Василий Бережной - Космiчний Гольфстрiм (на украинском языке)
Капiтан, звичайно, здогадався, що непокоїть астронома, але слухав не перебиваючи. Та коли заплющив очi, Лойо Майо умовк на пiвсловi.
Нескуба зиркнув на нього, поворушив пiд ковдрою пальцями...
- Чого ви? Продовжуйте, я слухаю.
Очi Лойо Майо зблиснули, вiн нервово потер свої сухорлявi руки.
- Може, ще й рано про це говорити, але.,,
- Ви про повернення на Землю?
- Так. Про цю iдею.
- Iдею? - здивовано скинув бровами Нескуба. - Ви що, хiба не вiрите в можливiсть...
Лойо Майо поблажливо всмiхнувся:
- Вiдверто кажучи, шанс дiстатися до нашої Сонячної системи дорiвнює нулю.
- Тодi... я вас не розумiю. - Нескуба спробував навiть нiдвестися, та не вистачило сили i вiн тiльки похитав на подушцi головою. - Поставили хрест?
- Та що ви, капiтане! Я й дружину майже переконав. Почуваю: ще трiшечки - i вона погодиться. А як... Еола?
- З Еолою складнiше, - зiтхнув Нескуба. - Ви ж знаєте: чекаємо на продовжувача роду...
- Так... - Лойо Майо похнюпився, настрiй його одразу пiдупав.
- Продовжувача роду! - вже голоснiше повторив Нескуба. - Це... знаєте... подiя великої ваги.
- Авжеж. - Лойо Майо розвiв руками i похитав головою, наче йому забракло слiв.
Нескуба, скосивши на нього очi, спитав:
- То що ж виходить - шансiв, по-вашому, немає, а ви все-таки збираєтесь... Незрозумiло.
- Чому ж... Мене вабить не так мета польоту, як сам полiт, космiчна траса... Iдеальнi умови для спостережень!
- Але ж спостереження можна провадити i на орбiтi, - заперечив Нескуба. - "Вiкiнг" - це ж лiтаюча космiчна обсерваторiя, i ми не збираємось саджати його на Гантелю.
- Та, звичайно, можна й на орбiтi, - знизав плечима Лойо Майо, - але це... гiрший варiант, I головне, - астроном притишив голос, озирнувся, хоч у палатi, крiм них, нiкого не було,- головне: я не хочу стати здобиччю гумусу...
- Ви говорите.... загадками. - Нескуба кинув на Лойо Майо пильнiший погляд. - Що це має означати - "здобич гумусу"?
Астроном поблажливо посмiхнувся i, як здалося Нескубi, в очах у нього змигнув вогник.
- Це, якщо хочете, моя фiлософська система... Ще, правда, не опрацьована в усiх аспектах, але... Коротко кажучи, процес органiчного життя зводиться до гумусу. Цей тонкий родючий шар, що вкриває суходоли Землi та й цiєї Гантелi, забезпечує рiст усього живого - i рослинного, i тваринного свiту. Гумус - щедрий кредитор - бери, споживай потрiбнi елементи i сполуки, рости, набирайся сили, буяй! Але потiм... розплачуйся своїм життям. Не даремно сказано: ми вийшли iз землi i пiдемо в землю...
Лойо Майо передихнув, потер смагляве чоло долонею i провадив далi:
- Що ж виходить? Ми вважаємо, що вся природа створена для наших потреб, а насправдi - це форма iснування гумусу. Це вiн живе! I все плекає, вирощує лише для себе. Людям здається, що це вiн для них - i жито, й пшеницю... А вiн усе тiльки для себе! Людина приречена - repere per humum, - як сказав колись Горацiй, - повзати по землi.
- Ну, знаєте... - Тiнь досади перебiгла обличчям Нескуби. - Ця ваша схема... Лишається ще тiльки надiлити гумус якоюсь формою свiдомостi - i карикатура на Природу буде завершена... Злiсна карикатура... - Нескуба передихнув, зволожив язиком пошерхлi губи. - Скажiть, Лойо Майо, по-дружньому, довiрчо... Якi у вас родиннi стосунки? Ви - щасливий в особистому життi?
Астроном трiшечки зiщулився, губи його витягнулись в нiякову посмiшку.
- Я про фiлософськi концепцiї, а ви... До чого тут особисте життя? Я не бачу зв'язку...
- А я бачу, - лагiдно, але трохи зверхньо сказав Нескуба. - Ваша схема обмiну живої матерiї занадто похмура...
- Запевняю вас...
- Не треба, Лойо Майо. З того, який колiр домiнує у ваших уявленнях, можна поставити безпомилковий дiагноз. Ну, та на це я не маю права i не буду цього робити.
- А що ж ви скажете по сутi моєї гiпотези?
- Та що ж... Цю схему, - Нескуба навмисне повторював це слово i вимовляв його з помiтним притиском, - ви могли б використати у фантастичному романi... якби вона була не така безрадiсна. Ви ж астроном, Лойо Майо, а не побачили, що Всесвiт пройнятий свiтлом... Та, власне, i саме органiчне життя - це витвiр свiтла, дiяльнiсть променя... Згадайте хоча б процес фотосинтезу, без якого не було б i самого гумусу. Як дивовижно влаштований свiт! I звести всю його складнiсть до якогось одного елемента...
Їхня дискусiя точилася досить довго, аж Нескуба втомився, проте кожен з них так i лишився при своїй думцi. Об'єднувала їх лише мрiя про полiт, мрiя, що ятрила серце капiтановi, нестримно вабила i водночас вiдлякувала своєю фантастичнiстю. Нескуба слухав розмiрковування Лойо Майо, а сам думав: чи погодиться Еола? Як її переконати? Як побороти її незрозумiлу жiночу впертiсть? Вона вiдтягує вирiшення до родiв. Хитрує... От лисиця!..
- Так, сонця, галактики... - провадив своє Лойо Майо, - це прекрасно, тому ж я й прагну космосу... В кожному разi, тепер ви знаєте мої мотиви. Хiба я для того втiк вiд одного гумусу, щоб потрапити в лапи iншому? Якщо ми не полетимо, я, звичайно, працюватиму на орбiтi, а помру - то щоб попiл з мого тiла розсiяли в космосi.
- Все одно випаде на планету, - криво посмiхнувся Нескуба.
Лойо Майо знизав плечима, спитав нетерпляче:
- Ну, то як - чи засурмить нам стартова сурма?
Нескуба - колись такий вольовий, рiшучий i часто навiть прямолiнiйний зараз вагався. Обличчя його морщилось, неначе вiн силкувався щось пригадати, очi обмацували стелю, нiби сподiвалися знайти там вiдповiдь.
- Я... напевне ще не знаю... - нарештi вiн спромiгся на вiдповiдь. Розумiєте, Еола...
- Розумiю, - зiтхнув Лойо Майо. - Не Еола i не майбутнiй син тримають вас, капiтане. Це гумус не хоче випустити здобич, гантелянський гумус...
- Та йдiть ви до дiдька зi своїм гумусом! - незлобиво буркнув капiтан. - Гумус та гумус...
Втомлено заплющив очi, а коли розплющив - Лойо Майо в палатi не було. "Вiн i справдi тут, на цiй планетi, наче риба, викинута на пiсок, спiвчутливо подумав про астронома. - Його стихiя - космос... От i не може вгамуватися його дух. А я? Хiба мiй дух не нуртує?"
16
Перший гантелянець!
Народився вiн рано-вранцi, коли теплi променi Свiтила пофарбували в густо-червоний колiр навколишнi гори, що скидалися на велетенськi копицi сiна, нечутно спустилися нижче та й вихопили з чорноти ночi округлi пластиковi дахи селища. Немовби вивчаючи цi новоутворення, Свiтило почало мацати стiни, заглядати в чотирикутнi вiкна... Саме тiєї митi малюсiнький Нескуба голосним криком сповiстив про свою появу на свiт, про який вiн ще нiчогiсiнько не знав. Свiтило м'якими доторками обмацало i його бiленьке тiльце, з яким трохи нервово поралась молода жiнка, i одразу ж зробило його рожевим.
- Ув-ва! Ув-ва!
- Ого, який горлатий! - вигукнула лiкарка, i в її голосi бринiла радiсть. - Ану, давай ще, кричи, гукай свого татуся!
- А що, Гордiй тут? - пiдвела голову породiлля. - То впустiть його! Ренато, поклич...
