Олег Авраменко - Реальна загроза
Ми хором розсміялися.
2
Через годину ми повдягалися й пішли обідати в невеличкий набережний ресторан, де до нас приєднався Ганс Вебер, що за минулий рік устиг отримати ступінь доктора наук в університеті Світ-Лейк-Сіті, прочитав студентам курс лекцій зі своєї улюбленої теорії чисел, а нещодавно, втомившись від академічної роботи, записався на військову службу.
До речі кажучи, за час мого перебування на Вавілоні всі льотчики „Маріани“ один за іншим вступили до лав Ютланських ВКС. Декотрі вчинили так за прикладом Павлова, якого глибоко шанували; інші зважились на це після повідомлень про масові чистки в Ериданських Збройних Силах і Астроекспедиції, коли з подивом та обуренням виявили у списках звільнених імена своїх друзів, родичів і добрих знайомих, які жодним чином не могли брати участь у змові, а просто потрапили під роздачу.
Якщо не рахувати Вебера, то найдовше з усіх протрималися Яна й командор Томасон. Моя сестра — через неприязнь до батька, яка, втім, поступово згасала; а Томасон — з почуття обов’язку перед кораблем і рештою його команди, хоча чудово розумів, що після повернення на Октавію його негайно відправлять у відставку, як і багатьох інших офіцерів, що мали нещастя підтримувати близькі стосунки зі звинуваченими у змові. Слабкою втіхою для Томасона було лише те, що він більше не підозрювався у викраденні „Маріани“. Ще після інциденту на Вавілоні з замахом на мене, Фаулер скористався причетністю до цієї ганебної історії ериданського консула і через своїх адвокатів добився судового рішення, що зняло з мене (а заодно з Елі, Ліни, Яни та багатьох інших, включно з Томасоном) всі звинувачення у співучасті в захопленні фрегата. Головними доказами у справі були численні листи членів команди „Маріани“ до своїх родичів, добровільно пред’явлені тими ж родичами. Деморалізований нещодавнім дипломатичним скандалом ериданський уряд обмежився лише формальною участю в процесі й не став оскаржувати судовий вердикт, який відтоді набув законної сили. На жаль, Павлова на тому суді не виправдали, бо в деяких листах висловлювалися припущення, що саме він стояв за спинами заколотників, а потім видав себе за жертву змови. Проте Павлов поставився до цього з філософською стриманістю — він уже давно змирився з тим, що більше не побачить Октавії…
В решті-решт, і Яна і Томасон здалися — вони просто не змогли й далі залишатися сторонніми спостерігачами, коли на планету насувалася війна. Томасон відразу отримав звання коммодора й очолив бригаду легких крейсерів, а Яна та ще четверо пілотів з „Маріани“ стали командирами кораблів. Капітанську посаду пропонували також і Веберу, але він відмовився, висловивши бажання залишитися старшим навігатором або зайняти місце першого пілота. Йому більше подобалося керувати кораблем, а не командувати.
— Ну то що? — звернувся Вебер до мене і Яни, коли ми закінчили з обідом. — Хто з вас візьме мене в свою команду? Тільки вирішуйте швидше, а то мене вже сватають на той дурний авіаносець, „Мрію ідіота“… Ну й назва, скажу вам! І хто лишень її вигадав, хотілося б знати.
Я скромно промовчав і не став зізнаватись у своєму авторстві. А Яна сказала:
— Думаю, тобі краще піти до Алекса.
Причина, з якої сестра поступалася Вебером на мою користь, була очевидна — вона хотіла щоб у мене під боком був висококласний льотчик, на чий досвід і професіоналізм я міг би покластися за будь-яких обставин. Сам я також був не проти Ганса — на „Маріані“ ми з ним добре ладнали, і одна навіть думка, що він служитиме зі мною, додавала впевненості. Але, з іншого боку, мені було важко уявити себе його командиром…
Вебер подивився на мене:
— Отже, вирішено, капітане?
Я кивнув:
— Добре. Завтра ж подам до штабу ескадри відповідний рапорт. Щоправда, зараз я у відпустці, але… — Я замовк і запитливо глянув на Павлова: — Адже так можна?
— Безумовно, — відповів він й підвівся з-за столу. — До речі, Александре, нам треба поговорити. Пройдімося.
Ми вдвох залишили відкриту терасу ресторану й неквапно закрокували по безлюдній набережній алеї. Перш ніж почати розмову, Павлов дістав сигарету і розкурив її від запальнички. Зробив першу затяжку, повільно видихнув дим, а потім несподівано запитав:
— Ти подаватимеш рапорт про переведення лейтенанта Прайс на інший корабель?
Я густо почервонів.
— То ви… все знаєте?
— Все не все, але дещо знаю. Тобі доведеться звикнути до того, що перебуваєш під пильнішим наглядом, ніж інші капітани Зоряного Флоту. У положенні сина імператора є й свої мінуси.
— Розумію, — зітхнув я. — Але звідки безпека пронюхала про рапорт? Я ж іще не писав його, лише збирався… Чи, може, вони підслуховують і мої розмови з Елі та Ліною? — На цю думку мені стало вкрай незатишно.
— Ні, не підслуховують, — відразу заспокоїв мене Павлов. — І не підглядають. А про рапорт я сам здогадався. Оскільки третя дружина тобі не потрібна, звідси напрошується висновок, що ти маєш намір позбутися Прайс як зайвого подразника.
— Логічний висновок, — погодився я. — Раніше я й справді збирався так зробити. Проте передумав — Прайс залишиться в моїй команді.
— Чому?
— Бо інакше буде неправильно. Мій рапорт, хоч як би я його не сформулював, зашкодить кар’єрі Прайс. А вона, по суті, ні в чому не винна, просто так склалися обставини. До того ж кепським я буду капітаном, якщо таким чином вирішуватиму проблеми — просто відмовляючись від підлеглих, через яких вони виникли.
Павлов схвально кивнув:
— Я дуже сподівався почути такі слова. Впевнений, що ти зможеш розрулити цю непросту ситуацію.
— Я теж на це сподіваюсь, — відповів я. — Але тоді виникає інша проблема. Зараз лейтенант Прайс виконує обов’язки старшого навігатора, а з появою в команді Вебера її доведеться понизити в посаді.
— Аж ніяк, — заперечив Павлов. — Май на увазі, що зараз у тебе лише три постійні пілоти — тих шістьох, що ти отримав для польоту на Вавілон, переведуть на інші кораблі. Тож простору для перестановок удосталь. Зроби Прайс другим пілотом, це рівнозначна посада, і так ти звільниш місце для Вебера. Та якщо хочеш знати мою думку, я призначив би його не старшим навігатором, а першим пілотом. Але тут вирішувати тобі — бо це зачепить інтереси лейтенанта Девіс.
— Вона не образиться, — відповів я. — Девіс воліє працювати навігатором. Під час рейсу вона часто мінялася місцями з Прайс.
— От і чудово. Завтра подаси рапорт про перестановки й попросиш призначити в твою команду ще двох штатних пілотів до повного комплекту.
