Петр Фиров - История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии
СТЕЦЬКО Ярослав (1912–1986) — политический деятель. Родился в Тернополе, образование получил в Краковском и Львовском университетах. С 1932 г. — активный член ОУН, несколько раз оказывался в польских тюрьмах. Он являлся одним из руководителей ОУН-Б, организовал провозглашение Акта 30 июня 1941 г. во Львове. Возглавлял правительство, созданное националистами. За отказ аннулировать данный Акт был брошен в концлагерь «Заксенхаузен», в котором находился до осени 1944 г. С 1945 г. — член бюро Провода ОУН, а с 1946 г. — председатель Антибольшевистского блока народов. Входил в число основателей и руководителей мировой антикоммунистической лиги. В 1967 г. написал книгу «30 червня 1941». Умер в Мюнхене.
СУШКО Роман (1894–1944). Родился на Львовщине в крестьянской семье. В 1912 г. окончил гимназию и поступил на юридическое отделение Львовского университета. Студентом второго курса вступил в отряд сечевых стрельцов, участвовал в Первой мировой войне. Находился в русском плену, а после революции командовал сотней и полком в армии УНР. Активный участник УВО и ОУН. Налаживал связи между Проводом ОУН и украинскими организациями за границей, создавал сеть ОУН в США. После раскола ОУН поддержал линию полковника Мельника. С начала Великой Отечественной войны полковник Сушко находился на нелегальном положении во Львове. Был убит во Львове в январе 1944 г. Убийца и причина убийства остались неизвестными.
СЦИБОРСКИЙ Николай (1897–1941) — деятель ОУН, теоретик украинского национализма. Родился в Житомире. Подполковник армии УНР. В 1929 г. завершил обучение в Украинской хозяйственной академии в Чехословакии и получил специальность инженера-экономиста. Участвовал в создании ОУН и входил в состав Провода. Постоянно печатался в националистических изданиях: «Розбудова Нації», «Сурма», «Українське Слово». Он принимал участие в разработке проекта Конституции Украинской Державы. Летом 1941 г. руководил походной группой ОУН-М. В августе 1941 г. был убит в Житомире.
ТЕЛИГА Елена (1907–1942) — поэтесса, политический деятель. Родилась в Петербурге. Училась на историко-филологическом факультете Украинского пединститута в Праге. Ее произведения печатались на страницах львовского журнала «Вісник» (1933–1939 гг.). Телига являлась активным участником походных групп ОУН-М, в оккупированном немцами Киеве возглавляла Союз писателей Украины и была редактором еженедельника «Литаври». В феврале 1942 г. расстреляна в Бабьем яру.
ХАСЕВИЧ Нил (1905–1950). Родился на Волыни к крестьянской семье, с детства был инвалидом. Образование получил в Варшавской академии искусств. Был участником международных выставок. С 1943 г. находился в подполье и работал в нелегальных изданиях ОУН и УПА, разработал эскизы наград УПА. Погиб в 1950 г.
ШУХЕВИЧ Роман (псевдонимы — Тарас Чупринка, Тур; 1907–1950) — военный деятель. В 1925 г. стал членом УВО, активно работал в ОУН. Подвергался преследованиям со стороны польских властей, с1934 по1937 г. находился в заключении. В конце 1938 г. нелегально перебрался в Закарпатье и участвовал в создании армии автономной Подкарпатской Руси. После раскола ОУН присоединился к бандеровской фракции, входил в руководящие органы ОУН-Б. В 1941 г. командовал батальоном «Нахтигаль», а потом служил в 201-м батальоне в Белоруссии. После ликвидации этого батальона бежал из-под охраны и вступил в УПА. Осенью 1943 г. возглавил командование УПА. В июле 1944 г. был избран председателем Генерального Секретариата и главным секретарем военных дел УГВР. Возглавлял борьбу отрядов УПА против советского строя в Западной Украине. Погиб в марте 1950 г. в бою возле Львова.
ДОКУМЕНТЫ
№ 1
Постанова конгресу українських націоналістів[364]
Український націоналізм є духовий і політичний рух, зроджений із внутрішньої природи Української Націі в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття.
Українська Нація є вихідне заложення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націолцізму.
Органічна зв’язаність націоналізму з нацією є факт природного порядку, і на ньому основано ціле розуміння істоти нації.
Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній та суспільній зрізничкованості має одну свою внутрішню форму, витворену на грунті подібного природнього стану, спільного пережиття історичної долі та невпинного змагання здійснятися в повноті силової натуги.
Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання й разом із тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виясненнях. У цьому означенні внутрішня форма — це ідея нації, що основує та вможливлює її історичне ставання.
Історичне ставання — цей наглядний вираз постійної актуальності національної ідеї — вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її змаганні втриматися в системі світової дійсности в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу.
На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивности історичного значення, нація чисельно збільшує запас своїх біофізичних сил на поширеній рівночасно територіяльній базі; у цьому відношені відбувається в ній процес постійного переформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цієї своєї чинности нація все перебуває в стані власного росту.
Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що, з одного боку, затіснюють спійність нації, а з другого, простелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборности назовні, але першим з-поміж чинників безпосередного значення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування.
Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.
Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб вможливлює нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава — це стан кожночасної окреслености нації формою організованого співвідношення сил замкнених в органічну цілість-систему, відмежовану назверх як самостійна збірка одиниця.
Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі свойого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.
Державна форма життя найвимошніше потвержує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним прагненням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим краєвидом свойого етнічного розпросторення, щоб таким чином державно оформити ввесь свій фізичний організм — цю найважливішу елементну підставу своєї будучності.
Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава.
Для створення, закріплення й розвитку держави необхідна засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видатності всіх складових органів нації, отже виявляла систему організованої їх взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами й обов’язками відповідно до їх значення в цілості національного життя.
Український Націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації практичні завдання, підготовчі для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности та індивідуального почину.
Першим зав’язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах всеукраїнства, надпартіиности й монократизму.
ІІ. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ.Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапом державного будівництва України, а то національного визволення, державного закріплення розвитку.
У часі визвольної боротьби лиш національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забеспечити внутрішню силу Української Нації та найбільшу її відпорність назовні.
Щолиш після відновлення державности, настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. У цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготувати створення найвиших законодатних органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств, з узглядненням відмінности окремих земель, що ввійдуть до складу Українскої Держави.
