Василий Бережной - Сакура (на украинском языке)
Ну, що ж, iнженер Окуно Тадасi зараз теж стане роботом - аби дiстатись до життєво важливих центрiв Мозку. А тодi... О, тодi вiн зумiє нейтралiзувати проклятущого Унiкума!
Окуно аж зажмурився, уявивши рубильники на великому мармуровому щитi в залi енергостанцiї. Кiлька ривкiв, i живлючий струм перестане надходити в жадiбнi кабелi, трансформатори, провiдники й напiвпровiдники Мозку, зникнуть силовi поля... Електронний узурпатор одразу перетвориться на купу металу, iзоляцiї, пластика... Найперше треба буде вимкнути систему безпеки, а тодi...
Загупало, до примiщення почали заходити роботи. Чулося специфiчне дзижчання їхнiх моторiв - наче сюди набилося безлiч комарiв. Роботiв було досить-таки багато, але жодного зiткнення Окуно не помiтив. Сходились, як добре вимуштруванi солдати. Вишикувались у двi лiнiї - почався профiлактичний огляд. В кожнiй парi роботи по черзi оглядали один одного, перевiряючи i голови - приймально-передаючий пристрiй, i ноги - несучi механiзми, i руки - iнструменти. Контакти зачищалися, ненадiйнi запобiжники замiнювались.
Покiнчивши з профiлактикою, роботи поставали навпроти своїх виходiв i так заклякли. Тiльки сприйнявши iмпульс-наказ, кожен з них оживе й пiде виконувати свої обов'язки.
Окуно мусив замiнити когось iз роботiв. На ньому вже була така сама пластикова роба, треба тiльки взяти "голову". Iнженер пiдiйшов до ближчого робота, чiткими, розрахованими рухами швидко зняв приймально-передаючий пристрiй i надiв його собi на голову, притуливши клеми до своїх вушних мiкрофонiв. Тепер вiн сприйматиме сигнали... А чи розшифрує?
Йому потрiбно було лише хвилину, щоб вiднести безголового робота в коридорчик, де ховався сам, покласти пiд стiною й повернутися на його мiсце. Стояв i думав. Котрийсь iз членiв пiдпiльного комiтету спитав: "А ви усвiдомлюєте, на що наважуєтесь?" О, так, тепер вiн усвiдомлює... Як вчасно Кьоко увiйшла в його життя - поки вiн не отупiв остаточно й безповоротно, поки не втратив здатностi мислити! Унiкум... Зажди, ось тiльки дiстануся до мармурового щита...
Сигнал продерся до його свiдомостi сiткою iмпульсiв, розiбрати якi важко було. Окуно без вагання рушив за тими роботами, що прямували в бiк енергостанцiї. Метрiв через сто тунель подiляється надвоє, лiворуч - до залу. О, повернули туди!.. Йому загупало в скронях, стало важко дихати. Близько, близько... А куди ж вони - хiба не в зал?! Ну, що ж, це може, й краще... Iнженер звернув у широкий прохiд, i в вiчi йому сяйнув вiдблиск мармурових стiн. Щось було холодне й урочисте в цiй бiлiй кам'янiй геометрiї. Тихо. А чому, власне, так тихо? А джмелине гудiння високої напруги?.. Рубильники! Де ж рубильники?!
В якомусь зацiпенiннi Окуно мацав очима стiни. Нi щита, нi рубильникiв нiде не було! Переробив, клятий, замурував... Бач, остерiгається! А чого, чого йому остерiгатися? Ух...
Вдарив кулаком по бiлiй стiнi i, навiть не вiдчувши болю, кинувся геть.
Шогi! Унiкум вирiшив провести матч в шогi* з новою математичною машиною "Пiфагор". Фiгурами у грi мусили стати сорок найкращих у Токiо гравцiв. Може, Унiкум захворiв на марнославство, а може, тiльки хотiв принизити людей.
______________ * Японськi шахи.
Кьоко страшенно зрадiла, почувши про цей матч, а зараз, перед його початком, дуже хвилювалася. Ходила по своєму тiсному боксу туди й назад, немов мiряючи килим, нервово стискувала пальцi i раз у раз поглядала на хронометр. Очi їй блищали, на бiлих щоках проступив рум'янець. Мiка все водила поглядом за мамою, а тодi усмiхнулась i почала крокувати разом з нею, стараючись забiгати наперед.
- Ах ти, моя сакура!
Вхопила доньку на руки, пригортала, притискувала до грудей.
Мiка, обнявши маму за шию, спитала:
- А коли ми пiдемо в сад?
- Пiдемо, пiдемо, вже недовго чекати!
Нарештi спалахнув екран. Кьоко сiла на килим, пiдiбгавши пiд себе ноги. Мiка вмостилася поруч i, наче вiдчуваючи напругу моменту, сидiла притихла, не по-дитячому зосереджена.
- Бачиш, бачиш, Мiка-тян, он iде Окуно-сан!
До великої зали, бiла пiдлога якої подiлена лiнiями, заходили "фiгури", i Мiка нiяк не могла впiзнати Окуно. Ось прийшли "генерали з дорогоцiнного камiння" - їхнi п'ятикутники на головах виблискували рубiнами; за ними зайняли свої мiсця "золотi генерали", далi "срiбнi генерали", потiм "воїни з колiсницями",- усе так, як i повинно бути в стародавнiй грi.
Кожна iз супротивних армiй вишикувалась у три ряди, роздiляло їх також три ряди бiлих квадратiв. У кожного на головi рiзнобiчнi п'ятикутники, гострим ребром повернутi до ворожого табору.
Кьоко не спускала очей з Окуно. Вiн у формi "генерала з дорогоцiнного камiння" стояв на правому кiнцi центрального пояса, ближче до Пульта Управлiння, на якому спокiйно сяяли невеличкi овальнi екрани осцилографiв i ряснiли ряди рiзнокольорових кнопок. З екрана добре видно його обличчя зосереджене, спокiйне, якесь навiть байдуже.
Кьоко дивилась на нього з любов'ю: от витримка! Адже саме йому доведеться виконати найвiдповiдальнiшу роль у цiй акцiї... Зараз Унiкум переконається, що люди - це все-таки не роботи...
Коли всi "фiгури" завмерли на своїх квадратах, зазвучав металiчний голос:
- Розпочинається матч Унiкум - "Пiфагор"!
"Розпочинається... - зловтiшно подумала Кьоко. - А як вiн скiнчиться?"
- Для мене велика честь зiграти зi своїм творцем! - почувся тонкий голос "Пiфагора". - I я виправдаю його сподiвання, продемонструвавши винахiдливу, бездоганно логiчну гру.
- О боже, як вони розмовляють! - прошепотiла Кьо-ко, невiдривно дивлячись на екран. - Нещаснi електроннi мавпи...
- А де мавпи, мамо? - торкнулася її руки Мiка.
- Та он же, бачиш, пiд стiною.
Нарештi гра почалася. Виконуючи команди Унiкума й "Пiфагора", живi фiгури займали вказанi квадрати, "забитих" виносили роботи, - усе йшло, як i слiд. Окуно, стоячи з краю шахiвницi, увесь час дивився на панель Пульта Управлiння, певне, вивчав, якi змiни зроблено в його схемi.
Чи то так тiльки здавалося Кьоко, чи й справдi час рухався повiльно, ой, як повiльно! Десять, п'ятнадцять, двадцять хвилин... Коли ж вони почнуть свою гру?
О, вже...
Той, що стояв поруч Окуно, вийшов з свого квадрата i кинувся до Пульта.
- Порушення! - загримiв голос.
Роботи схопили людину й потягли назад. Саме цим коротким замiшанням скористався Окуно... Метнувся до Пульта i почав швидко натискувати кнопки.
- Молодцi, ох, молодцi! - зчепила руки Кьоко. - Оце тобi шогi, узурпатор...
- Це така гра, мамусю? - обiзвалась Мiка.
- Так, це велика гра, дитинко...
В залi гамiр, метушня. Роботи раптом попадали й лежали нерухомо. Щось загудiло, монотонно i набридливо, аж у скронях почало болiти. Кьоко вже була простягла руку, щоб вимкнути звук, але раптом усе стихло, почувся голос Окуно:
- Неба i сонця!
- Неба i сонця! - пiдхопили товаришi Окуно. - Неба i сонця!
