як у водi, приблизно так, як робить людина, що пiрнула у воду.
- А знаєте, Миколо Петровичу, це навiть красиво! - вигукнув зацiкавлений Сокiл. - Ви встигли здорово освоїтися. Ну, я не вiдстану вiд вас, от побачите!
Вiн лежав на гамаку - саме на гамаку, а не в ньому. Здавалося, що еластичний гамак вiдштовхував вiд себе тiло геолога. Микола Петрович посмiхнувся, звернувши на це увагу:
- Цiлком зрозумiле явище. Так само i мене виштовхнуло моє крiсло. Ну, ви можете розстебнути ременi, чи допомогти вам?
- Та вже, здається, можу. Адже я також поступово освоююсь, - вiдповiв упевнено Сокiл. - Заждiть, Ван, давайте по черзi. Я вже приготувався, а ви використаєте мiй досвiд.
- Гаразд, гаразд, пiдожду, - вiдгукнувся Ван Лун.
Сокiл iз зусиллям вiдстебнув тугий замок ременiв, якi прикрiпляли його до гамака. Замок клацнув, ремiнь вiдлетiв убiк. Пружний гамак наче тiльки чекав цього. Вiн буквально вiджбурнув Сокола вiд себе. Вадим Сокiл вiдлетiв по косiй лiнiї, немов снаряд. Вiн пролетiв через усю каюту, безпорадно розмахуючи руками i ногами, i вдарився об протилежну стiну пiд самою стелею.
- Ох, хай йому чорт! - гукнув вiн.
- Хапайтеся за петлi, за петлi! - пiдбадьорив його Риндiн, ледве стримуючи смiх. - I не робiть рiзких рухiв, легше!
Але було вже пiзно. Енергiйному Соколовi трудно було одразу перейти до уповiльнених, плавних рухiв. Ударившись об стiну, вiн вмить одлетiв вiд неї в протилежний бiк, не встигнувши вхопитися за петлi. А рiзкий рух, яким вiн хотiв досягти найближчої петлi, примусив його тiло перевернутися. Вiн летiв назад, знову до гамака, але на цей раз повiльно перекидаючись в повiтрi. Пiдлетiвши до свого гамака, вiн устиг схопитися за нього i затриматися, хитаючись, немов човен на бурхливих хвилях.
Вадим Сокiл уже не посмiхався. На його худорлявому обличчi з великими свiтлими, трохи опуклими короткозорими очима, що здавалися ще бiльшими пiд круглими окулярами, було помiтно явне роздратування. Завжди неслухняне бiляве i кучеряве його волосся було скуйовджене. Микола Петрович, згадуючи свою першу подорож по навiгаторськiй рубцi, мiг тiльки поспiвчувати геологовi. Зате Ван Лун широко посмiхався, стежачи з свого гамака за товаришем.
- Дуже цiкаве видовище, - добродушно промовляв вiн. - Вiдомий геолог Вадим Сергiйович Сокiл оволодiває новою стихiєю. Як це треба сказати боротьба з невагомiстю? Або - що таке рiвновага? Вадиме, тримайтеся мiцнiше, це дуже-дуже iсторична мить!
- Гаразд, гаразд, - промурмотiв у вiдповiдь Сокiл. - Вилiзайте самi, шановний товаришу, подивимося, як це вийде у вас.
- Зважимо на ваш досвiд, дорогий друже, зважимо! Адже ви самi радили менi.
Справдi, Ван Лун не повторив помилок свого друга. Вiн, вiдстiбуючи ременi, мiцно тримався за гамак. I коли той спробував вiдкинути його, Ван Лун встояв, ухопившися за край гамака, наче за гриву здибленого коня. Потiм вiн навмисно уповiльненим рухом простягнув руку до найближчої шкiряної петлi на стiнi каюти, пiдтягнувся до неї i звiдти скромно поглянув на Сокола, який все ще сердився:
