Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)
Вiн пробув там близько години - i за цей час у вiкнi маленького будинку лише на кiлька хвилин загорiлося свiтло, яке потiм знову погасло. Через годину чоловiк вийшов з будинку, так само пiднявши комiр плаща i глибоко насунувши капелюха. Хода його була непевна, вiн похитувався, наче трохи п'яний чи приголомшений якоюсь несподiваною i вражаючою звiсткою.
Чоловiк iшов i йшов, не дивлячись навколо, заглиблений у тяжкi думки. Вiн навiть не помiтив, коли вийшов на одну з центральних вулиць. Тiльки сигнал автобуса, що обганяв його, повернув, мабуть, чоловiка до дiйсностi. Тодi чоловiк озирнувся, наче згадуючи, де вiн.
Було вже досить пiзно, на малолюднiй вулицi горiли подекуди лiхтарi. Чоловiк наблизився до одного з них, ще раз озирнувся. Поблизу нiкого не було. Тодi вiн вийняв з кишенi конверт, розкрив його i повiльно, слово за словом ще раз перечитав листа. Ось що було написано в ньому:
"Мiй любий, мiй єдиний Ернан! У мене немає змоги
порадитися з тобою, але я знаю, певна, що ти схвалиш зроблене
мною. Не може бути сумнiву, що вони шукатимуть креслення й
записи. Ти, звiсно, не скажеш, де вони схованi, i Анхело також
не скаже. Будь певен, що i я не видам нашої таємницi! Але ми
сховали цi папери надто поспiшно, їх можуть знайти пiд
магнолiєю. Тому я переховала їх. Тепер вони закопанi у
сусiдньому саду, бiля лiвого кута альтанки, яку видно з вiкна
лабораторiї. Там ти їх i знайдеш, коли повернешся. Я вiрю i
знаю, що цi люди, якими б вони бездушними i жорстокими не були,
не заподiють тобi шкоди, бо сподiваються використати твiй
талант у своїх цiлях. Ти повернешся, Ернан, i перехованi мною
папери допоможуть тобi закiнчити працю. Не думай про нас з
Лорхе: у нас вистачить терпiння дочекатися тебе! Ти повернешся,
Ернан, повернешся, хоч я й не знаю, коли це станеться... Любий
мiй, що б не трапилося, пам'ятай про те, як любила й любить
тебе твоя Хуанiта i як вона палко хоче, щоб ти завершив свою
працю. Нiкому й нiколи твоя Хуанiта не розкриє схованки,
креслення й записи чекатимуть тебе, коли б ти не повернувся!
Ах, любий мiй, яка я щаслива, що можу зберегти їх для тебе!
Цiлую тебе мiцно i вiрю в тебе, вiрю, що ти закiнчиш свою
працю, якою ми так пишалися, мiй Ернан!
Твоя Хуанiта".
Чоловiк одвiв вологi очi вiд листа i подивився вдалину. Поодинокi лiхтарi неспроможнi були розiгнати нiчну темряву, запiзнiлi перехожi поспiшали кудись вулицею. їх чекали затишнi будинки, родини - дружини й дiти, якi любили їх. Чоловiк стояв бiля лiхтаря. Йому не було куди йти. Його нiхто не чекав. Вiн був один, на самотi з своїми думками, з своїм сумом - i з цим листом у руках, листом вiд Хуанiти, яка до останньої хвилини вiрила, що її Ернан повернеться. Вiд Хуанiти, яка вiддала життя для того, щоб Ернан закiнчив свою працю, якою вона пишалася разом з ним... Хуанiто!
Чоловiк у плащi з пiднятим комiром труснув головою. Вiн раптом вiдчув, що йому жарко, i зняв капелюха. В його каштановому волоссi ясно вирiзнялося широке сиве пасмо. Чоловiк сховав лист у кишеню i пiшов уздовж вулицi, в нiчну темряву, в невiдоме майбутнє, до працi в iм'я тiєї, хто в останньому своєму листi закликав його перемогти...
***
Валенто Клаудо замовк. Олесь широко розкритими очима дивився на нього, на його виразне добре обличчя, на якому зараз був незвичний сум i глибоке хвилювання.
- Значить, Ернан Рамiро врятувався? - спитав нарештi Олесь. - Але як?
- Хiба це має значення, хлопче? Врятувався - i все. Тiльки знає про це лише кiлька чоловiк. Тепер у тому числi i ти, - задумливо вiдповiв Валенто Клаудо.
- I його називають Сивим Капiтаном? - не вгавав збуджений Олесь. Через те сиве пасмо у волоссi, так? I вiн закiнчив свою працю, збудував цей чудесний "Люцифер"? Значить, саме "Люцифер" вiн задумав колись збудувати, працюючи з Анхело Альваресом? I йому допомогли тi креслення, якi зберегла для нього Хуанiта? Так, Валенто? Та скажи ж, нарештi, так? Яка надзвичайна людина! Як треба його поважати, в мене просто слiв немає, щоб висловити своє захоплення! Валенто, говори, що ж далi, говори!
Валенто Клаудо пiдвiвся. Вiн подивився просто в очi юнаковi, наче бажаючи прочитати його думки. А тодi коротко мовив:
- Те, що було ранiше, ти вже знаєш, Олесю. Я розповiв тобi. А те, що буде далi, ти побачиш на власнi очi. Адже ти залишаєшся з нами, я чув? Ну, значить, будеш нашим товаришем. До речi, мушу тобi сказати, що це менi дуже подобається, друже мiй!
I вiн мiцно потиснув юнаковi руку.
Роздiл восьмий
1. У РОБIТНИЧОМУ КВАРТАЛI СТОЛИЦI
Двоє людей швидкими кроками йшли вузенькою вуличкою робiтничого кварталу столицi. Невисокий стрункий юнак у звичайному цивiльному одязi, трохи повернувши голову до свого високого i кремезного супутника, уважно прислухався до його слiв. Кремезний чоловiк, дивлячись на одноманiтнi бруднi будинки, поблизу яких не можна було знайти не лише зеленого деревця, а й жодної травинки, говорив:
- Те, що ти бачив у центрi мiста, друже мiй, то тiльки бундючна вивiска, пишнi декорацiї для влаштування парадiв та замилювання очей чужоземним туристам. Палаци, розкiшнi готелi, пам'ятники... Самому лише славнозвiсному каудiльйо їх у центрi столицi поставлено вже аж чотири... щоб добронравнi iберiйцi всюди могли милуватися з його пишних вусiв, розсипу орденiв на грудях i загального гордовитого вигляду великого Фернандеса, слава йому, тьху!
Високий чоловiк так енергiйно сплюнув убiк, що його молодий супутник мало не пирснув зо смiху: так контрастувало це з попереднiми висловами хвали каудiльйо.
- Там, - продовжував високий чоловiк, наче й не було нiчого, - ти, звiсно, можеш насолоджуватися прохолодою бiля фонтанiв у парках i садках, там по блискучому асфальту линуть найновiшi автомашини, там вiтрини розкiшних магазинiв, рiзноколiрнi неоновi реклами, дзеркальнi дверi ресторанiв... Усе там! А всього лише за кiлька кварталiв - отаке захоплююче видовище!
Вiн вказав рукою на купку напiвголих дiтей, що гралися серед брудної курної вулицi, на подерту бiлизну, що сохла, звисаючи з вiкон прямо над головами прохожих, на закопченi стiни злиденних будинкiв, з яких позвалювалася штукатурка, залишивши по собi безформнi зяючi дiрки й плями.
- Чудове видовище! I отак живуть люди з року в рiк, у гонитвi за нужденним шматком хлiба, отак зростають у пилюцi й брудi. Та що до цього великому каудiльйо? Адже чужоземнi туристи не заїжджають сюди, їх приваблює в Iберiї пiвденна екзотика, великi ресторани, розваги в центрi столицi... Е, стiй, не треба так поспiшати!
Малесенький хлопчисько, живiт якого ледве прикривала куца сорочка, єдиний його одяг, розiгнавшись, ткнувся в ноги високого чоловiка. Той розсмiявся, схопив хлопчика мiцними руками, пiдняв i поставив на тротуар:
- Бач, герой який! Ледве не збив мене з нiг. Ну, iди собi, iди, якщо ти так поспiшаєш!
