Василий Бережной - Лабiринт (на украинском языке)
Дiставшись до лекцiйного залу, вона зiтхнула з полегшенням: там нiкого не було, тьмавi свiтильники над входами i виходами пунктиром охоплювали порожнечу. Отже, нiякої лекцiї...
Та Джеймс не хотiв повертатися нi з чим. Лишивши Едну в залi, кинувся шукати когось iз працiвникiв i таки набрiв на кабiнет, в якому сидiв за невеличким столиком зарослий дiдок, схожий на Бернарда Шоу.
- Перепрошую, сер, - звернувся до старого. - Тут у вас минулого разу вiдбулася лекцiя... е-е... фiзика... слабка взаємодiя... Чи не допоможете менi зв'язатися з ним?
Дiдок пiдвiв голову i кинув на Джеймса погляд:
- Хiба ви не чули, що сталося? - Старий поплямкав губами. - Нашого славетного вченого знеславили.
Кук-Соммерс поблiд, вхопився руками за краї столика, наче збираючись пiдняти i торохнути ним дiда.
- Невже... невже його теорiя виявилась неспроможною?
- Заспокойтесь, мiстер, присядьте. Отак. Ви, мабуть, не належите... до науковцiв, якщо досi не чули цiєї сенсацiї?
- Я - фiзик-теоретик, - гамуючи нетерпеливiсть, сказав Джеймс, - i хотiв би...
- Цiкаво... - Старий скинув бровами. - Ну, гаразд, трапляється... Так от, його формула слабкої ядерної взаємодiї точно описує процес, до того ж надзвичайно елегантна, витончена. Це - формула-красуня!
- То що ж сталося? - прохопився Кук-Соммерс.
- Його обвинувачують, як це не дивно, в плагiатi.
- Невже такий учений...
Старий скрушно зiтхнув:
- Це було так несподiвано. Витягли на свiт божий один iз старих номерiв журналу "Нью саєнс", в якому цю саму формулу опублiкував... заждiть, пригадаю... ага - Соммерс! Здасться, Нобелiвський лауреат... Джеймс Соммерс. Звичайно, вони могли зробити вiдкриття незалежно один вiд одного, мабуть, так воно й було, прiоритет тут нi до чого. Але, знаєте, знайшлися заздрiсники... Роздмухали скандал. Серце вченого не витримало... - Дiдок знову зiтхнув. - А яка благородна була людина!
- Та-ак... - Джеймс пiдвiвся, рвучко, знервовано пiдступив до столика. Очi йому палали, голос помiтно дужчав.- Так от, формулу в тому журналi опублiкував не Соммерс, а Кук-Соммерс, його син.
- Син? - скинув кошлатими бровами старий. - Уперше чую, щоб у генiя i син був генiальний.
- Але це так... - зам'явся Джеймс. - Формулу цю опублiкував син Соммерса - Джеймс Кук-Соммерс.
- Нiякого Кука! Там надруковано - Джеймс Соммерс, тепер я точно пригадав.
"Невже це Патрик пiдклав свиню? - подумав Джеймс. - Ну, зажди..."
- Саме Кук! - роздратовано вигукнув, нiби старий оглух.
- Та звiдки ви знаєте?
- Ще б пак не знати! - зблиснув очима Джеймс. - Це ж я сам, я її опублiкував! Розумiєте - я!
На якусь мить дiдок зацiпенiв, потiм силувано посмiхнувся:
- Чудасiя, та й годi. Якщо це так... Вам мусить бути понад сто рокiв, добродiю!
- Завдяки щiлинi в часi, я змiг проникнути... Та хiба ви повiрите?
Кук-Соммерс опiк його таким поглядом, що старий зiщулився, злякано промимрив:
- Хоча, може бути... а чого ж... Чорна курка несе бiлi яйця... Суцiльнi парадокси.
Переляк старого потiшив Джеймса. Гамуючи смiх, що не раз пiдступав йому до горла, обернувся i вийшов. Було прикро, що його переплутали iз славетним татусем, але вiн цю помилку виправить, i його iм'я лишиться в iсторiї фiзики. Вже наближаючись до Едни, - вона задрiмала в крiслi, - подумав про спадщину Нобелiвського лауреата. Цiлком можливо, що вiн - єдиний спадкоємець! А там же мiльйони й мiльйони... Треба тiльки взяти метикованого адвоката.
- Ходiмо, Мiзинчику! - торкнув її за плече.
Една розплющила очi:
- Ну як? Щось нове є?
- Скоро станеш мiльйонершею!
- Любий... - Една простягла руки i, пiдвiвшись, обняла його за шию. Придбаємо кондитерську?
- Ну, звичайно! Я перепрограмую Няумуко... Та що там кондитерська... Не той масштаб...
До тунелю тут було рукою подати, але обоє долали цей простiр з натугою, важко дихаючи. Ось уже й Атланта проминули, а брунатному килиму, здається, не буде кiнця. I навiщо така ворса? Наче трава чiпляється за черевики.
- О, ми заживем солодким життям... - говорив i говорив, нахиляючись до Едни, Кук-Соммерс. - Нащо менi та лабораторiя? Або тобi - будiвельна фiрма?
Вiн говорив з якимось острахом, хоча в перспективi - спадщина Соммерса, спадщина ледi Кук... Але радостi не було, вiн навiть голос притишив. З кожним кроком iти ставало важче, неначе земне тяжiння подвоїлось чи навiть потроїлось.
- Чи ми дiйдемо колись? - шепоче Една. - Я боюсь...
- Перестань хникати, Мiзинчику, я теж сам не свiй, але не боюся. Та й чого нам полохатись, чорт...
Якийсь трiск обiрвав його мову. Стали як укопанi, прислухаючись i роззираючись. По стiнах i склепiнню тунелю змiїлись чорнi трiщини. Землетрус? У Лондонi?
Трiск припинився, та почало тьмянiти свiтло. Вони заспiшили, як могли. Йшли, натужно дихаючи, мовчки; Една лiвою рукою трималася за Джеймса, правою ж час вiд часу торкалася стiни тунелю, наче боялася збитися з правильного напрямку. Раптом сiпнула Кук-Соммерса за лiкоть:
- Бачиш? Бачиш?
Ще кiлька крокiв, i вiн розгледiв: бiля отвору вовтузиться Няумуко, вiдламує шматки породи i шпурляє навсiбiч.
- Няумуко, пропусти мiс Едну, - прохрипiв Джеймс. I до неї: - Швидше, швидше пролазь. Щiлину затягує...
Робот звiльнив отвiр i став з того боку, простягнувши свої металевi руки навстрiч дiвчинi. Кiлька секунд, i Една, тривожно скрикнувши, опинилась бiля Няумуко. Тим часом отвiр так звузився, що Кук-Соммерс уже це мiг протиснутись. Просунув голову i ледве встиг вiдхилитись назад.
- Няумуко! - заволав щосили. - Розширюй лазером!
Кiлька разiв зблиснув тонкий промiнь i погас. "Невже розрядився? промайнула страшна думка в Кук-Соммерса. - Не може бути..."
- Ламай руками!
Няумуко схопився за краї, що напливали по всьому периметру, але не змiг вiдламати й крихти. Просунув голову, намагаючись натиснути плечем, застряв, не змiг i поворухнутись. Ще мить, i страхiтлива сила розпанахала його надмiцне сталеве тiло, важка голова з половиною грудей бемкнула об пiдлогу бiля Кук-Соммерса. Враз потемнiло, вiн присiв, обiпершись спиною об стiну, i вже не бачив, як стискується простiр тунелю, як сходяться стiни i склепiння. Його згасаюча свiдомiсть ще встигла прийняти сигнал звiдти - крик, iстеричний крик Едни. Та проаналiзувати цей сигнал вмираючий мозок не змiг. Темрява, шум, зблиск...
"...на будiвництвi Барбiкен-центру знову загуркотiли екскаватори i прохiдницькi комбайни - поглиблюється котлован, прокладаються тунелi. На великiй глибинi в твердiй породi будiвельники натрапили на останки невiдомої людини i рештки робота..."
"Темз-Тайм" вiд 21.IX ц. р.
