Ю Сафронов - Нiчого особливого (на украинском языке)
- Дивiться! Дивiться! - закричав Никодимов, показуючи в море.
З правого боку до човна наближалося ще двi "акули".
Берданов мигцем подивився на далекий берег: чи можна дiстатися плавом? Поляков, зовнi спокiйний, не вiдводячи очей стежив за "акулами". Никодимов сполотнiв.
В цю мить одна з "акул" пiрнула пiд човен. Почувся сильний удар, i всi троє сторчма полетiли в воду.
Останнє, що побачив Берданов, було перекошене вiд жаху й болю обличчя Никодимова: весло, що вiдлетiло, вдарило його по головi.
...Пiрнувши пiд воду, Берданов побачив поруч себе невиразнi обриси "акули". Хижачка роззявила здоровенну пащу, й вiн вiдчув, що вона всмоктує його. Метнувся вбiк. Пiзно! Щелепи "акули" м'яко стулились у нього на поясi i рвучко втягували його всередину. Ще мить, i вони стулилися в нього над головою. Серце Берданова шалено калатало. Вiн вiдчув, що повiтря в легенях вистачить всього тiльки на декiлька секунд. Перед очима попливли червонi кола. Майже непритомнiючи, вiн пiдвiв голову i видихнув повiтря. Iнстинктивно зробив глибокий вдих...
"Що за чортiвня!" - подумав вiн.
Всерединi "акули" було повiтря. Ще не вiрячи самому собi, вiн почав дихати швидко й часто, нiби пiсля стрiмкого бiгу.
Помацав стiнки "акули". Твердi й мiцнi, мов iз металу.
Мимоволi згадалися слова Полякова: "Це не жива iстота...".
Навкруги непроникна темрява. Монотонно гуде невидимий моторчик. Отже, "акула" пливе. Але куди? Згори на обличчя Берданова спустилося щось холодне. Помацав рукою - тонка плiвка. Простяг руку вперед - теж плiвка. Ззаду - так само. Невидима плiвка окутала його з усiх бокiв. Дихати стало важко. Берданов спробував розiрвати плiвку руками - не вийшло. Вона була тонка, але мiцна.
Минуло декiлька хвилин, i в мiшку стало душно i жарко.
Вiн схопив плiвку зубами i прокусив у нiй невелику дiрку. Пальцями розiрвав плiвку i висунув голову з мiшка.
Зненацька вiн вiдчув, що корпус "акули" вдарився об щось тверде й за iнерцiєю проскочив уперед. Паща "акули" раптово розтулилась, Берданов помiтив перед собою свiтло i вiдчув м'який поштовх ззаду, який викинув його через пащу назовнi.
Вiн упав у воду. Тонка плiвка заважала рухатись. Борсаючись у водi, намацав дно i став на ноги.
В ту ж мить Берданов вiдчув, як хтось торкнув його за плече. Позад нього стояв професор Поляков.
- Ну як моя гiпотеза?
- Яка?
- Щодо марсiян. Адже ми на їхньому ракетопланi пiд водою.
- Ви так гадаєте?
- Певен!
- А де ж Никодимов?
- Не знаю...
- Вас теж... "акула"?
- Угу...
Берданов озирнувся. Вони були в невеликому напiвтемному вiдсiку ракетоплана. На стiнах тьмяно просвiчували два iлюмiнатори. Пiдлога вiдсiку була залита на метр водою. Поляков допомiг друговi звiльнитися вiд плiвки. Зненацька почувся удар по лiвому борту.
В стiнi вiдсiку утворився пробiй, крiзь який ринув великий струмiнь води.
- Люк... - коротко пояснив Поляков, тягнучи Берданова вбiк. В люковi, з якого лилася вода, з'явилась морда "акули". Механiчна риба влiзла у вiдсiк до половини тулуба, спинивши своїм тiлом, наче пробкою, доступ води. Паща розтулилася, i з неї вислизнула всередину людина, закутана в прозору плiвку.
- Никодимов! - вигукнув Поляков, кидаючись до нього на допомогу.
Механiчна "акула" шарпнулася назад, у вiдсiк знову ринула вода, однак лише на секунду. Кругла металева кришка люка закрилась i перепинила доступ водi.
Никодимов був непритомний. Обличчя скривавлене: ударом весла йому здерло шкiру на головi. Берданов i Поляков розiрвали непiддатливу плiвку i пiдняли Никодимова на руки, пiдтримуючи його над водою. Поляков притулив вухо до його грудей i прислухався.
- Живий! Он там, у кутку вiдсiку, сухий помiст. Вiднесемо його туди. Обережнiше. Тепер йому треба щось пiдкласти пiд голову.
Берданов пiдiбрав мiшки-плiвки, з яких вони недавно визволились, труснув ними i влаштував для Никодимова щось на зразок м'якої постелi. Потiм розiрвав сорочку на довгi стьожки, i саморобним бинтом перев'язав рану. Никодимов застогнав.
- На жаль, ми нiчим бiльше не можемо допомогти йому...
Обидва сiли край помосту, намагаючись не турбувати Никодимова. Вiдсiк ракетоплана здавався замкнутим металевим склепом, з якого не було виходу. Берданов подивився на Полякова. Поляков тихо сказав:
- А вихiд же звiдси мусить бути. Вiдсiки ракетоплана напевно ж сполученi мiж собою. Просто треба пошукати як слiд. Як ви гадаєте?
- Гадаю, що так. Мене хвилює iнше: що робити з Никодимовим? Подивiться на нього. Вiн усе ще непритомний.
Никодимов знову застогнав. Вiн дихав широко розкритим, пересохлим ротом.
- Води б йому зараз, - вiдповiв Поляков, - але де її взяти? Марсiяни, можливо, взагалi не п'ють води. Гаразд, - раптом наважився вiн, - ходiмте оглянемо вiдсiк. Не дуже хочеться знову залазити в холодну воду, та що вдiєш?..
Вони зiйшли з помосту i стали старанно обмацувати стiни.
- Професоре! - покликав Берданов. - Iдiть сюди! Подивiться, що приносять акули-роботи.
Вiн тримав у руцi плiвку-мiшечок. Всерединi трiпотiла велика рибина. Скоро вони знайшли ще декiлька мiшечкiв. У них були великi й дрiбнi рибини, краби, камiнцi, рачки, черепашки, медузи, проби грунту, уламки палиць, скалки скла, шматки iржавого залiза - одне слово, все, що можна знайти в морi i на його днi.
- По-моєму, акули-роботи збирають усе це для колекцiї.
- Ми теж експонати колекцiї, - невесело всмiхнувся Берданов. - Можливо, це й на краще. Нас також вивчатимуть, i ми зустрiнемось з марсiянами. Значить, звiдси має бути вихiд!
Нiби у вiдповiдь на його слова з вiддаленого кутка вiдсiка почувся стогiн Никодимова. Обернувшись, вони помiтили над помостом великий люк у сусiднiй яскраво освiтлений вiдсiк. Пораненого Никодимова вже не було на помостi. Люк закрився.
- Марсiяни вкрали його, доки ми з вами роздивлялись риб! - вигукнув Берданов. - Зараз вони розглядають першу людину. Для них-то це навдивовижу. Мабуть, i не допетрають, що його поранено!
Вони кинулись до помосту i стали тарабанити в закритий люк кулаками. Глухий звук ударiв тут же завмирав, люк не вiдкривався.
- Треба берегти сили, - мовив Поляков, присiдаючи на помiст. - Важко сказати, що з нами буде далi.
Несподiвано у вiдсiку спалахнуло яскраве свiтло. Здавалося, що освiтилась одразу вся стеля.
Обоє притулились до стiни, пильно стежачи за незвичайними змiнами у вiдсiку. З води з дна вiдсiку повiльно пiдiймалась металева сiтка. Ось вона перехнябилась, дрiбно задрижала. Мiшечки-плiвки з рибами, рачками i пробами грунту сповзли до помосту просто пiд ноги Берданову i Полякову. З-пiд помосту висунулось кiлька двопалих лап i дуже спритно, допомагаючи одна однiй, за хвилину вибрали з сiтки всi до єдиного предмети. Короткi пожадливi лапи зникли пiд помостом так само несподiвано, як i з'явились.
