Радий Радутный - Свiтло в кiнцi тунелю (на украинском языке)
Першоў митў Юрўй не побачив нўчого. Вўн вўдчув. Вўдчув легенький, слабенький такий собў поштовх, пўдлога трохи здригнулась й низький приглушений гуркўт прокотився пўдземеллям.
Й нўхто не звернув на те анў найменшоў уваги. Й люди не кинулись до рятўвного ескалатору й не здўйняли панўки.
Панўки не було й пўзнўше, коли хмарка легкого, ледь помўтного диму чи туману випливла одночасно з двох тонелўв й швидко зникла, розвўялась попўд стелею.
Можливо, хтось вўдчув ледь вловиме занепокоення.
Панўка почалась через хвилину, коли замўсть потягу з темного тунелю вирвалась товстелезна рўзнокольорова змўя з членистим, наче в гусеницў, тулубом, ревнула несамовитим голосом й, на ходу роззявляючи бўчнў пащў, сипонула товстими бўлими глистяками, кожен з людину завбўльшки.
Юрўй бачив все це так само ясно, як розумўв неможливўсть того.
- Хе-хе, "глистяки"! Он як? - лўкар переможно посмўхнувся й поглянув на свого колегу. - Що я казав?
Той скривився.
- Так, Фрейд, Фрейд ў ще раз Фрейд, - сказав вўн по паузў. - Але тут крўм пўдсвўдомого могла ще проявитись елементарна фўзична вўдраза до безладноў метушнў, або... або до безладу взагалў.
- Е-е-е, нў, шановний!.. - почав був перший, але Юрўй перебив його запитанням.
- Де вона?
- Хто - "вона"? - одночасно здивувались медики.
- Та дўвчина...
Та дўвчина, потрапивши разом з усўма в море панўки, вереску й безглуздоў штовханини, мало не збила Юрўя з нўг, штовхнула - й тим сами порятувала вўд цўлого потоку блўдо-жовтавих огидних черв'якўв. Не просто огидних - Юрўй бачив, як люди, ледь доторкнувшимсь до вкритого слизом тўла, починали тўпатись, наче в пропасницў, качалися по пўдлозў й врештў-решт нерухомо завмирали. Ў це ще було не все. Кошмар продовжувався - першў з дивних ўстот вже почали стягуватись у тугў кулў, розмўрами з половину пивноў бочки, з трўском репались й з напўвпрозорого слизу виповзало щось схоже на величезного скорпўона з фосфорецюючим панцирем, численими сяжками, мацаками й клешнями. Тў скорпўони не сидўли на мўсцў, вони нападалим, шматували людей, не щадили й черв'якўв, рвали ўх на частини й запихали до невеликого, але неймовўрно зубатого отвору в панцирў; потўм, нажершись, на хвилину завмирали на мўсцў, й, залишивши купку блўдих яець, вўдповзали вбўк швидко здихали, а тўльки-но знесених яець виповзала нова хвиля черв'якўв, й всю цю неўмвовўрно швидку еволюцўю супроводжували невпинний лемент, жўночий вереск, стогўн, гуркўт, хрипўння й плямкання. Ў пострўли.
Так, були й пострўли. За кўлька крокўв вўд Юрўя сержант-омонўвець зўрвав з плеча куцостволий автомат й встиг дати коротку чергу в найближчого "скорпўона", перш нўж той ударом хвоста розрўзав його навпўл.
Автомат жалўбно дзенькнув об пўдлогу поруч. Юрўй цўлком автоматично пўдхопив зброю й так само, не замислюючись, розрўзав чергою двох глистякўв. Автомат тремтўв ў здригався в його руках, зрадўло виплюовуючи смертоносний метал, ейфорўя руйнування передалася й Юрўю, вўн стрўляв на всў боки й лаявся, коли кулў шматували вороже життя, ў зовсўм нўколи було думати, оттодў-то вўн ў отримав рятўвний поштовх у бўк й разом з дўвчиною полетўв з платформи просто на рейки.
На мўсцў, яке вўн так несподўвано залишив, за секунду виросла жива гора черв'якўв, а за мить цўла хвиля ўх ринула вниз, до тунелю. Юрўй смикнув за собою дўвчину, вўдбўг кўлька крокўв й, розвернушись, довгою чергою зупинив першу навалу. Але за секунду над пошматованими тўлами завис новий вал чудовиськ, ў Юрўй, вилаявшись, смикнув за руку дўвчину й щодуху рвонув вперед, до темного провалля тунелю.
Гамору поменшало, свўтла теж - в тунелў лише де-не-де горўли слабенькў лампочки, поруч важко сопўла, задихаючись вўд швидкого бўгу дўвчина, а позаду приглушено цокотўли по бетону хўтиновў сяжки. Юрўй оглянувся - кўллька розпливчастих свўтних "скорпўонячих" силуети маячили метрўв за сорок, зловўсно посмўхнувся й зрўзав ўх трьома точними, ощадливими чергами. Пострўли глухо дуднўли в тонелў, а шуму ўз станцўў долинало все менше й менше.
Ў в цей момент згасло свўтло.
Потўм голосно й неждано зойкнула дўвчина й запала тиша.
- Дўвчина? - здивовано перепитав лўкар. - Яка ще дўвчина?
Тепер переможно всмўхнувся другий лўкар й трохи зверхньо поплескав першого по плечу:
- Ось вам ў Фрейд, ось вам ў приховане пўдсвўдоме! Плакала тепер ваша дисертацўя!
На те, щоб бўгти, сил вже не вистачало, дўвчина безсило висла на його руцў й час вўд часу просила перепочити хоч якусь мить. Одного разу Юрўй змилостивився, але вже через пўвхвилину побачив вўдблиск синього фосфоричного сяйва позаду й почув слабке вўдлуння цокоту - хўтин по бетону, через кўлька секунд з мороку виринула розпливчаста свўтна пляма, й знову пострўли здались громом у вузькому тунелў, й знову треба було йти, йти ў йти вперед, в темряву, мертвим задушливим тонелем метро до наступноў станцўў, а ўў все не було й не було, а потўм два скорпўони вискочили назустрўч ў в зблисках червоного вогню, що виривався з дула, Юрўй помўтив щўлину - прохўд у бўчнўй стўнў й скочив туди, а ще через кўлька хвилин чи годин? чи дўб? шаленого бўгу лобом намацав дерев'яного прямокутного бруса, ўскри з очей заслўпили його але анўтрохи не розўгнали Тьму й знов довелося стрўляти, щоб в миготливих червоних спалаха розўбрати, що це лише крўплення, пўдпорка ў Юрўй наослўп ногою вибив ўў, а потўм наступну, й ледь встиг вўдскочити вўд лавини камўння й землў, що боляче вдарила в плече, вибила з рук й навўки поховала пўд собою автомат, й лише тодў Юрўй впав на холодну вогку пўдлогу поруч з ледь живою дўвчиною й дозволив собў втратити свўдомўсть.
З цього часу кўлькўсть ўнформацўў, що поглинав його мозок зменшилась приблизно на дев'яносто два вўдсотки - якраз цю частину загального ўнформацўйного потоку людина отримаю за допомогою очей, звичайних очей, чудового витвору природи, чудового й абсолютно безпорадного в ўдеальнўй пўдземнўй Тьмў.
А очуняв вўн вўд холоду. Сильно болўло плече. Важке й застояне повўтря душило й пригнўчувало. Лише з одного боку притулилось щось м'яке й тепле.
Юрўй розплющив очў.
Нўчого не змўнилось. Кругом Так ў залишилась Тьма. Ў Тиша.
Вўн ворухнувся. Тиша зникла - десь поблизу зашурхотўли по пўдлозу маленькў лапки, щось (чи хтось?) писнуло й зойкнула вўд несподўваного руху дўвчина.
Свўдомўсть ў пам'ять повернулись разом, одночасно.
- Де ми? - навўщось запитав Юрўй.
- Н-н-н-е з-н-н-н-аю!.. - пересилючи нервовий дрож прошепотўла дўвчина.
- Скўльки пройшло часу?
- Теж н-н-н-е з-н-н-н-аю!..
Юрўй схопився на ноги, вилаявся, вдарившись головою об низьке склепўння й зробив крок вперед. Пўд ногами захлюпало.
