Василий Бережной - Ох, цi телепати (на украинском языке)
13.VIII. Еге-ге, ланцюжок Липський - Поля через Едика i Сєву не спрацьовує. Пiдключив тiтоньку (флакон французьких духiв на 25 крб.) нiякого ефекту. Спiвчуваю великим ученим: рухати науку дуже тяжко.
16.VIII. недiля Завтра - день сенсацiї, день фурору! Демонструю цих двох телят на Вченiй радi".
IV.
Невеликий конференц-зал iнституту заповнювався здебiльшого науковою молоддю, жодного свiтила Федiр Липський поки що не зауважив. Стукали вiдкиднi сидiння, стояв приглушений гомiн. Усi троє вiкон виходять на вулицю, густо засаджену каштанами, отож тут хоч i сутiнки, зате не жарко, хоча цього лiта на Київ налягла жорстока спека.
"Поховались по дачах, - ремствував Липський, - i в даний перiод їх навiть телекiнезом не виманиш звiдти, не те що телепатiєю. А ця мелюзга кандидатики та аспiрантики, вiд них же нiчого не залежить... От якби приїхав Суховодов! Могли б i з Москви та Ленiнграда запросити. А Нобелiвськi лауреати хiба вiдмовилися б? Хутiр... А ця чого вирячує на мене очi? Певне, шкодує, що вiдштовхнула. Та якби в тебе не пробивались вуска, я б того жевжика Сєвочку швидко вiдшив би... А вуска... З неї мусив би вийти хлопець, а воно дiвчина... О, вiдвернулось, приндиться".
Липський пробрався до неї, удавано мило посмiхнувся:
- Ну що, Полечко, нервуємо? Ну, не треба, не треба, заспокойся. Дуже вiдповiдальний перiод. Гляди ж, зосередься, покажи їм клас!
Поплескав її по плечу, вона нiчого не сказала, тiльки зiтхнула. Видно було по всьому, що не в настрої. Це трохи стурбувало Липського. Чому б то їй бути не в гуморi? Професор до неї ставиться по-батькiвському, вiн особисто нiчого такого не сказав, а як буде зiбрано достатньо матерiалу для дисертацiї, то взагалi нащо вона йому здалася... Може, що iз Сєвою? А раптом помiж ними пробiгла чорна кiшка? I його ще й досi нема. Можна б уже й починати...
- Чому Сева запiзнюється?
- Не знаю.
До них пiдiйшла секретарка. Iгноруючи Липського, звернулась до Полi:
- Професор запитує, чи скоро...
- Скоро, скоро, - роздратовано обiзвався Липський. - Я сам скажу.
Секретарка нiби й не чула, очiкувально дивилась на Полю, i вона "ловила її думки:
"Потрiбен ти менi, зухвалець... Прив'язався до дiвчини..."
- Та от ждемо Сєву, - сказала Поля. - Вiн мусить бути з хвилини на хвилину.
Гiрка образа пiдкотилась до горла Липському, i, дивлячись, як похилитала секретарка, вiн подумки пообiцяв, як тiльки стане директором, прогнати "стару каргу втришия".
Ось i Сєвин мотоцикл ревнув пiд вiкнами, зал заворушився, знявся гомiн. Липський скривився: усi так поглядають на дверi, нiби має зайти якась знаменитiсть - Блохiн чи Буряк. I Полине личко пожвавилось, очi заблищали, вона пiдвелася i помiж рядами пiшла йому назустрiч. Липський бачив, як хлопець, знявши з голови лискучий шолом, радiсно заговорив до Полi, i легке ревниве почуття ворухнулось йому в грудях. "А втiм, - подумав вiн, - у даний перiод це добре, навiть дуже добре. Краще пройде експеримент".
Кивнувши своїм пiдопiчним, Липський пройшов до кабiнету шефа упевненою ходою, навiть не глянувши у бiк секретарки. У шефа - в чорних шкiряних крiслах - сидiли члени Вченої ради, здебiльшого лiтнi статечнi люди, йшла жвава розмова. Як тiльки Липський зачинив за собою подвiйнi дверi, розмова увiрвалася, i всi голови повернулись до нього.
- Ну, що там, усi вже є? - спитав шеф. - Ми, як бачите, готовi.
- Мої пiддослiднi також готовi, - сказав Липський з ноткою урочистостi. Окинувши поглядом присутнiх докторiв, додав: - А може, тут проведемо? Для вас було б зручнiше... (Мало не вирвалось - "колеги").
Старий замахав руками:
- Тут... е-е... мало мiсць, а бажаючих багато. Це неприйнятно, Липський. - Бочком-бочком вийшов iз-за столу i почовгав до дверей. - Ходiмо, колеги.
Поля з острахом дивилася, як професор зайшов за стiл, вкритий важким оксамитом, як обiч нього неквапно сiдали iншi вченi, її навiть кинуло в дрож, коли помiтила, як потирає руки Липський. А зал наче був у туманi, голоси долинали нiби здалеку, глухо, невиразно. Лаборантка Валя, що сидiла поруч неї, торкнулася її плеча:
- Професор кличе...
Поля пробралася помiж рядами i, як сновида, зiйшла на пiдвищення, де сидiли члени Вченої ради. Професор посадив її коло себе, прихилився:
- Не хвилюйтеся... є... є... все буде гаразд.
- Ой, боюсь, що не буде... - прошепотiла, зиркаючи на Липського, що вмостився край столу, ближче до трибуни.
Професор пiдвiвся i, крутячи в руках олiвчика, обвiв поглядом зал.
Побачивши Сєву, що сидiв на окремому стiльцi з каскою на колiнах, поплямкав i сказав:
- Ну що ж, почнемо, товаришi. Здається, всi, хто цiкавиться... е-е-е... прийшли. Сьогоднi в нас... є... є... незвичайне засiдання. Iдеться про експеримент iз так званої... є... є... телепатiї. Кажу "так званої", бо це психiчне явище не доведене, хоча... є... є... i не спростоване. Мозок людини - це безмежний космос у тiснiй черепнiй коробцi. На картi обох пiвкуль... є... є... ще дуже багато бiлих плям як з морфологiчного, так i з функцiонального погляду. Скажiмо, якi структури... е-е... вiдповiдають за iнтуїцiю? Або: чи iснує... є... є... полiфункцiональнiсть, коли одна мозкова структура має кiлька функцiй? Одне слово, мозок... є... є... ще тiльки починає вивчення себе... Завдяки щасливому випадку стало вiдомо про незвичайнi... є... здiбностi Полi Шумейко, яка тепер у нас працює...
"Я її вiдкрив, я її привiв!" - Поля почула думку Липського, i обличчя їй пересмикнулось. "Привiв... - промайнуло в головi. - А я не хочу бути на твоєму поводку! Чванько".
Її давно обурювала поведiнка Липського, його нещирiсть до неї, Сєви i навiть професора, а зараз... о, як вiн їй обрид! Хоча б уже швидше вiдкараскатись...
- Попросимо нашого... є... є... аспiранта Липського поiнформувати про цiлi та умови експерименту.
Липський хвацько пiдступив до трибуни, а секретарка поставила перед ним чорну цибулину мiкрофона. їй доручено було записати все засiдання. Аспiрант чмихнув, стрiпнув чубом i почав:
- Я, так би мовити, вирiшив продемонструвати цей експеримент, тобто наш вельмишановний директор i керiвник... - У залi почувся смiшок, i Липський збився. Швидким жестом вихопив з бокової кишенi папiрця, розгладив на трибунi i далi продовжував iз написаного: - Проведено кiлька десяткiв дослiдiв, один з них у присутностi директора, в його кабiнетi. Поля Шумейко в думцi, так би мовити, передавала зображення фiгур на картках Зенера, а Сєва (прiзвище уточнити) їх безпомилково приймав. - Оте "уточнити" знову викликало смiх у залi, проте Липський на це не зважав. Одiрвавшись од читання, кивнув: - Онде вiн сидить в кiнцi залу. - Багато голiв повернулося в той бiк, Сєва знiяковiв. - Отже, факт телепатичного зв'язку є, так би мовити, фактом. В цьому переконався i сам директор, коли намалював знак параграфа... - Професор заплямкав, але нiчого не сказав. - У ходi дослiдiв мною вiдкрито ПеЗеТе. - Липський зробив паузу, зверхньо так подивився на притихлий зал, а тодi пояснив: - Тобто Перший Закон Телепатiї, наголошую Перший, бо, наскiльки менi вiдомо, жодного закону в цiй науцi ще не було встановлено та навiть i спроб у цьому напрямку не робилося. ПеЗеТе можна сформулювати коротко: не проводь експериментiв уночi.
