Николай Дашкиев - Зустрiч з тайфуном (на украинском языке)
- Кепсько! - прошепотiв хлопець. Вiн уже почав усвiдомлювати, що навряд чи зумiє пошкодити дирижабль, але ще не хотiв визнати цього, тому вирiшив продовжувати свої мандри нутрощами повiтряного корабля, шукаючи його вразливого мiсця.
?
Якби Коля Рибаков подався не гвинтовими сходами, а заховався б у закутку пiд ними, - та ще, додамо, якби вiн вивчав англiйську мову сумлiннiше, - вiн почув би зараз таке, що у нього аж подих перехопило б.
Японець i чоловiк у формi радянського майора-льотчика вийшли з складу пригнiченi й стурбованi. Замкнули дверi. Зупинились. Майор витяг з кишенi маленький нiж, покрутив його в руках, прочитав викарбуваний на ньому напис: "Коля Р. 6-А кл". Запитав англiйською мовою:
- Мiстер Судзукi, так це точно не ваш нiж?
- Та звичайно ж, нi, - вiдповiв той обурено.
- Тодi лишається припустити, що хтось пробрався у вертолiт.
- Як?.. Коли?.. В тайзi?
- Мабуть, там. Але мене непокоїть, що нiж лежав не в кабiнi, а на пiдлозi.
- Тобто ви гадаєте, що злочинець проникнув сюди? То куди ж вiн подiвся з замкненого складу?
- А хiба ви не пам'ятаєте, що ми, нiчого не пiдозрюючи, лишили дверi вiдчиненими? - майор провiв очима по гвинтових сходах, почухав потилицю.
З-за рогу лiвого коридора виткнувся й швиденько попростував до цих двох пiдстаркуватий чоловiк у цивiльному.
- Ну, як? - занепокоєно запитав вiн англiйською мовою.
- Немає, - розвiв руками японець.
- Зле... Дуже зле... - похитав головою старий. - Якщо бомбу не зiрвати сьогоднi, на наших мрiях доведеться надовго поставити хрест. Коли ще складуться такi сприятливi обставини?
- Але ж Центр уже передав координати критичної точки? - запитав майор
- Критичної точки? - незадоволено повторив старий. - Всього лиш району провокацiї, скажiть точнiше. Критичну точку нам треба уточнити на мiсцi, а як ви це зробите без карти прогнозiв?.. Коли б ви, мiстер Судзукi, похопилися б хоч на годину ранiше! А тепер до Нагасакi понад п'ятсот кiлометрiв!.. Та й чи встигне Центр зняти ще одну копiю з карти прогнозiв?
Японець винувато знизав плечима. А майор простягнув старому знайдений кишеньковий нiж:
- Лежав бiля вертольота. Мабуть, самi того не знаючи, ми захопили на дирижабль незваного гостя, - когось iз хлопчакiв, що завжди сунуть носа куди не слiд. Гадаю, карта в нього.
- Так чого ж ви гайнуєте час? - розгнiвався старий. - Треба негайно оголосити тривогу, обшукати всi закапелки.
- Я вже доповiв командировi телефоном, - сухо вiдповiв майор.
- А, то пробачте.
Всi троє рушили коридором лiворуч, спустилися гвинтовими сходами на кiлька поверхiв униз, в гондолу дирижабля. Старий та японець попростували до рубки управлiння, а майор звернув у апаратну. Це було велике примiщення, стiни якого майже суцiльно вкривали хитромудрi перемикачi, мерехтливi iндикаторнi лампочки, численнi шкали приладiв. Перед великим телевiзiйним екраном в крiслах сидiли двоє в формi радянських вiйськових льотчикiв полковник i лейтенант. Полковник, зачувши кроки, обернувся, запитливо глянув на майора. Той простягнув йому знайдений нiж, став за його спиною, поглядаючи на екран.
У кадрi, безперервно змiнюючись, проходили зображення рiзних закуткiв дирижабля. Лейтенант клацав перемикачем, пiдкручував ручки - i разом з тим керованi на вiдстанi телевiзiйнi передавачi обмацували кожен закапелок. Але на екранi не було видно жодної живої iстоти - тiльки машини, коридори, ажурнi конструкцiї.
Та ось на одному з кадрiв щось ворухнулось. Лейтенант сфокусував зображення точнiше, посилив збiльшення.
- Вiн! - сухо сказав майор.
Ще не можна було розрiзнити, хто це та що вiн робить. Невiдомий вовтузився перед замкненими дверцятами, орудуючи якимсь iнструментом.
Полковник натиснув на кнопку, притяг до себе висувний мiкрофон, сказав неголосно:
- Команда, увага!.. На кораблi - стороннiй!.. П'ятий вiдсiк, шостий горизонт!..
Здавалось, невiдомий почув цi слова. Вiн закляк на мiсцi, потiм рвучко метнувся вбiк, зник з поля зору.
?
А Коля Рибаков справдi почув: мабуть, десь недалеко був один з динамiкiв бортової системи зв'язку. Хлопець не пiдозрював, що буквально всi примiщення в дирижаблi обладнано автоматичними телепередавачами.
Куди поткнутися? Де заховатись? Шлях на нижчi поверхи вiдрiзано: звiдти вже лунає гупання численних нiг. Отже, тiльки вгору й вгору.
Скiльки тривала оця шалена гонитва, якими тунелями, переходами, сходами бiг Коля Рибаков - вiй не запам'ятав. Все тiснiше замикалося навколо нього кiльце переслiдувачiв, все менше лишалося в хлопця сили.
В одному з темних закапелкiв вiн зупинився на хвильку, висмикнув з-за пазухи карту, зiжмакав її, запхнув у щiлину мiж гвинтовими сходами й побiг ними. Зупинився, знеможений: тiкати далi не було куди - над головою тiльки люк з великими закрутками. Коля смикнув за одну, потiм за другу. Кришка люка повiльно пiднялась, у отвiр ринуло холодне повiтря, засвистiв у вухах вiтер.
Хлопець насилу видерся стрiмковисною драбинкою на зовнiшню поверхню дирижабля, сумно озирнувся довкола.
Ось-ось настане свiтанок. Уже засяяли перлисто-рожевим свiтлом високi хмарки, але тут ще панує темрява. Тiльки ледь-ледь виблискує велетенська оболонка дирижабля.
Свистить зустрiчний вiтер, - ба, не вiтер, а справжнiй ураган. Вiн намагається змести пiдлiтка, турнути туди, в темряву, в небуття. А хлопцевi навiть уже й не страшно. Тримаючись за поручнi, що протяглися вздовж "спини" дирижабля, вiн просувається вперед, похнюплений. Поспiшати нема куди.
Та ось вiн насторожився, напружився: замовк глухий гуркiт двигунiв дирижабля, поступово слабкiшав вiтер.
- Колю! Почекай, Колю! - пролунало ззаду.
Хлопець озирнувся. З люка, тьмяно освiтлений знизу, вилiзав знайомий йому льотчик-майор.
- Колю, негайно йди сюди! Тобi нiхто не заподiє нiчого поганого.
- Не пiдходь! - злiсно вигукнув пiдлiток. - Живцем не вiзьмеш! Стрибну вниз!
- Колю, але ж ти нiчого не зрозумiв! Справа в тому, що...
- Все зрозумiв, клятий фашист! Не пiдходь!
...I не помiчає Коля, що ззаду нього повiльно пiднялася кришка люка, звiдти виповз бородатий здоровань... пiдкрався тихесенько... i схопив його за руки.
Де й узялися в хлопця сили! Вiн гамселив нападника колiньми i головою, борсався, викручувався. I хоч який дужий оцей бородатий, був такий момент, коли обидва замалим не покотилися вниз по похилiй площинi.
Коля ще раз рвонувся, ударився потилицею об поручень. Попливли перед очима червонi кола. А потiм запали темрява й тиша.
?
На канапi в каютi дирижабля лежить зв'язаний Коля Рибаков. Поламаний стiлець на пiдлозi, зсунутий стiл, розкиданi речi свiдчать, що пiдлiток продовжував боротьбу i тут.
На стiльцi проти Колi, спершись руками на колiна, сидить бородатий, йому рокiв тридцять, - i промовляє гучним басом:
